Формування доходів бюджету

      1. ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ 
 

         1.1. Законодавчо-нормативна  база бюджетної  політики формування  доходів держави 

    Формування  бюджету, а також регламентація  доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:

     -   Конституція України

     -   Бюджетний кодекс України 

     -   Закон про Державний бюджет  на поточний рік

     - Інші закони, що регулюють бюджетні  відносини; нормативно-правові акти  Кабінету Міністрів України; нормативно-правові  акти центральних органів виконавчої  влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

    Конституцією  України (ст. 95) визначено загальні засади формування бюджетної системи України, побудовані на справедливому і неупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

    Виключно  Закон про Державний бюджет України  визначає будь-які видатки держави  на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих  видатків. Таким чином, Конституція  обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

    На  виконання завдань та положень Конституції України був розроблений і 8 липня 2010 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

    Крім  виправлення численних недоліків  і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий  ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу  стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

    Відтепер  законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

    У сфері бюджетних відносин помітне  місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

         Бюджетний процес прив’язаний  до календарного циклу. Бюджетне законодавство розглядає весь цикл бюджетних процедур – планування, затвердження, виконання та звіт про виконання бюджету.

      1.2. Методи, принципи  та джерела формування  доходу бюджету 

       Будь-яка  держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності відповідних коштів. При цьому існує прямий зв’язок між обсягом функцій, які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує збільшення доходів, і навпаки, для того щоб істотно зменшити потребу держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує. 
Стаття 2 Бюджетного Кодексу дає наступне визначення доходів бюджету — це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

  Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті. Бюджет як економічна категорія з’явився набагато пізніше, ніж такі поняття, як податки або доходи держави. Основною причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними доходами і видатками.

  Формування  бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від чого розрізняють  доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами бюджету являються ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання на поворотній основі — державні запозичення. Також сюди відноситься використання грошової емісії, яка за суттю є фіктивним доходом.

  Мобілізація доходів бюджету може проводитись  на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав — у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. Таким чином виділяються три методи формування доходів держави:

  — від підприємницької діяльності;

  — від державного майна, угідь і послуг;

  — податковий.

Доходом держави від підприємницької  діяльності є прибуток державних  підприємств і організацій, який належить їй на правах власника засобів  виробництва. 
Централізація частини прибутку державних підприємств в бюджеті може здійснюватись двома способами: По-перше, шляхом прямого вилучення, що було притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування цих підприємств на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки. Але при цьому слід враховувати, що подібні платежі державних підприємств до бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу вартості від одного власника до іншого по суті не відбувається. У сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені рамки, а державні підприємства в переважній більшості є або малоприбутковими, або працюють на засадах неприбутковості чи взагалі є збитковими, що пов’язано із соціальним, насамперед, спрямуванням їх діяльності. Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення.. Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо.

  Окрім розглянутих вище доходів від  підприємницької діяльності держави та від державних майна, угідь і послуг є особлива група надходжень які можна визначити як супутні доходи бюджету. Це різноманітні штрафні санкції та адміністративні стягнення. Вони створюються не як доходи бюджету, а як засоби фінансового впливу на порушників діючого, у т. ч. і фінансового, законодавства. Надходження їх до бюджету пов’язане з тим, що при встановленні відповідних санкцій держава визначає їх спрямування в бюджет (слід зазначити, що окремі види штрафних платежів можуть надходити в інші фонди чи окремим суб’єктам).

  Основою формування доходів бюджету є  податки. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Особливе  місце в системі доходів бюджету займають офіційні трансферти. Їх можна розділити на дві групи: внутрішні і зовнішні. Внутрішні, або бюджетні трансферти відображають перерозподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи. Виступаючи доходами одного бюджету, вони одночасно є видатками іншого, а тому з позицій бюджету держави у цілому не є доходами. Зовнішні трансферти, наприклад, гранти і дарування від юридичних і фізичних осіб даної країни чи із-за кордону, є реальними доходами. Але це доходи разового і випадкового характеру, які не відіграють відчутної ролі.

Фінансування  бюджету може здійснюватись за рахунок  грошової емісії тадержавного внутрішнього і зовнішнього запозичення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним змістом, так і за відношеннями до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у т. ч. й в Україні, офіційно заборонено. Використання ж державних позик вимагає надійної системи управління державним боргом і певного його обмеження.

Емісійний дохід є сумою перевищення доходів, отриманих державою від емісійних операцій, над витратами по забезпеченню цих операцій.

Наслідком емісії є інфляція, яка негативно  впливає на процеси відтворення  основного капіталу та життєвий рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти, накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові заощадження населення. Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій відбувається у формі випуску державних позик, чи отримання кредитів.

У цілому розглядаючи формування доходної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити у який спосіб — збільшення податків (зменшення  видатків) чи випуск державних цінних паперів, краще цього досягати; оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює розширення виробництва і може навіть призвести до зменшення доходів бюджету. Зростання державного боргу відволікає приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню реальної відсоткової ставки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Вихідними принципами формування доходів бюджету є фіскальна й економічна ефективність та соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає достатність  доходів, мінімізацію витрат на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) системи доходів бюджету, рівномірний розподіл доходів між адміністративно-територіальними одиницями.

З точки  зору проблем соціальної справедливості платниками податків мають бути всі  члени суспільства, які отримують  доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення.

Формування  доходів бюджету може відбуватись  за рахунок внутрішніх і зовнішніх  джерел. До внутрішніх відносять валовий  внутрішній продукт і національне  багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх — ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних позик або репараційних платежів тощо.