Дефіцит державного бюджету і джерела його фінансування

Розраховують також операційний  дефіцит бюджету, показник, що враховує вплив інфляції на стан доходів і  видатків бюджету. У випадках зростання  темпів інфляції реальна вартість непогашеного державного боргу зменшується. Разом  з тим, такі процеси супроводжуються  зростанням номінальних процентних ставок за позики, надані державі. Тобто, здійснюється певна компенсація  реального знецінення боргу. Таку компенсацію  називають грошовою корекцією. Таким  чином, частина процентних виплат; що спрямовуються на обслуговування державного боргу, є погашеннями основної його суми. Якщо такі явища не враховувати, тоді сума бюджетного дефіциту стає завищеною.

Використання поняття "операційний  дефіцит" важливе за наявності  високих темпів інфляції та значних  обсягів державного боргу. Такий  показник відображає вплив бюджетної  політики на реальний рівень державного боргу. Операційний дефіцит не враховує інфляційний компонент процентних платежів. Для його визначення треба  від величини традиційного дефіциту відняти суму процентних платежів, на які зросли виплати за умов зростання  інфляції.

У зарубіжних країнах розглядають  два види дефіциту бюджету: циклічний  і структурний. Циклічний дефіцит  – це дефіцит бюджету, який утворюється  внаслідок спаду економіки. У  такі періоди податкові надходження  до бюджету скорочуються, а видатки  – зростають. Структурний дефіцит  виникає внаслідок наявності  розривів у формуванні доходів і  виконанні видатків бюджету. Під  впливом багатьох факторів (стримування  розвитку підприємницької діяльності, невчасної сплати податків, дефляції та ін.) надходження доходів може відставати від запланованих обсягів. Разом з тим, видаткова частина  бюджету має виконуватись за затвердженими  графіками.

Дефіцит бюджету може бути запланованим (визначеним у процесі  формування бюджету) і таким, що виявився під час його виконання. Треба  розрізняти також загальний дефіцит  бюджету (тобто бюджету в цілому) і окремих його частин (загального і спеціального фондів). Важливим є  поділ дефіциту на поточний, що є  на поточний момент виконання бюджету, і кінцевий, що виявився за підсумками звітного періоду. Розглядається також  дефіцит зведеного бюджету та дефіцит державного і місцевих бюджетів.

Фінансування бюджетного дефіциту можливе за умови залучення  таких джерел, як:

– позики;

– збільшення доходів бюджету  за рахунок підвищення податкового  навантаження, збільшення неподаткових надходжень та трансфертів;

– надходження від приватизації;

– використання резервів;

– інших джерел.

Складові джерел фінансування бюджету наведені на рис. 11.2.

Рис. 11.2. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

У свою чергу, розрізняють  такі види позик:

– кредити, одержані урядом;

– випуск та розміщення державних  облігацій.

Залучення кредитів може здійснюватися  в таких формах:

– кредити, одержані від  центрального банку;

– кредити, залучені від  банківських установ;

– кредити, отримані від  міжнародних фінансових організацій;

– кредити, надані урядами  інших держав.

Випуск та розміщення державних  облігацій може спрямовуватися на використання різних джерел, наприклад, ресурсів банківського сектору (включаючи придбання державних  облігацій центральним банком та комерційними банками). Іншим джерелом можуть бути кошти небанківського сектору (підприємств та установ), а також домогосподарств. Розміщення державних облігацій можливе також на міжнародних фінансових ринках. У таких випадках джерелами фінансування дефіциту бюджету стають ресурси нерезидентів: закордонних банківських установ, небанківських корпорацій, заощадження іноземних громадян та ін.

Кожний спосіб фінансування дефіциту здійснює як позитивний, так  і негативний вплив на розвиток економіки. Позитивним можна вважати те, що залучення коштів для фінансування дефіциту бюджету є основою збільшення державних видатків. За рахунок додатково  залучених ресурсів можна збільшити  обсяг державних витрат, що спрямовуються  на вирішення соціальних і економічних  проблем розвитку країни. Разом з  тим, боргове фінансування має певні  межі. У тому разі, коли воно не спрямовується  на забезпечення приростів ВВП, обсягів  валової доданої вартості та зростання  бюджетних доходів на залучені кошти, витрачання ресурсів, залучених за умов позик, може негативно впливати на розвиток економіки.

Особливої уваги заслуговує бюджетне фінансування соціальних програм. Такі кошти безпосередньо спрямовуються  на забезпечення доходів населення (прямо або опосередковано, у формі  дотацій). Разом з тим, треба звернути увагу на те, що одержані громадянами  ресурси повертаються в економіку. Але такий процес має певні  особливості. Кошти, одержані у формі  соціальних платежів, спрямовуються, як правило, на придбання товарів та оплати послуг. їх можна поділити на товари першої необхідності та довгострокового  користування. Інша частина заощаджується. Заощадження, в свою чергу, поділяються  на дві групи: організовані та неорганізовані. Треба звернути увагу на те, що кожен  з напрямів витрачання таких коштів здійснює неоднаковий вплив на розвиток економіки.

Слід зауважити, що кожний із розглянутих способів фінансування бюджетного дефіциту має певні особливості. Це пов'язано з неоднозначним  впливом на економічний розвиток. Зокрема, залучення кредитів урядом від центрального банку та придбання  ним державних облігацій розглядається  як використання емісійного способу  фінансування дефіциту. Такі операції здійснюються шляхом проведення додаткових емісій. Для того, щоб вони не зумовлювали  зростання інфляції, кошти, залучені урядом, мають використовуватися  виважено. Якщо вони спрямовуються  на фінансування соціальних програм, тоді збільшення платоспроможного попиту населення  має забезпечуватися зростанням пропозиції товарів і послуг. У  разі, якщо фінансування бюджетного дефіциту з боку центрального банку здійснюється в значних обсягах та має непередбачуваний характер, пропозиція не встигає змінюватися  відповідно до збільшення попиту. Результатом  стає накопичення інфляційних ризиків.

Державні органи управління можуть забезпечувати збільшення бюджетних  доходів шляхом проведення грошових емісій. їх основою є монопольне право держави на забезпечення країни паперовими грішми. Результатом є  одержання емісійного доходу. Він  визначається як різниця між одержаною  державою вартістю (сумою номінальної  вартості емітованих грошей) та витратами  на їх виготовлення. Емісійний дохід  складається з чистого емісійного доходу та інфляційного податку. Чистий емісійний дохід – це, насамперед, зміни в сумі реальних залишків готівкових грошей. Він виникає під впливом реального економічного зростання або сприятливої зміни попиту на гроші. Інфляційний податок зводиться до досягнутого темпу інфляції. Його можна розглядати як ставку оподаткування, збільшену на суму реального обсягу готівкових грошей. За умов відсутності інфляції не буде й інфляційного оподаткування. А емісійний дохід виникає, коли реальні залишки готівки зростають.

Джерела фінансування бюджетного дефіциту поділяються на внутрішні  та зовнішні складові. Внутрішні –  це надходження, які мобілізуються  шляхом емісії та розміщення державних  боргових цінних паперів на внутрішньому ринку та залучення кредитів від  операцій на вітчизняному кредитному ринку. Закономірним є те, що кошти  надходять переважно від: центрального банку, резидентів (юридичних і фізичних осіб) і нерезидентів. При цьому  продаж резидентам і нерезидентам державних  цінних паперів проводиться на ринку  за конкурентних умов. Державні органи управління здійснюють регулювання  обсягів продажу шляхом установлення норми дохідності, ціни відсічення та величин траншів.

До зовнішніх джерел належать боргові зобов'язання країни, які  розміщуються на міжнародному фондовому  ринку, а також кредити, залучені на міжнародному кредитному ринку. Це можуть бути кошти міжнародних фінансових організацій, іноземних держав та зарубіжних комерційних банків. Вони залучаються  як в процесі продажу боргових цінних паперів, так і за рахунок  залучення кредитів на основі угод. З метою координації взаємодії  зовнішніх інвесторів з питань надання, погашення та обслуговування коштів, що передаються в інші країни на умовах позики, створено Паризький  і Лондонський клуби. Паризький  клуб – це організація кредиторів, яка здійснює координацію процесів надання та обслуговування кредитних  ресурсів урядами, державами, установами та банками під державні гарантії. Лондонський клуб – це об'єднання  позичальників, до складу якого входять  тільки недержавні приватні комерційні банки. Способи мобілізації коштів Урядом України, що залучаються з  метою фінансування дефіциту державного бюджету, відображено на рис. 11.3.

Рис. 11.3. Способи мобілізації  коштів Урядом України

Проведення боргових операцій передбачає здійснення запозичень та погашення зобов'язань. Вони поділяються  на внутрішні і зовнішні. Фінансування Державного бюджету України за борговими  операціями зображено на рис. 11.4.

Рис. 11.4. Фінансування Державного бюджету України у 2007 р. за борговими  операціями

За перші сім місяців 2006 р. фінансування дефіциту загального фонду Державного бюджету України  здійснювалося за рахунок залишків коштів на рахунках Державного казначейства України (табл. 11.2). З початку року до 3-го серпня їх обсяг зменшився  з 12,6 млрд грн до 1,4 млрд грн. Протягом серпня – грудня 2006 р. здійснювалося  накопичення коштів на рахунках Уряду. Вони зросли на 9,2 млрд грн та досягли 10,6 млрд грн станом на 31 грудня 2006 р.

Таблиця 11.2. Залишки коштів на рахунках Державного казначейства України

У 2007 р. урядом було прийняте рішення про підвищення рівня  прожиткового мінімуму та мінімальної  заробітної плати. Для забезпечення фінансування державних видатків з  урахуванням таких змін збільшено  обсяги фінансування Державного бюджету  з15,71до18,79 млрд грн. Проте, слід звернути увагу, що таких результатів передбачено  досягнути за умов, коли обсяги державних  запозичень залишаються незмінними. Не збільшено також плани щодо залучення коштів від приватизації. Забезпечення таких програм передбачено  здійснювати шляхом використання залишків коштів, накопичених на Єдиному казначейському рахунку Уряду України.

Важливою умовою є те, що кошти, одержані від приватизації, доцільно використовувати з метою  фінансування лише заздалегідь визначених бюджетних видатків. Зокрема, переважну  їх частку слід спрямовувати на проведення структурної перебудови економіки, оздоровлення приватизованих підприємств, збільшення державної участі в капіталі стратегічних компаній тощо. Проте, необхідно  враховувати і проблеми соціального розвитку держави. Тому частину ресурсів, залучених від приватизації, доцільно спрямовувати на фінансування поточних видатків, враховуючи напружені соціальні програми, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів.

Важливе значення має визначення підходів до зведення місцевих бюджетів з дефіцитом. Воно може здійснюватися  з певних причин. До них, з одного боку, можна віднести фактори, що впливають  на формування бюджетних доходів  та проведення видатків для всіх елементів  бюджетної системи. Це, зокрема, зменшення  обсягів ВВП, звуження бази оподаткування, розширення масштабів тіньової економіки, збільшення державних видатків та ін.

Разом з тим, зведення бюджетів з дефіцитом на рівні територій  залежить і від інших чинників. До таких результатів призводить збільшення повноважень, що передаються  з державного на місцеві рівні, непідкріплених відповідними фінансовими ресурсами. Потреба в дефіцитному фінансуванні видатків виникає також за умов неповного  або несвоєчасного перерахування  місцевим органам самоврядування передбачених трансфертів. Дефіцит може виникати також у випадках невиконання  планових завдань з формування власних  доходів місцевих бюджетів, недоодержання  закріплених доходів та ін.

Бюджетним кодексом України  зведення місцевих бюджетів з дефіцитом  досить жорстко регламентуються. Зокрема, передбачено (ст. 72), що бюджет АР Крим та міські бюджети можуть прийматися з  дефіцитом виключно для бюджету  розвитку. Щодо обласних, районних, районних у містах, селищних та сільських  бюджетів, то їх зведення з дефіцитом  взагалі не допускається. Певною мірою  такі обмеження є обґрунтованими.

Обмеженими є також  можливості залучення коштів для  фінансування дефіциту місцевого бюджету. За рішенням ради відповідного рівня  виконавчі органи можуть залучати позики лише для покриття тимчасових касових  розривів. Це можуть бути лише короткострокові  позики від фінансово-кредитних  установ терміном до трьох років  та в межах поточного бюджетного періоду. Згідно з Бюджетним кодексом України, ст. 73 забороняється надання  позик з одного бюджету іншому.

Суттєві обмеження запроваджено щодо застосування видів запозичень. Залучати внутрішні запозичення (поверх покриття тимчасових касових розривів) має право виключно Верховна Рада АР Крим та міські ради. Стосовно зовнішніх  запозичень, то їх дозволено здійснювати  лише міськім радам з чисельністю  населення понад 800 тис. мешканців (Бюджетний  кодекс України, ст. 16).