Реферат на тему:

“Бюджетний  дефіцит 

і державний борг” 

 

     Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

     Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість  держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

     Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
• циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

     Абсолютний  розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

• відношення боргу до ВВП;
• відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

     Відносна  величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

      Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють  на короткострокові та довгострокові.

      Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

      Логіка  конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

     Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття  державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай  загострили проблему державного боргу. Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у тому числі внутрішній – 15,06 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

     У нинішньому році значні розміри державного боргу України і висока вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету – 18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів). Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

     За  умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

     Крім  істотного обмеження бюджетних  видатків, Уряд намагається покрити  нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

     Отже, окреслені заходи не забезпечать  розв’язання проблеми державного боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення борогового навантаження на її платіжний баланс.

     Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її державного боргу  та видатків бюджету на його обслуговування за умови продовження нинішнього курсу економічної політики:

      З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому  в 2000-2001 рр. темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін – у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а, починаючи з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею між зростанням цін в Україні та в США.

      Надалі  доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або 15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до 13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

         За  кейнсіанськими  рецептами   державні  витрати  можуть значно  перевищувати бюджетні  доходи,  що  створює  бюджетний дефіцит  і веде до зростання  внутрішнього  державного  боргу.    Дефіцит свого бюджету держава покриває за  рахунок  позики  - випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів).Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія  небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

         Дефіцит державного бюджету виникає  внаслідок  надмірних витрат держави на військові цілі, на  роздутий  апарат  чиновників, державних закупівель  товарів  (насамперед  військової техніки і озброєнь)  за  підвищеними  цінами  тощо.  Хронічна дефіцитність бюджету, що  допускається  кейнсіанською  макроекономічною моделлю,  веде  до  розгулу  інфляції,  зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те,  що  можливості держави  перерозподілити  національний  доход  (через  державний бюджет нині проходить  до  50%  доходу  нації)  має

відомі  межі.

         Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

         В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути дискреційною чи недискреційною.

         Дискреційна фіскальна політика  включає свідоме  використання  державного оподаткування і власних   витрат  для  досягнення макроекономічної  рівноваги.

         Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання  податками  і  державними  витратами для зміни реального обсягу національного  виробництва. Недискреційна  політика передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

         Витрати держави втілюються у  закупівлях ресурсів, товарів та  послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати  збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть  до наступного зростання національного продукту.

         Слід відзначити, що державні  витрати  піддаються  ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних  витрат  на  20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного  ЧНП  на  100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у  даному  гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

         Важливо наголосити, що це  збільшення  державних  витрат фінансується  не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не  враховані).  Інакше  кажучи,  даний    ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме  й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії.

         А якими можуть бути наслідки скорочення  державних витрат? Очевидно, що  скорочення  державних закупівель  викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу,  відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе  зменшення  рівноважного ЧНП  на  50  млрд.  гр.од.  Це  означає,  що  величина  мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

         Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг  рівноважного національного доходу. Для розгляду на  прикладі  слід припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при  будь-якому  обсязі  ЧНП.Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої. 
 
 
 
 
 
 
 

Табл. 1. Оподаткування  і макроекономічна  рівновага

(гіпотетичні  дані, в млрд. гр. од.)