Оцінка показників боргового навантаження для України за останні 15 років. Чи становить державний борг загрозу фінансовій безпеці Україні?

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА” 

Кафедра фінансів 
 
 
 

Експертна оцінка

З дисципліни «Бюджетна система»

на тему:

Оцінка  показників боргового навантаження для України за останні 15 років. Чи становить державний борг загрозу фінансовій безпеці Україні? 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студентки:

ІV курсу, 2 групи, спец. 6508

Гераймович  Людмили 

Викладач: к. е. н.

Кондратюк 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ - 2011 
 
 

     Важливою проблемою державної економічної політики України в сучасних умовах фінансової кризи є економічне убезпечення держави. Під економічною безпекою розуміють такий стан національної економіки, за якого забезпечується захист національних інтересів, стабільний розвиток економіки та її розширене відтворення, а також стійкість до зовнішніх і внутрішніх загроз.

     Для більш детального аналізу сучасного  стану економічної безпеки України та прогнозування його змін у майбутньому розглянемо державний борг України як один з найважливіших показників економічної безпеки.

     Згідно  зі законодавством України, державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, зокрема боргові зобов'язання держави, що починають діяти результаті виданих гарантій за кредитами або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

     Державний борг є важливим макроекономічним важелем  регулювання  економіки держави, дає змогу здійснити обрану економічну стратегію, залучити кошти для вирішення важливих економічних питань та реалізації проектів. Тому наявність державного боргу не лише у країн з перехідною економікою, але й у високорозвинених країнах має свої об'єктивні причини. Водночас накопичення державного боргу має й негативну сторону, адже значна величина цього показника збільшує витрати на обслуговування державного боргу, знижує фінансову стійкість та загрожує економічній безпеці держави.

 

         Основними показниками оцінки стану державного боргу та боргової залежності країни є:

1. Динаміка державного боргу за 1995-2010 рр.

      Величина державного боргу України протягом 2005-2010 рр. Постійно зростала. За останні три роки в умовах фінансової кризи темпи зростання державного боргу значно збільшились. Така ситуація негативно впливає на стан економічної безпеки України, оскільки зростає навантаження на державний бюджет через збільшення виплат на обслуговування державного боргу.

 
 

1.2. Співвідношення обсягу державного боргу до ВВП (критичний рівень – 60 %);

 

Рисунок 4. Динаміка відношення прямого державного боргу України до ВВП України у 2005-2015 рр. (* прогнозовані значення)

     Отримані  прогнозні значення показника відношення державного боргу

України до ВВП України свідчать про стрімке зростання державного боргу України та майбутнє посилення боргової кризи за умов незмінної боргової політики держави. Основною причиною стрімкого приросту величини прямого державного боргу України є щорічне зростання дефіциту державного бюджету України. Своєю чергою збільшення державного боргу України через зростання витрат на його обслуговування спричиняє приріст дефіциту державного бюджету. Виникнення такої "боргової спіралі" сприяє збільшенню темпів зростання державного боргу та дефіциту державного бюджету, погіршує економічну ситуацію України та може спричинити виникнення боргової кризи.

     Відповідно  до здійсненого прогнозу відношення державного боргу України до ВВП перетне критичну межу в 2013 р. і у 2015 р. досягне 82,91 %.

Такий прогноз  свідчить про виникнення загроз економічній безпеці України за незмінної бюджетної та боргової політики держави.

 

     

        
Існують дві теорії формування боргової політики держави.

     Перша теорія полягає у здійсненні зовнішніх  запозичень, щоб вкладати їх у розвиток економіки і отримувати приріст валового внутрішнього продукту, внаслідок чого не збільшується співвідношення борг / ВВП, а гроші всередині країни ідуть на розвиток. Ця теорія знайшла своє застосування і є одним зі способів розвитку економіки в більшості країн світу. Проте при її втіленні в борговій політиці України виникає ряд недоліків. Одним з найвагоміших є безгосподарність держави, котра проявляється у невмінні вкладати гроші так, щоб ВВП зростав. Крім цього, виникає валютний ризик, адже гроші приходять за одним курсом, а повертатись можуть за менш вигідним.

     Друга теорія базується на внутрішніх запозиченнях. Позитивним у цій політиці є те, що вона виключає валютні ризики. Також цей напрям сприяє значному зростанню в обігу кількості облігацій внутрішніх державних позик (далі – ОВДП), котрі розглядаються внутрішніми кредиторами як надійне безризикове вкладення фінансових фондів.

     Як  приклад, варто відзначити, що Україна  у своїй фінансовій практиці

робила  певні спроби введення цієї політики. У 2005 р. Міністерство фінансів здійснювало перетворення зовнішнього боргу у внутрішній. Така політика мала певні результати. Зокрема, на початок року зовнішні зобов'язання становили 75 % заборгованості, за 9 місяців ця частка скоротилась до – 71,7 %, у гривневому еквіваленті. У доларовому вираженні – з 75 % до 70,7 %. Обґрунтуванням таких дій є те, що відсотки з державного боргу не будуть іти з країни, а залишатимуться всередині. Іншими словами відбулося перетворення зовнішньої заборгованості у внутрішню за рахунок випуску великого обсягу ОВДП. У 2005 р. КМУ вдалося продати рекордний обсяг ОВДП – на суму 6,9 млдр. грн.

     Проте ринок ОВДП в Україні має ряд  проблем. Зокрема, існує обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики. У 2005 р. вдалося продати ОВДП лише завдяки нерезидентам, у попередні роки основними покупцями паперів були Ощадбанк і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

     Попит на ОВДП можна розширити за допомогою інструментів, які використовують розвинені країни світу для збільшення місткості ринку. Як приклад можна навести такі способи його розширення:

     ● у Великобританії – короткострокові  облігації держави для великих  підприємств;

     ● у США – федеральні і муніципальні облігації, ощадні бони (неринкові облігації, що поширюються серед фізичних осіб).

     Однак в Україні такі напрями не розвинені. Необхідним, на нашу думку, був би випуск подібних цінних паперів. Проте застосування теорії внутрішніх запозичень в Україні у 2005 р. шляхом трансформації зовнішнього боргу у внутрішній не зменшило сукупного боргу держави. Боргову політику України та розвинутих країн світу можна порівняти на основі концепцій, що дістали розвиток в американській економічній літературі.

     Кенсіанська теорія, яку розвивають багато економістів (Р. Масгрейв, К. Макконнелл, С. Брю та ін.), полягає в тому, що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіх суб'єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів.

     Концепція А. Лернера про  зовнішній борг і  його ефективність. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди пішли на поточні цілі й не привели до створення нової вартості та багатства. Зовнішні позики залучені на фінансування об'єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, створить можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство.

     Використання  державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у т.ч. на обслуговування державного боргу є найменш ефективним способом використання, але це характерно майже для всіх постсоціалістичних країн Європи, що призводить до постійного зростання зовнішньої заборгованості.

     Наявність великого зовнішнього боргу хоч  і є ризиковим для стабільності фінансової системи, але не завжди має  негативні наслідки. На підтвердження  цього можна навести економіки  найбільших боржників світу –  США і Німеччини. Згубними є невміння грамотно розпоряджатися отриманими коштами (залучення коштів у безперспективні сфери та їхнє витрачання на неефективні проекти і соціальні виплати та ін.). 

 

      Висновки

     Обсяг державного боргу України щороку зростає, що спричинено здебільшого зростанням дефіциту державного бюджету України. За незмінної боргової політики Україні загрожуватиме боргова криза. Згідно зі здійсненими прогнозами, рівень державного боргу України у 2013 р. за незмінних тенденцій перевищить критичний рівень (60 % від ВВП), що знизить економічну безпеку держави.

     Для вирішення проблем накопичення  державного боргу України та подолання негативних тенденцій боргової ситуації потрібно насамперед скоротити обсяги дефіциту державного бюджету України, що і є основною причиною зростання державного боргу.

     Скорочення  дефіциту державного бюджету України  можна досягнути за допомогою низки заходів, основними з яких є: 1) встановлення жорсткої системи контролю та звітності за надходженням і витрачанням коштів, що зменшить вплив "тіньового" сектору економіки, державних зловживань та забезпечить ефективність державних видатків; 2) скорочення видатків на утримання органів державної влади; 3) зменшення видатків на соціальний захист шляхом здійснення пенсійної реформи, зокрема запровадження другого рівня пенсійної системи; 4) розширення бази оподаткування шляхом скорочення податкових пільг; 5) ефективне використання коштів від приватизації державного майна тощо.

     Для оптимізації рівня та структури  державного боргу потрібно:

     ● з розвитком фінансового ринку  необхідно створити умови для активізації купівлі (продажу) державних зобов'язань;

     ● необхідно розвивати вторинний  ринок державних зобов'язань;

     ● державні запозичення необхідно  використовувати за цільовим призначенням на розвиток певних галузей народного господарства, а не вкладати в неперспективні проекти;

     ● необхідно удосконалити нормативну базу для чіткого врегулювання питань щодо державних запозичень.

• для зменшення гарантованого державою боргу - відмовитись від збільшення статутного капіталу фінансово слабких банків та неперспективних підприємств;
• з метою переорієнтації джерел запозичень з зовнішніх на внутрішні - запровадити стриману політику залучення іноземних кредитів, натомість стимулювати розповсюдження ОВДП серед фізичних осіб, а також розвивати вторинний ринок фінансових зобов'язань;
• збільшити прозорість та передбачуваність політики державних запозичень для учасників фінансового ринку за рахунок розміщення Міністерством фінансів докладної інформації щодо емісії державних цінних паперів.