3

Вступ

Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.

Бюджет – складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу.

Найважливіше призначення бюджету – це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним результатом. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.

Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного використання державою своїх функцій.

Бюджетна система постійно  потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.

Метою моєї роботи розгляд  та аналіз сучасної бюджетної системи та міжбюджетних відносин України.

Об'єктами дослідження є бюджетна система  та міжбюджетні відносини.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на місцевому рівні.

Робота містить  три розділи, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об’єднані  загальним питанням теми. У першому  розділі висвітлено загальні відомості про   Бюджетну систему  України. У другому розділі  розглянуто сутність   міжбюджетних відносин та їх роль у формуванні бюджетів. В третьому бюджетне регулювання, як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин.

РОЗДІЛ I. Бюджетна система України

В Україні побудова та функціонування бюджетної системи здійснюється на демо­кратичних засадах, з урахуванням економічних відносин, державного й адміністра­тивно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Що стосується визначення терміна «бюджетна система України», то воно міс­титься у ч. 4 ст. 2 Кодексу, трактування якого зводиться до таких положень :

- по-перше, бюджетна система України — сукупність державного бюджету та міс­цевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адмі­ністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права;

- по-друге, бюджетна система України — це система стійких і впорядкованих зв'язків (міжбюджетні відносини) між її складовими ланками (державним бюджетом та місцевими бюджетами), юридично пов'язаних між собою, яка базується на загаль­ноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.

Водночас бюджетну систему України можна розглядати як за формою прояву (це державний та місцеві бюджети, які побудовані з урахуванням державного і ад­міністративно-територіальних устроїв і врегульовані нормами права), так і за економічним змістом (це модель міжбюджетних правовідносин, інструмент для за­безпечення фінансових потреб держави та матеріального добробуту населення) (рис. Г.З). Ці положення, що зазначені у Бюджетному кодексі України, полягають у такому:

- по-перше, мають концептуальне і практичне значення для забезпечення ефек­тивності бюджетного процесу та конкретизують його понятійний апарат (терміноло­гію);

- по-друге, є відображенням конституційних норм, які містяться у ст. 132—133 Конституції України, які закріплюють основи територіального устрою України (ст. 132), систему адміністративно-територіального устрою (ст. 133);

- по-третє, є підґрунтям для формування структурних складових бюджетної сис­теми.

1.1 Структура і принципи бюджетної системи України

Структура (від лат. побудова, розміщення, порядок) — це сукупність стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують його цілісність і відповідність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Структурні складові бюджетної системи України визначено у ст. 5 Кодексу. Во­ни сформовані згідно зі ст. 133 Конституції України та регламентуються певним пе­реліком нормативно-правових актів.

Отже, структурно бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів .

Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні бюджети, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. При цьому слід зазначити, що у новій редакції Кодексу з цього переліку виключено «бюджети районів у містах», які віднесено до бюджетів місцевого самоврядування. Це, в свою чергу, забезпечило уточнення змісту понять «місцеві бюджети», «бюджети місцевого самоврядування» та приведення їх у відповідність до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Європейської хартії місцевого самоврядування.

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад, їх об'єд­нань сіл, селищ, міст (у тому числі районів у містах), що створюються згідно із за­коном . Правовою основою бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування в Україні є Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування" та Європейська хартія про місцеве самоврядування.

Для здійснення розрахунків, прогнозу і аналізу економічного і соціального роз­витку держави, територіальних громад важливим є поняття зведеного бюджету. Стаття 5 Бюджетного кодексу України визначає, що зведений бюджет України об'єднує показники державного бюджету і місцевих бюджетів.

У цілому зведені бюджети існують на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району, міста з районним поділом. Відповідний зведений бюджет ви­значається як сукупність показників бюджетів, що формуються на певній території дії зведеного бюджету. Так, зведений бюджет України включає показники Держав­ного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей, міст Києва та Севастополя (ч. 2 статті 5 Бюджетного кодексу).

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Авто­номної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республі­канського Автономної Республіки Крим значення (ч. З статті 5 Бюджетного кодексу).

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюд­жетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області (ч. 4 статті 5 Бюджет­ного кодексу). Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники місь­кого бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу (ч. 5 статті 5 Бюджет­ного кодексу). Причому, якщо місту або району в місті адміністративно підпорядко­вані інші міста, селища чи села, то зведений бюджет міста або району у місті вклю­чає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл.

У Бюджетному кодексі України до відповідних зведених бюджетів включаються також показники бюджетів об'єднань територіальних громад, що створюють складання зведених бюджетів покладено на відповідні органи виконавчої влади. Зведені бюджети не мають правової форми, тобто вони не розробляються і не затверджуються у формі закону, водночас їх значення досить вагоме, адже вони дають ці­лісну картину щодо грошових коштів, зосереджених в бюджетах. Суто статистичний характер показників зведених бюджетів дозволяє використовувати їх для проведення розрахунків щодо формування грошових ресурсів для забезпечення виконання фун­кцій і завдань органами державної влади і місцевого самоврядування; визначення об­сягу видатків, що підлягають фінансуванню з державного бюджету та місцевих бюд­жетів, аналізу та оцінки ефективності бюджетних витрат; визначення грошових по­токів для встановлення обґрунтованості надання трансфертів.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах :

Бюджетний кодекс України закріплює 10 принципів, на яких ґрунтується бюджет­на система : 1) єдності; 2) збалансованості; 3) самостійності; 4) повноти; 5) обґрунтованості; 6) ефективності та результативності; 7) субсидіарності; 8) цільового використання бюджетних коштів; 9) справедливості і неупередженості; 10) публічнос­ті та прозорості.

Відповідно до статті 95 Конституції України, бюджетна система будується на за­садах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадя­нами і територіальними громадами і закріплює виключно законодавче і цільове ре­гулювання будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільо­ве спрямування цих видатків; проголошує ідею збалансованості бюджету; закріплює принцип звітності і прозорості (оприлюднення) звітів про доходи і видатки Держав­ного бюджету України та місцевих бюджетів.

Принцип (від лат. — початок, основа) визначається як основні, вихідні положен­ня, установка для якої-небудь теорії, вчення, науки або керівне положення, основне правило діяльності. Дотримання обґрунтованих принципів побудови бюджетної сис­теми, відокремлених у статті 7 Бюджетного кодексу України, визначає ефективність її функціонування в країні.

Принцип єдності передбачає єдині засади функціонування (співвідношення та взаємодії) різних видів бюджетів як елементів єдиної бюджетної системи України. Єдність бюджетної системи дозволяє проводити єдину соціальну і економічну полі­тику в країні.

Зміст принципу єдності бюджетної системи України розкривається у пункті 1 статті 7 Бюджетного кодексу України як єдність правової бази, грошової системи, ре­гулювання бюджетних відносин, існування єдиної бюджетної класифікації, єдиний Єдність бюджетного законодавства України полягає у прийнятті Бюджетного ко­дексу України — єдиного кодифікованого акту, який детально регулює бюджетні відносини.

Принцип єдності бюджетної системи України передбачає регулювання бюджет­них відносин, яке, з одного боку, гарантувало б єдині основи фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування, а з іншого — дозволяло б місцевим ор­ганам влади та місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснювати бюджетне регулювання у межах чинного законодавства.

Суттєвою ознакою єдності бюджетної системи України є єдність принципів по­будови бюджетної системи України.

Важливою складовою принципу єдності бюджетної системи України є встанов­лення єдиних форм бюджетної документації і звітності, затверджених законодавст­вом України та обов'язкових для використання всіма учасниками бюджетного про­цесу.

Іншим важливим аспектом принципу єдності бюджетної системи України є вста­новлення єдиних вимог щодо відповідальності та заходів впливу за вчинені порушен­ня бюджетного законодавства (статті 116-124 Глави 18 цього Кодексу).

Принцип єдності бюджетної системи України визначає також єдину бюджетну класифікацію, обов'язкову для застосування всіма учасниками бюджетного процесу (стаття 8 цього Кодексу).

Принцип єдності бюджетної системи України ґрунтується на взаємодії усіх бюд­жетів. Основою реалізації принципу єдності бюджетної системи є, перш за все, до­сягнення єдності бюджетів, які входять до неї.

Отже, загальне визначення бюджетного процесу, його стадій, єдиної бюджетної класифікації, яка застосовується до всіх видів бюджетів, єдність принципів побудови бюджетної системи, встановлення єдиних форм бюджетної документації і звітності забезпечує єдність всіх складових бюджетної системи.

Принцип збалансованості бюджетної системи ґрунтується на положеннях статті 95 Конституції України, згідно з якою держава прагне до збалансованості бюджету України. У Бюджетному Кодексі це положення деталізовано. Принцип збалансова­ності означає, що всі витрати бюджету мають покриватися загальною сумою доходів і джерел фінансування його дефіциту, тобто повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджет­ний період.

Дотримання принципу збалансованості бюджету закладає основи мінімізації бюд­жетного дефіциту (профіциту). Відповідно до Бюджетного кодексу України заборо­няється приймати дефіцитний бюджет без визначення джерел фінансування його дефіциту (пункт 1 статті 14 цього Кодексу), а уповноважені органи при складанні, затвердженні і виконанні бюджету мають виходити з необхідності мінімізації розмі­ру дефіциту бюджету.

Принцип самостійності є найважливішим принципом, зміст якого розкривається у пункті 3 статті 7 Бюджетного кодексу України. Відповідно до Бюджетного кодексу цей принцип означає, що державний бюджет і місцеві бюджети є самостійними: дер­жава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язан­ня органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. А органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави.

Самостійність забезпечується:

- закріпленням за бюджетами кожного рівня бюджетної системи відповідних дже­рел доходів, перелік яких визначається законодавством;

- правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Респуб­ліки Крим та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України;

- правом самостійного і незалежного розгляду і затвердження кожного з бюдже­тів, тобто відповідні органи влади і органи місцевого самоврядування мають право самостійно, незалежно одне від одного брати участь у бюджетному процесі.

Усі перераховані аспекти, що характеризують принцип самостійності, фактично відображають повноваження й обов'язки органів влади адміністративно-територіаль­них утворень, які затверджують і виконують відповідний бюджет.

Принцип самостійності фактично захищає бюджети від неправомірного чи необґрунтованого перерозподілу або вилучення бюджетних коштів, від втручання у бюд­жетний процес на будь-якій його стадії.

Слід зазначити, що реальне забезпечення принципу самостійності всіх бюджетів неможливе без існування власних джерел доходів, достатніх для виконання функцій органів влади та органів місцевого самоврядування, які є розпорядниками бюджет­них коштів. Лише у випадку, якщо всі органи влади наділені для реалізації своїх пов­новажень необхідними бюджетними коштами, можна говорити про реалізацію прин­ципу самостійності бюджету. На практиці цей принцип реалізується у межах закріп­лених за кожним органом влади компетенції. Компетенція (лат. - взаємно прагну, відповідаю) — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством. У загаль­ному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядуван­ня, визначено Конституцією України, стаття 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцево­го самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіаль­них одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори від­повідно до закону тощо. Деталізується та конкретизується компетенція місцевого са­моврядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином, самостійність місцевих бюджетів повинна реалізовуватися як пра­вами органів влади та місцевого самоврядування на самостійний розгляд і затверд­ження власних бюджетів, так і шляхом закріплення за відповідними бюджетами та­кого розміру доходів, який би дав змогу здійснювати фінансування мінімально необ­хідних видатків.

Згідно зі статтею 142 Конституції України, держава бере участь у формуванні до­ходів бюджетів органів місцевого самоврядування, фінансово підтримуючи місцеве самоврядування. Крім того, відповідно до статті 143 Конституції України органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади. При цьому держава зобов'язується фінансувати здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків.

Принцип повноти передбачає, що всі відображені у нормативно-правових актах доходи і витрати усіх бюджетів підлягають включенню в обов'язковому порядку і у повному обсязі до складу бюджетів. Крім того, елементом принципу повноти можна вважати також принцип повноти структури бюджетної системи. Вимога цього прин­ципу означає, що у бюджетній системі мають бути враховані всі реально існуючі ви­ди бюджетів відповідного адміністративно-територіального утворення.

Принцип обґрунтованості відображає достовірність показників прогнозу соціаль­ного і економічного розвитку відповідної території та реалістичності розрахунків доходів і видатків бюджету. На рівні держави це означає, що для складання обґрун­тованого бюджету необхідні реалістичні прогнози макропоказників: валового внут­рішнього продукту (ВВП), динаміки індексів споживчих цін та цін виробників, офі­ційного обмінного курсу гривні, доходів, заробітних плат, рівня зайнятості і безро­біття, чисельності різних категорій населення тощо.

З метою дотримання вимоги реалістичності необхідно відобразити зв'язок і вплив факторів соціально-економічного розвитку на статті доходів і видатків бюджету. Важ­ливим є використання економіко-математичного і статистичного апарату для визна­чення впливу факторів, які визначають доходні і видаткові статті бюджету.

Збіг звітних даних щодо виконання бюджету загалом і за кожною статтею із за­твердженими показниками прийнятого бюджету вирішальною мірою залежить від якості зроблених прогнозів.

Водночас відомо, що ряд процесів знаходиться поза сферою впливу держави, на­приклад зміни світових цін на нафту. За умови розгортання негативних процесів та­кого роду надійності і достовірності бюджету часто складно досягти, а фактичне ви­конання бюджету за доходами і видатками повною мірою не відповідатиме заплано­ваним показникам.

Принцип ефективності та результативності передбачає, що при складанні та ви­конанні бюджетів учасники бюджетного процесу мають виходити з необхідності до­сягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. При цьому цілі учасників бюджетного процесу повинні ґрунтуватися на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку еконо­міки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Авто­номною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням.

Таким чином, на стадії складання чи виконання бюджету учасники бюджетного процесу, відповідальні за складання і виконання бюджетів, мають виходити з двох цілей: перша — досягнення запланованої мети, друга — досягнення максимального результату. При досягненні запланованої мети учасники бюджетного процесу повин­ні прагнути до економії бюджетних коштів, а при досягненні максимального резуль­тату (порівняно із запланованим) — мають право використати всі передбачені в бюд­жеті кошти для фінансування відповідних заходів.

Контроль за дотриманням принципу ефективності здійснюється шляхом прове­дення аудиту та оцінки ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства, що визначається частиною 2 статті 19 цього Кодексу.

Включення до Бюджетного кодексу у редакції 2010 р. принципу результативнос­ті обумовлене подальшим розвитком програмно-цільового методу у бюджетному процесі України та передбачає використання ряду груп результативних показників, які визначено Концепцією застосування програмно-цільового методу у бюджетно­му процесі України (розпорядження КМУ від 14 вересня 2002 року №538-р «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному про­цесі»). Впровадження результативних показників дає змогу показати ефективність використання бюджетних коштів, співвідношення досягнутих результатів і витрат, тривалість виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівняти результати виконання бюджетних програм у динаміці і за ро­ками головними розпорядниками бюджетних коштів. Виділено такі групи результативних показників: показники затрат, показники продукту, показники ефективності, показники якості (результату).

Принцип субсидіарності означає, що розподіл видів видатків між бюджетами по­винен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних по­слуг до їх безпосереднього споживача.

Субсидіарність (від лат. «subsidiarius») означає «служити для допомоги», «призна­чатися для допомоги». Згідно з цим принципом, певному бюджету тільки тоді мож­на надавати допомогу, коли його можливості є недостатніми для виконання встанов­лених функцій. Відповідно до положень Європейської хартії місцевого самовряду­вання, дотримання принципу субсидіарності передбачає, що надання державних по­слуг при максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх без­посереднього споживача підвищує їх ефективність. Практичне застосування принципу субсидіарності означає, що всі види суспільних благ та послуг мають бути проана­лізовані з точки зору доцільності передачі повноважень у їх наданні між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами.

Принцип цільового використання бюджетних коштів встановлює, що бюджетні кош­ти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджет­ними асигнуваннями. У структурі видатків бюджету реалізації цього принципу сприяє відомча класифікація видатків та кредитування бюджету, відповідно до якої бюджетні кошти виділяються у розпорядження конкретних розпорядників бюджетних коштів з визначенням напрямів їх використання на фінансування конкретних цілей. За своєю суттю всі бюджетні кошти мають цільову спрямованість, адже вони призначені для фі­нансового забезпечення завдань і функцій держави і місцевого самоврядування.

Цільове використання бюджетних коштів передбачає їх витрачання на цілі, що відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджет­них коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування про­грамно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюд­жетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану ви­користання бюджетних коштів).

Визначення бюджетного асигнування та бюджетного призначення дається відпо­відно в пунктах 6 та 8 статті 2 Кодексу.

Цільове використання бюджетних коштів є невід'ємною вимогою Бюджетного кодексу України, в якій передбачається відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів (стаття 119 Кодексу).

Принцип справедливості та неупередженості означає, що бюджетна система Украї­ни будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багат­ства між громадянами і територіальними громадами. Цей принцип закріплено у стат­ті 95 Конституції України. Дотримання даного принципу означає, що у державі забез­печено рівний доступ всіх громадян до бюджетних послуг та соціальних гарантій.

Тлумачення принципу публічності та прозорості у новій редакції Бюджетного ко­дексу 2010 р., порівняно із попереднім, докорінним чином змінилося. Тепер дотри­мання цього принципу передбачає:

- обов'язкове інформування громадськості у відкритому друці затверджених бюд­жетів і звітів про їх виконання, повноту представлення інформації про хід виконан­ня бюджетів, а також доступність інших відомостей за рішенням законодавчих орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування;

-  обов'язкову відкритість для суспільства і засобів масової інформації процедур розгляду і прийняття рішення щодо проектів бюджетів, у тому числі з питань, які ви­кликають певну розбіжність, неузгодженість в законодавчому органі державної вла­ди, або. між законодавчим і виконавчою органами державної влади.

Доступність інформації про бюджет встановлена статтею 28 цього Кодексу. Та­ким чином, принцип публічності та прозорості зобов'язує органи влади оприлюдню­вати (надавати інформацію, публічно представляти) бюджет і хід бюджетного проце­су, звіти про виконання державного бюджету та місцевих бюджетів в установлені Бюджетним кодексом України терміни та у визначених засобах масової інформації. У той же час допускається виключення окремих видатків із інформації про виконан­ня бюджету, у випадку, якщо це стосується державних інтересів і пов'язано зі збері­ганням державної таємниці.

Порівняно з попередньою редакцією, зі статті 7 Бюджетного кодексу України 2010 р. виключено принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Відпо­відальність та заходи впливу за вчинені порушення бюджетного законодавства визна­чено у главі 18 (статті 116-124 Кодексу).

Основною метою виділення принципів бюджетної системи є побудова такої бюд­жетної системи, яка при найбільш оптимальному використанні фінансових ресурсів держави відображає державний (унітарний) устрій України у поєднанні з самостій­ністю місцевих бюджетів, тобто принципи відображають вимоги, які висуваються до організації і устрою бюджетної системи.

1.2 Бюджетна класифікація

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване групування доходів витрат і фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України і міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;              

2) класифікація видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікують за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

      Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;

3) інші неподаткові надходження.

      Трансферти – кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах.

Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджується Міністерством фінансів України.

До застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класифікація видатків та кредитування місцевих бюджетів, яка затверджується Міністерством фінансів України. Складові частини цієї класифікації, що конкретизують програми і заходи з виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, для цілей цього Кодексу вживаються в контексті терміна "бюджетна програма".

Відомча класифікація видатків та кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків та кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких систематизуються видатки та кредитування бюджету, пов’язані з виконанням функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються видатки та кредитування бюджету на виконання функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

Фінансування бюджету класифікується за:

1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань);

2) типом боргового зобов’язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

Борг класифікується:

1) за типом кредитора;

2) за типом боргового зобов’язання.

РОЗДІЛ II. Міжбюджетні відносини та їх роль у формуванні бюджетів.

2.1  Поняття і значення міжбюджетних відносин

Стійкість бюджетної системи України багато в чому залежить від характеру міжбюджетних відносин, тому проблема якнайкращої побудови системи міжбюджетних відносин у країні є найактуальнішою. Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання таких відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Правове регулювання міжбюджетних відносин здійснюється розділом 4 Бюджетного кодексу України.

Міжбюджетні відносини відбивають взаємозв’язки бюджетів різних рівнів. Основоположним для таких відносин є принцип рівності Державного бюджету у взаємовідносинах з місцевими бюджетами та рівності місцевих бюджетів у взаємовідносинах між ними, що передбачає встановлення єдиних для всіх бюджетів нормативів відрахування від загальнодержавних податків та зборів, а також єдиного порядку їх сплати тощо. Крім того, такі відносини мають ґрунтуватися на принципах: розподілу та закріплення видатків за відповідними рівнями бюджетної системи; розмежування та закріплення на постійній основі та за тимчасовими нормативами регулювальних доходів; вирівнювання мінімальної бюджетної забезпеченості бюджетів, що необхідно для виконання певних функцій; забезпечення рівномірного надходження доходів та запобігання касовим розривам; забезпечення зацікавленості у виконанні планів надходження доходів у Державний та місцеві бюджети тощо.

Доходи і видатки всіх бюджетів відповідно розподіляються, оскільки держава намагається виділити для всіх суб’єктів бюджетного права необхідні для виконання їх функцій обсяги доходів. При цьому мають бути забезпечені збалансованість усіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касовим розривам (незбіг строків надходження і використання бюджетних коштів), бездефіцитність бюджетів тощо. Крім того, доходи й видатки кожного бюджету мають бути найбільшою мірою пов’язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

Визначений Бюджетним кодексом України розподіл видів видатків може здійснюватися коштом державного і місцевих бюджетів та джерел їх фінансування. Можна виокремити три групи видатків. Так, до першої групи відносяться видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та державного суверенітету, незалежного судочинства, а також на інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню. Вони здійснюються тільки за рахунок коштів Державного бюджету України. До другої — видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. До третьої - видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Держава може надавати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування право здійснювати видатки тільки у разі відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) або частки їх, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Отже, бюджети повинні мати необхідний обсяг коштів для реалізації переданих державних повноважень, для цього доходи бюджетів мають бути належним чином розподілені. Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки є одним із основних чинників належного функціонування стійкої бюджетної системи країни та життєдіяльності України загалом. Головну роль у цьому відіграє Верховна Рада України, яка встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Розподіл коштів у бюджетній системі може здійснюватися, по-перше, в порядку закріплення визначених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній чи довгостроковій основі, по-друге - у порядку бюджетного регулювання1.

Закріплені доходи — це доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесено до дохідної частини бюджетів певного рівня на невизначений строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Наприклад, закріпленими за Державним бюджетом України є надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю на невизначений строк закріплені за ним; платежі за користування надрами загальнодержавного значення тощо.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом України на постійний основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів місцевого самоврядування.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Проте для повного покриття потреб кожного бюджету їх недостатньо, тому його потрібно збалансовувати за допомогою інших дохідних джерел. Цього досягають передусім за допомогою регулюючих доходів та інших методів бюджетного регулювання, про які йдеться далі.

Регулюючі доходи - це передбачені Законом про Державний бюджет або в рішенні про бюджет місцевих органів доходи, надходження яких щорічно визначають і перерозподіляють між різними ланками бюджетів. З огляду на це розмір частини кожного такого доходу щороку змінюється, його визначають відповідно до потреб кожного виду бюджету.

Бюджетний кодекс України закріплює перелік доходів кожної ланки бюджетної системи України, порядок та умови їх зарахування до відповідних видів бюджетів, а також перелік видатків з бюджетів відповідного рівня.

Склад і структура видатків державного і місцевих бюджетів визначаються багатьма чинниками, зокрема, їх предметною спрямованістю, яка в загальному вигляді відображена в Бюджетній класифікації, економічним змістом тощо. Однак нині в будь-якому разі державі під час розподілу видатків доводиться вирішувати питання пріоритетності об’єктів фінансування, оскільки в Україні, як і в будь-якій іншій державі світу, недостатньо грошових коштів для фінансування всіх нагальних потреб. Тому під час планування видатків бюджетів вирішують питання вибору між конкуруючими потребами. При цьому крім суто юридичних велике значення мають економічні чинники, які залежать від конкретних умов конкретного періоду розвитку країни та її завдань на сучасному етапі

Видатки бюджетів усіх ланок групують за предметною ознакою відповідно до Бюджетної класифікації України. Крім того, важливим є поділ їх на поточні видатки й видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, витрати на які не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків виокремлюють видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі зазначених вище об’єктів, вказуючи всі чинники, що вплинули на обсяг видатків. Саме з поточних видатків кошти спрямовуються на перерозподіл фінансових ресурсів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші витрати, пов’язані з розширеним відтворенням. Відповідно до бюджетної класифікації такими видатками є: придбання основного капіталу, обладнання і предметів довгострокового користування; капітальне будівництво і ремонт; створення державних запасів і резервів; капітальні трансферти, нерозподілені витрати тощо.

У раніше чинному Законі "Про бюджетну систему України" в ред. від 29.06.1995 р. розподіл видатків на поточні й видатки розвитку був закріплений ст. 18. У Бюджетному кодексі, на жаль, такого розподілу немає. Визначення й закріплення поділу поточних видатків на поточні й видатки розвитку є дуже важливим, оскільки їх чітке розмежування необхідне для застосування механізму скорочення витрат у разі бюджетного дефіциту (секвестрування), закріпленого ст. 54 Бюджетного кодексу України, у ході якого, відповідно до законодавства, першочерговому фінансуванню підлягають саме поточні витрати.

Видатки між окремими ланками бюджетної системи України розподіляються з урахуванням таких загальних, принципових положень, як значущість, підвідомчість, підпорядкованість тих чи інших об’єктів фінансування, їх територіальне розміщення тощо. Бюджетний кодекс установлює перелік видатків усіх ланок бюджетної системи України. Цей перелік разом з бюджетною класифікацією є основою структури видатків щорічного державного бюджету.

За відповідними бюджетами видатки на здійснення повноважень розподіляються не хаотично, а за певними критеріями, що визначені ст. 86 Бюджетного кодексу. Так, видатки між місцевими бюджетами розподіляються за принципом субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. З огляду на це встановлено такі види видатків:

1) на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розміщені найближче до споживачів;

2) на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Для того щоб забезпечити стабільне, цільове, об’єктивне, своєчасне та ефективне здійснення видатків, у Бюджетному кодексі закріплено розподіл їх між конкретними видами бюджетів: Державним бюджетом України, бюджетом Автономної Республіки Крим, бюджетами обласними, районними, районними у містах та місцевого самоврядування. Наприклад, з Державного бюджету України здійснюються видатки на:

1) державне управління (законодавчу й виконавчу владу, Президента України);

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові й інформаційні зв’язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту (загальну середню, професійно-технічну, вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності, та ін.);

8) охорону здоров’я (первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу; спеціалізовану, високоспеціалізовану, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну, санаторно-реабілітаційну тощо);

9) соціальний захист та соціальне забезпечення (державні спеціальні пенсійні програми; державні програми соціальної допомоги; державні програми і заходи для дітей, молоді, жінок, сім’ї; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян тощо);

10) культуру і мистецтво (наприклад, державні культурно-освітні програми; державні театрально-видовищні програми);

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам’яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів і референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Видатки місцевих бюджетів, згідно з Бюджетним кодексом, по-перше, поділяються (1) на ті, що враховуються, і (2) на ті, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів; по-друге, на видатки, пов’язані (1) з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування і (2) з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади. Приміром, до видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення (програми місцевого значення для дітей, молоді, жінок, сім’ї, соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном та ін.

Перелік конкретних видатків кожного місцевого бюджету встановлює відповідна рада. Сільські, селищні, міські, районні в містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

  .                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

РОЗДІЛ III. Бюджетне регулювання як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин.

Оскільки потреба в доходах кожного бюджету часто змінюється, держава щороку здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Отже, бюджетне регулювання - це надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищих рівнів, бюджетами нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного й соціального розвитку на певній території. Розмежування доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням певних чинників, зокрема, соціального та екологічного стану відповідних територій країни.

Такий перерозподіл коштів всередині бюджетної системи щороку здійснює кожний представницький орган безпосередньо щодо бюджетів нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради - бюджети районів у містах. Верховна Рада України здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

У процесі бюджетного регулювання застосовують такі методи: відсоткові відрахування від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів за нормативами, які щороку встановлює рада вищого рівня; дотації, субвенції, тобто трансферти. їх перелік і розміри щороку закріплюються окремо в законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет на поточний рік.

Дотація - це виділення коштів з бюджету для покриття запланованих збитків або збалансування бюджетів нижчих органів, підприємств і організацій. Вона має загальний характер, оскільки її сутність полягає саме в нецільовому характері й наданні у разі перевищення витрат над доходами бюджету, а також у тому, що вона не підлягає поверненню до бюджету, з якого була надана.

Субвенція - форма фінансової допомоги держави місцевим органам. Надається на проведення цими органами конкретних заходів (програм) за умови часткового фінансування.

Субсидія - форма цільової фінансової допомоги, яку надає держава, юридична особа чи приватна особа іншим особам (юридичним чи фізичним), а також іншим державам. На відміну від дотації, субвенції й субсидії мають цільовий характер і це передбачають, що у разі використання їх не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція має частковий характер (тобто частину коштів на певну мету надає вищий суб’єкт, а частину —той, хто її отримує) і передбачає обов’язкове повернення виділених у такий спосіб грошей у разі їх невикористання протягом бюджетного року1.

У бюджетному кодексі закріплено дещо інші поняття субвенції й дотації, а також порівняно нові категорії "трансферт" і "міжбюджетний трансферт", терміна "субсидія" немає.

Так, у ст. 9 Бюджетного кодексу трансферт визначено як кошти, отримані від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі. Згідно зі ст. 2 кодексу, міжбюджетні трансферти - це кошти, що безповоротно й безоплатно передаються з одного бюджету в інший. Є такі види між бюджетних трансфертів: 1) дотація вирівнювання; 2) субвенція; 3) кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації (ст. 96 Бюджетного кодексу).

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує; субвенція - міжбюджетний трансферт для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Методи трансфертів, міжбюджетних трансфертів застосовуються в багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни, як бачимо, закріплені без розкриття їх суті, а категорія "офіційний трансферт" взагалі з’явилася недавно. Вперше її було закріплено в бюджетній класифікації постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р "Про структуру бюджетної класифікації України", а згодом її стали використовувати в текстах законів про державний бюджет (наприклад, уперше в ст. 6 Закону України від 30.12.1997 р. "Про державний бюджет України на 1998 рік"). Фактично "офіційний трансфер" - збірне поняття, яке охоплює дотації і субвенції з бюджетів вищих рівнів нижчим, а також надходження з бюджетів нижчих рівнів вищим.

У Державному бюджеті України можуть бути передбачені такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України визначено обсяг дотації вирівнювання та субвенції окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Місцеві бюджети можуть також передбачати міжбюджетні трансферти у вигляді дотацій вирівнювання, субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування; субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань; субвенції на виконання інвестиційних проектів тощо.

Отже, система міжбюджетних трансфертів реалізується в бюджетній системі України в такий спосіб. З Державного бюджету України в бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей та районів, районів у містах та бюджети місцевого самоврядування передається частина доходів у вигляді дотацій і субвенцій. Крім того, застосовується зворотне передавання коштів, а саме - до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів з бюджетів нижчого рівня. Якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет.

Розміри міжбюджетних трансфертів визначають за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, а затверджує їх Верховна Рада України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості обчислюють діленням загального обсягу фінансових ресурсів, спрямованих для виконання бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг. Цей норматив єдиний для всіх місцевих бюджетів і дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Під час розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може також бути врахований обсяг нерозподілених видатків, до яких належать види видатків на повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

Для того щоб урахувати відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від кількості населення та споживачів соціальних послуг, соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць, під час розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів, зокрема, фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, застосовують коригувальні коефіцієнти, які затверджує Кабінет Міністрів України, а також індекси відносної податкоспроможності відповідного населеного пункту, коефіцієнти вирівнювання тощо. їх використання забезпечує прозоре і справедливе визначення сум коштів, що мають бути передані у вигляді міжбюджетних трансфертів.

Оскільки обсяг міжбюджетних трансфертів визначають за допомогою єдиного формульного розрахунку, то сума таких надходжень визначається об’єктивно і не може бути предметом переговорів.

Такий диференційований підхід до визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансування відповідних програм кожного регіону України враховує їх економічний розвиток, оскільки дохідні бази різних місцевих бюджетів істотно різняться. Так, умовно можна вирізнити такі види місцевих бюджетів: 1) які при зарахуванні всіх передбачених доходів потребують додаткових надходжень. У таких бюджетах трансферти з державного бюджету дорівнюють майже 50% їх доходів; 2) які можуть покрити передбачувані видатки; 3) які отримують більше надходжень, ніж потрібно для покриття їх видатків. Такий розподіл за областями дає змогу спростити систему бюджетного регулювання, забезпечити розвиток різних сфер виробництва тощо.

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки

Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначає Кабінет Міністрів України, він має забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Закладена у Бюджетному кодексі України концепція міжбюджетних відносин відображує політику децентралізації, перерозподілу повноважень держави на місцевий рівень, що, в свою чергу, передбачає зміцнення місцевих органів (їх бюджетів). Однак нині на цьому шляху існує багато проблем. Зокрема, немає реальних стимулів для забезпечення інтересу учасників міжбюджетних відносин щодо збереження тісних зв’язків між собою з невід’ємним нарощуванням і розвитком економічного потенціалу місцевих бюджетів.

Закріплюючи бюджетні повноваження між рівнями бюджетної системи, слід передусім з’ясувати, бюджет якого рівня має забезпечувати потреби у здійсненні фінансування видатків і надання послуг. Крім того, потрібно акцентувати увагу і на визначенні відповідальності за неналежне фінансування різних видів державних витрат, а також на формуванні чітких, своєчасних та ефективних взаємовідносин у виконанні видаткової частини бюджету.

Зауважимо, що ефективність міжбюджетних відносин визначається не ступенем централізації або децентралізації бюджетної системи, не наявністю чи відсутністю регулюючих податків, обсягом і засобами надання фінансової допомоги тощо, а чітко встановленою, збалансованою системою всіх цих чинників, які мають суворо відповідати особливостям певної держави1.

Отже, з метою розвитку і вдосконалення міжбюджетних відносин передусім потрібно:

- раціонально розмежувати видатки і доходи між складовими бюджетної системи;

- стимулювати зацікавленість місцевих бюджетів щодо розвитку їх економічного потенціалу;

- надавати інвестиційну підтримку різним регіонам України;

- підвищити контроль власних доходів бюджетів адміністративно-територіальних утворень;

- чітко розмежувати й закріпити відповідальність учасників міжбюджетних відносин за здійснення бюджетних повноважень тощо.

ВИСНОВКИ

Бюджетна система України являє собою сукупність бюджетів держави та її адміністративно-територіальних утворень (державний бюджет та місцеві бюджети відповідно), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Структура бюджетної системи визначається ступенем розподілу повноважень з концентрації фінансових ресурсів та їх використання між органами публічної влади різного рівня.

Унітарність України, розмежування прав і повноважень між державою Україна, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування є основою бюджетної системи України.

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України. Головною метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати вико­нання цих повноважень.

Оскільки потреба в доходах кожного бюджету часто змінюється, держава щороку здійснює бюджетне регулювання, тобто перерозподіляє кошти всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх видів бюджетів.

Такий перерозподіл коштів всередині бюджетної системи щороку здійснює кожний представницький орган безпосередньо щодо бюджетів нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст районного підпорядкування) бюджети, міські ради - бюджети районів у містах. Верховна Рада України здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюджети, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюджети районів, які входять до її складу.

Дослідження проблем функціонування бюджетної системи викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення.

Список використаної літератури

1. Конституція України. -1996р.

2. Бюджетний кодекс України , 8.07.2010. - 156 с.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка,  2002. - 368 с.

4. Василик ОД., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 544 с.

5. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС,  2001. - 416 с.

6. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес",  2000. - 209 с.

7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка,  1999. - 304 с.

8. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор,  2003. - 220 с.

9. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ. - № 5. - 2004. – С.10-12

10. Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс,  2002. - 352 с.

11. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. -  164 с.

12. Фещенко Л. В., Проноза П. В., Кузьминчук Н. В. Бюджетна система України: Кондор, 2008. – 462 с.