Причини, наслiдки та межi бюджетного дефiциту

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

     «ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА МЕЖІ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ 
 
 
 
 
 
 

                                                     Виконала

                                                     студентка групи  БФ-37б

                                                     Петренко Ю.С.  

                                                     Перевірила

                                                     Курбатова Ю.Л. 
 
 

     Харків, 2012 

     ВСТУП 

     Виникнення  бюджету, бюджетних відносин, і як наслідок брак коштів держави (бюджетного дефіциту) – пов`язане з виникненням  держави. Щоб здійснювати свої функції, державі необхідні фінансові ресурси, при чому перелік функцій держави в процесі історичного розвитку збільшився. Якщо при зародженні та становленні держави їй були притаманні суто політичні функції (утримання армії, державного апарату управління і влади), то на сучасному етапі переважна частина державних видатків, і видатків бюджету зокрема, пов’язана із здійсненням державою економічних і соціальних функцій ‒ це видатки на державні інвестиції, на зовнішньоекономічну діяльність, на соціальні виплати населенню, на фінансування невиробничої сфери.

      Стан  бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

• рівновагою доходів і видатків бюджету;
• бюджетним профіцитом ‒ перевищенням доходів над видатками бюджету;
• бюджетним дефіцитом ‒ перевищенням видатків над постійними доходами.

      Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого ‒ передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне ‒ систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

      З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції  ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти  дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню. Його реалізація повністю залежить від фахівців з бюджетного менеджменту, їх професіоналізму й ерудиції, чесності і порядності, мужності і стійкості, вміння знаходити вихід із здавалось би безвихідного становища.

      Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини. У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

      Бюджетний дефіцит є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це ‒ перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?

      Бюджетний дефіцит має різні прояви і  причини. Його не можна оцінювати  однозначно, оскільки завжди необхідно  враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за такими ознаками (рис. 1):

• формою прояву;
• причинами виникнення;
• спрямуванням коштів.

Рисунок 1 ‒ Характеристика бюджетного дефіциту

      За  формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит ‒ це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою ‒ для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований характер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.

      Прихований  бюджетний дефіцит ‒ вкрай небажане явище, особливо його перша форма ‒ завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне. Такий підхід характеризує фінансову казуїстику, коли ігноруються загальноприйняті визначення, терміни і підходи.

      За  причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування ‒ він і так надто високий.

      Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне ‒ низький рівень ВВП на душу населення. У цілому вимушений бюджетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.

      Свідомий  бюджетний дефіцит пов'язаний з  проведенням політики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів  бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий. Обмеження рівня оподаткування сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у суспільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві ‒ це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

      З'ясування причин бюджетного дефіциту надзвичайно  важливе для його оцінки. Сам по собі дефіцит бюджету не можна  вважати негативним явищем і хибною фінансовою політикою. Так само як неправильно стверджувати, що дефіцит зовсім нешкідливий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінансового явища. Можна давати лише його відносну характеристику з огляду на причини виникнення дефіциту.

      За  спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бюджету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні ‒ це ліки для «хворої» економіки. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без певних вкладень. Проблема полягає в тому, що під час економічної кризи падає ділова активність приватних інвесторів, оскільки високим є ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тільки держава в змозі взяти на себе такий ризик і таку відповідальність. Звісно, що така політика дефіцитного фінансування інвестицій потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприяючи виходу з кризи, зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.

      Політика  дефіцитного фінансування інвестицій ґрунтується на теоретичних засадах  кейнсіанства, його постулатах «бюджетного  мультиплікатора». Бюджетні інвестиції сприяють розвитку економіки, розширюють попит і цим стимулюють економіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування економіки широко використовувалась у різних країнах світу в певних історичних умовах. Незважаючи на те, що нині більш поширеною є неокласична економічна теорія, відкидати кейнсіанство безпідставно. Більше того, Україні необхідно передусім визначитись в орієнтирах своєї економічної доктрини, чітко сформулювати завдання та цілі, і вже під них обирати певну фінансову політику.

      Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим  є дефіцит бюджету на рівні З % від ВВП. Це та величина дефіциту, що не містить у собі ознак фінансової кризи і не призводить до тяжких наслідків. Безперечно, такий «норматив» є досить умовним. Він може використовуватися при здійсненні операцій з надання кредитів тим чи іншим країнам від міжнародних фінансових організацій з метою визначення і забезпечення платоспроможності позичальника. В певних умовах для окремих країн рівень «нормативу» може бути підвищений. Так, наприклад, для України свого часу надання кредитів МВФ проводилось за умови рівня бюджетного дефіциту 4 ‒ 5 % до ВВП.

      Необхідність  обмеження дефіциту бюджету визначається вимогами пом'якшення наслідків  дефіцитного фінансування, основним з яких є інфляція, пов'язана з  емісією грошей. Водночас слід зазначити, що інфляція, як і будь-яке явище, має як негативні, так і певні позитивні сторони. Відзначаючи негативність бюджетного дефіциту, мають насамперед на увазі його вплив на знецінення грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи намагаються позбутись грошей, які практично перестають виконувати функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької діяльності і до праці. Водночас стримування інфляції жорсткою монетарною політикою може дати зворотні наслідки. Дефіцит грошей ‒ настільки ж небажане явище для економіки, як і їх надлишок. Позитивний вплив інфляції пов'язаний з тим, що додаткова емісія грошей веде до зростання попиту, а відтак і виробництва. Тому і політика бюджетного дефіциту має бути виваженою і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими. Вони залежать від багатьох чинників, і насамперед від наявності продуманої політики, керованості бюджету і бюджетного процесу.