Банки. Их услуги

ЗМІСТ

ВСТУП           

      1. Види банків. Загальна класифікація  банківських послуг.    2. Банки як суб'єкти централізованого фондового ринку 

ВИСНОВКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

      Процес  переходу України до якісно нової  форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом. Банківська система України сьогодні – один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв’язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу. 
 
 
 

     Види  банків. Загальна класифікація банківських  послуг.

     Розвиток  економіки неможливий без добре  функціонуючого грошового обігу. Саме він надає можливість реалізовувати зв'язки між всіма учасниками і складовими частинами господарської організму. А головними центрами, де в більшості випадків починається та завершується ділове партнерство, є банки. Без розвиненої мережі банків, діючих на комерційній основі, створення реального та ефективного ринкового механізму буде залишатися лише добрим побажанням. Саме комерційні банки, на думку багатьох економістів, є центрами фінансової системи, які зосереджують вкладення урядів, ділових кіл та мільйонів громадян. За допомогою кредитних та інвестиційних операцій комерційні банки відкривають доступ до своїх фондів різноманітного роду позичальникам: приватним особам, фірмам та уряду. Банківські операції полегшують як рух товарів та послуг від виробників до споживачів, так і фінансову діяльність держави. Вони надають частину коштів обігу, а самі виступають як засіб регулювання кількості грошей в обігу.    Банки - це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції по залученню та накопиченню тимчасово вільних грошових коштів (вкладень) підприємств, організацій І населення; посередництву у взаємних платежах та розрахунках клієнтів (пасивні операції), а також емісію грошей, ЦП; короткостроковому кредитуванню, надання різного роду кредитів на умовах повернення та терміновості.          За функціями та характеру виконання операцій банки поділяють на:  1. Емісні (центральні) - банки, які за розпорядженням уряду проводять емісію грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби.           2. Комерційні банки (депозитні) - банки, які здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, переважно за рахунок грошових коштів (у вигляді кладень (депозитів)).     3. Експортні банки - спеціалізуються на операціях, пов'язаних із зовнішньою діяльністю.          4. Іпотечні банки - спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості.           5. Ощадні банки - кредитні установи, як виконують функції ощадних кас. 6. Інвестиційні банки - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні в основному за посередництвом операцій з цінними паперами.           7. Інноваційні банки - спеціалізуються на фінансуванні інноваційних проектів шляхом придбання відповідних акцій, а також шляхом розміщення облігаційної позики.           8. Державний банк - фінансовий заклад, який входить до системи центрального банку країни і контролює грошовий обіг. Крім того існують міжнародні кредитні організації - Європейський банк реконструкцій та розвитку, Група світового банку. Банк міжнародних Розрахунків (БМР) тощо. Головними функціями банків є:        1. Створення грошей (посередництвом кредитних та інвестиційних операцій).             2. Платежі та розрахунки (забезпечення переміщення коштів).   3. Акумуляція заощаджень з наступним їх використанням на різного роді 1 економічні та соціальні потреби.         4. Надання кредитів (фінансування сільського господарства промисловості, торгівлі тощо).         5. Фінансування зовнішньої торгівлі (надання банківських послуг для здійснення міжнародних розрахунків).        6. Операції з цінними паперами.        7. Емісійні операції,          8. Операції за дорученням,         9. Зберігання цінностей.       Відповідно до функцій в найбільш загальному вигляді класифікацій банківських послуг можна надати наступним способом:     1. кредитні послуги;          2. депозитні послуги;          3. операції за дорученням;         4. інвестиційні послуги;         5. операції з фондовими цінностями;       6. інші послуги.           В ринковій економічній системі банки, головним чином, виконують ролі посередників - залучають тимчасово вільні грошові кошти у їх власників і надають ці грошові кошти (у борг) позичальникам (мал. 1).    До проголошення незалежності України власної банківської системи не було. Панувала монополія Державного банку СРСР. Для того, щоб мати дієві важелі стабілізації економіки і забезпечити її перехід до ринкових відносин, Україна організовує власну банківську систему.     Банківська система - це поняття, що характеризує структуру та операції національних банків.          Банківська система України має дворівневу структуру: перший рівень Національний банк України (НБУ), другий рівень формується безпосередньо під впливом потреб суб'єктів, діючих в межах ринкової економіки, - це різноманітні види банків, фінансових компаній та фірм.     Банківська система України складається з:       - Національного банку України;         - Зовнішньоекономічного банку;         - Ощадного банку;           - регіональних банків;           - а акціонерно-комерційних банків;        - інших кредитних установ різноманітних форм власності.  
 
 

     Банки як суб'єкти централізованого фондового  ринку

     Комерційний банк як універсальний заклад фінансового  ринку. В ст. з закону України "Про  банки і банківську діяльність" передбачено, поряд з іншим, здійснення банками таких функцій, як випуск платіжних документів і цінний паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо), купівля-продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, операції з, ними, а також здійснення довірчих операцій - залучення і розміщення коштів - та управління цінними паперами за дорученням клієнтів. Введений вдію Закон був у травні 91 року, а в червні того ж року був прийнятий Закон України "Про цінні пери і фондову біржу".          В Законі "Про цінні папери і фондову біржу" зазначається, що діяльністю випуску та обігу ЦП визначається посередницька діяльність, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, для яких операції з ЦП становлять виключний вид діяльності. Визначально чинним законодавством України було створено ситуацію, згідно з якою суб'єктами фондового ринку вступають як банки, так і небанківські торговці, котрі спеціалізуються на операціях з ЦП. Отже, в даний час в Україні немає впевненості щодо того, яким чином повинна забезпечуватися ліквідність і стабільність ринку - на англо-американський зразок (ринок контролюють інвестиційні керуючі взаємних фондів, а на біржі та позабіржовому ринку діють небанківські брокери та дилери), чи в континентально-європейський спосіб (основними суб'єктами ринку є комерційні банки, які своїми активами забезпечують високу ліквідність паперів, що перебувають в обігу).         Так сталося, що зародження національного фондового ринку відбувалося активною участю саме комерційних банків, бурхливий розквіт яких припав на 1990-1991 роки. Банки першими розпочали емісію своїх акцій, а також роботу з державними цінними паперами колишнього СРСР і України. Поява небанківських фінансових компаній І брокерських контор на УФБ відбулася вже пізніше - у 1993-1994 роках. Одними з перших емітентів акцій на українському ринку стали Укрінбанк, Градобанк та інші. Кожен комерційний банк має обумовлену Законом України "Про цінні папери фондову біржу" можливість вибору, якими саме видами діяльності він буде займатися: випуском ЦП, комісійною, комерційною та іншими видами діяльності, пов'язаними з перерахованими вище, перш за все, консультаціями, зберіганням, обліком і веденням розрахунків по операціях з цінними паперами.   Безумовно, не всі банки скористалися своїми правами в повному обсязі, тим більше, що дозвіл надається на певних умовах: банк має здійснити сплату оголошеного статутного фонду і забезпечити неможливість обміну інформацією між підрозділами, які здійснюють операції з ЦП, з підрозділами, що обслуговують емітентів як клієнтів банку.     Протягом перших двох років функціонування фондового ринку в Україні відбувся розподіл на ті банківські установи, які пропонують увесь спектр послуг, передбачених законодавством, і ті, що зосередилися на наданні окремого виду послуг, тобто тяжіють до повної спеціалізації.    Понад двадцять провідних комерційних банків виступили в 1991 році засновниками УФБ, більшість з яких одразу чи згодом зареєстрували на біржі свої брокерські контори. Інші банки зосередили увагу на емісії власних акцій та а розгортанні різного роду комерційних операцій з ЦП на позабіржовому ринку.             В підсумку майже чотирьохрічної еволюції на початку формування інститутів та інфраструктур централізованого ринку капіталів банківська система виявилася загалом не досить підготовленою до виконання тих функцій, які покладені на банки як універсальні фінансово-кредитні заклади за взірцем країн Європейської Співдружності. Функції ці різнопланові і залежать від типу і характеру спеціалізації, яку обрав той чи інший банк на ринку цінних паперів. Функції банків в умовах централізованого ринку. Комерційний банк - невід'ємний і обов'язковий елемент будь-якої схеми фінансової трансакції в умовах централізованого ринку цінних паперів. Саме банки акумулюють кошти вкладників І забезпечують гармонійне поєднання інтересів вкладників та інвесторів. В деяких країнах (Німеччина) законодавче забезпечується безпосередня участь банків в емісії цінних паперів і її підтримка - вирівнювання торгівлі цінними паперами шляхом збалансованої активності в ринкових процесах.           До банківських інвестицій в країнах з розвиненою ринковою економікою відносять ЦП з терміном до моменту погашення понад один рік. Як відомо, платоспроможність банку на рівні його первинного резерву визначають касові активи, але існує так званий вторинний резерв - це векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати (які можуть переказуватися), а також цінні папери . державні і корпоративні. Банки прагнуть диверсифікувати портфель ліквідних активів з обов'язковим урахуванням того, що певну частку (інколи досить значну) мають складати не лише короткотермінові активи, а й довготермінові. Окрім формування власного вторинного резерву, що базується на портфелі ЦП, банки беруть на себе функцію управління портфелями ЦП своїх клієнтів в рамках так званої трастової діяльності.      Згідно з законодавством більшості країн Заходу, банк може виконувати усі функції зберігача майна, і, крім того, активно управляти цією власністю. Стосовно того випадку, коли цінностями, збереження яких довірено банку, є цінні папери, до функцій банку входять: аналіз стану портфелю ЦП, надання рекомендацій і розробка пропозицій щодо інвестування капіталу, зберігання фондових цінностей і, звичайно, організація купівлі-продажу та отримання доходу по цінних паперах.       Централізований спосіб організації ринку передбачає, що всі операції ; купівлі-продажу ЦП фінансове кредитний заклад повинен здійснювати по біржовому курсу або згідно з офіційним курсом, визначеним іншим центром котирування (позабіржовою централізованою комп'ютерною мережею наприклад).           Але, крім виконання разових замовлень клієнтів і управління портфелями їх цінних паперів, банки здійснюють операції з купівлі-продажу паперів за свій рахунок, формуючи власний портфель вторинного резерву. Саме тому українським законодавством передбачена норма, згідно з якою, як вже згадувалося, банк зобов'язаний забезпечити неможливість обміну інформацією між тими підрозділами, що працюють з клієнтами, і тими, що здійснюють операції з ЦП. Дійсно, якщо банк отримав велике замовлення від клієнта, то він не повинен сам купувати чи продавати ці ж папери, бо інформація про велике замовлення може вплинути на курс.        Банк як емітент цінних паперів. Переважна частина банків в країнах; розвиненою ринковою економікою організована у формі акціонерних компаній хоча в деяких країнах збереглися приватні банківські доми та партнерські фірмі в формі товариств з обмеженою відповідальністю. Проте основна маса банків формує свій статутний фонд за рахунок емісій акцій на фондовому ринку, що дозволяє досягти важливої мети розпорошення першого чи наступних випуски серед маси дрібних акціонерів.        Статутний капітал має неабияке значення для забезпечення сталості фінансової стабільності і ефективності роботи банку. По-перше, це джерелі фінансових ресурсів на початковому етапі діяльності, а отримані кошти від наступних випусків можуть бути використані для здійснення крупних заходів структурного страхового фонду.         Структура акціонерного капіталу банків складається, як правило, зі статутного капіталу та нерозподіленого прибутку. Статутний капітал формується за рахунок залучених коштів від продажу простих іменних акцій, а нерозподіленим прибутком вважається прибуток, який залишається, в розпорядженні банку після сплати податку до бюджету. Щоквартально нерозподілений прибуток розподіляється в фонди банку: резервний фонд, фонд накопичення, фонд споживання та інші. Залишок нерозподіленого прибутку спрямовується на виплату дивідендів по акціях банку.     В Україні більшість комерційних банків - акціонерні товариства відкритого типу, тож емісія власних акцій є найважливішою функцією відповідальних за це структурних підрозділів.       Централізований спосіб організації ринку дозволяє банку як емітенту вирішити цілий ряд проблем, які виникають в процесі випуску і розповсюдження акцій. Наведемо декілька прикладів. По-перше, дематеріалізація дозволяє банку, що є відкритим акціонерним товариством і орієнтований на розпорошення капіталу серед значного числа дрібних інвесторів, зекономити значні кошті, необхідні для виготовлення сертифікатів акцій. По друге, стають непотрібними витрати на організацію первинної передплати, адже весь пакет емісії розміщується в безготівковому вигляді в Центральному депозитарії цінних паперів і передплата здійснюється через мережу торговців-учасників Центрального депозитарію.     В Україні, як і в Росії та інших країнах СНД, банківські акції належать до елітних цінних паперів. Як вже згадувалося, фондовий ринок в цих країнах розпочався саме з передплати на банківські акції. Взагалі зародження фондового ринку в постсоціалістичних країнах триває дещо незвичайним шляхом: в зв'язку з приватизацією і реформою фінансової системи ринок формується за рахунок акцій промислових підприємств (в незначній мірі) і банків, в той час коли його становлення за класичними канонами має відбуватися за допомогою державних ЦП і облігацій, тобто не дивідендних, а процентних фінансових інструментів.        Необхідно відзначити, що обіг банківських паперів на фондовій біржі не є типовим явищем для багатьох індустріально-розвинених країн. В біржовому обігу там перебувають переважно акції та облігації промислових корпорацій, банківські папери ж поширюються поза біржею за окремими, чітко окресленими чинним законодавством механізмами. На те існує багато причин, але головною з них є намагання не порушити загальну ліквідність ринку цінних паперів завдяки незрівнянно вищим фінансовим можливостям банківського капіталу порівняно з торгово-промисловим. Специфікою українського ринку мабуть й надалі буде залишатися зворотна тенденція, згідно з якою "обличчя" ринку визначатимуть банківські акції (принаймні, до моменту повної фінансової стабілізації і появи групи промислових гігантів, курс акцій яких можна постійно узагальнювати у вигляді загальнонаціональних індексів).  Функції акціонерного комерційного банку як емітента на РЦП не вичерпуються лише емісією акцій, спрямованою на формування і поповнення статутного фонду. Залучення додаткових ресурсів може відбуватися і за рахунок випуску інших ЦП -облігацій, переказних векселів, депозитних сертифікатів. В Даний час операції з короткотерміновими фінансовими інструментами не є провідними для банків України, але водночас із становленням ринку капіталів будуть вдосконалюватися і форми залучення банками грошових ресурсів, причому як для здійснення активних операцій, так і для фінансування довготермінових інвестиційних проектів.   Банк як торговець фондового ринку. Українським законодавством передбачена можливість банку виступати на ринку торговцем (в разі отримання відповідного дозволу Міністерства фінансів). Не в усіх країнах банки мають таку можливість на законних підставах. Так, у США банки для здійснення операцій з купівлі-продажу не тільки ЦП. а й грошових ресурсів користуються послугами небанківських брокерських і дилерських контор, а на ринку похідних фінансових інструментів - повністю домінують біржові брокери та незалежні дилерські компанії. Дещо парадоксальним, однак, є надання українським банкам дозволу за тією ж формою, що і небанківським торговцям. Але в цьому парадоксі міститься проблема, яка вимагає правового вирішення, а саме проблема юридичного статусу брокерської (дилерської) контори банку. Нині брокерські контори, зареєстровані на УФБ, є банківськими структурними підрозділами, отже, вони не мають власного розрахункового рахунку, а результати їх діяльності консолідуються в спільний баланс банку. Відповідно до світової практики діяльність брокерських контор та трастових відділів належить до позабалансових операцій банку, тобто до певного моменту ці операції не проходять по його рахунках і не відбиваються в балансі. В даний час, при незначних обсягах операцій на фондовому ринку, привести статус банківських торговців у відповідність до загальновизнаних стандартів неможливо, але коли обсяги обігу ЦП наблизяться до розмірів, характерних для середньо розвинених ринків, питання це якимось чином має бути вирішене.  Загалом сьогодні брокерська контора комерційного банку за Своїми функціями і характером операцій майже не відрізняється від небанківської контори.           Комерційний банк як суб'єкт позабіржового ринку цінних паперів. Окрім діяльності на фондовій біржі, банк є важливим суб'єктом позабіржового сектора РЦП. Більш того, саме комерційні банки є тією ланкою, яка дозволяє пов'язати в єдину централізовану систему обидва сектори ринку - біржовий та позабіржовий.            Централізований ринок передбачає, що прямими його учасниками є брокери (дилери), банки-брокери, банки і емітенти, які належать до учасників Центрального депозитарію цінних паперів, але тільки стосовно цінного паперу, що випущений ними.         Відповідно до норм і стандартів правового регулювання централізованих фондових ринків інвестиційні фонди, довірчі товариства (трастові компанії) та інші подібні до них структури належать до непрямих учасників ринку і входять до категорії інституційних інвесторів. Отже, вихід на ринок для них можливий лише через послуги, що їх надають прямі учасники ринку. Найбільш універсальними за функціями серед усіх прямих учасників (а також наймогутнішими за активами) на ринку України є , безперечно, комерційні банки.            Банк як прямий учасник Центрального депозитарію цінних паперів. Комерційний банк може виступати учасником Центрального депозитарію в різних статусах: як емітент (в разі розміщення всієї емісії в дематеріалізованій формі в Центральному депозитарію), представник емітента, брокер, спонсор емісії (Центральної), а також держальник рахунків непрямих учасників ринку. Остання функція особливо важлива, враховуючи законодавче обумовлений універсалізм банківської установи як суб'єкта фінансового ринку.   Щодо терміна "держальник рахунків", то мається на увазі одна з найголовніших сфер діяльності будь-якого банку в країнах з ринковою економікою, а саме - управління цінними паперами. Стосовно зберігання і обліку ЦП в Центральному депозитарії держальники, відповідно до чинних норм, презентують непрямих учасників ринку і управляють їх паперами, тобто є номінальними держальниками, якими, відповідно до європейських стандартів, вважаються зареєстровані акціонери, які зберігають ЦП від імені та за дорученням клієнта - реального власника, і володіють правами на відкриття рахунку в депозитарії.          Крім того, комерційний банк краще за будь-яку іншу установу може діяти як спонсор вміти, тобто здійснювати за дорученням емітента андерайтінг - первинну передплату за ЦП. До важливих напрямів роботи банків на ринку капіталів належить також інвестиційне консультування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

      Завершення  структуризації банківської системи  за дворівневим приципом водночас не можна вважати остаточним завершенням процесу її формування, адже організаційна структура банківської системи ринкового типу має включати також мережу допоміжних організацій, які забеспечують нормальну діяльність кредитних установ, сприяючи функціонуванню складного механізму взаємозв’язків банків із суб’єктами економічних відносин, що діють у різних секторах господарства країни. На практиці в організаційному плані реалізація допоміжних функцій забеспечується елементами, які у своїй сукупності являють собою інфраструктуру банківської системи, що у нормальних ринкових умовах повинна охоплювати інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забеспечення діяльності банків.

      Без цих елементів інфраструктури нормальне  функціонування банків в умовах ринку неможливе. Тому необхідність інтегрування їх до банківської системи об’єктивно випливає з потреби всебічного регулювання діяльності кредитних установ, включаючи також діяльність допоміжних організацій в інтересах розвитку всієї банківської системи відповідно до потреб суб’єктів економічних відносин, яких вона обслуговує.     Таким чином, банківська система в умовах ринку попри належний рівень капіталізації банківських установ та розвиток різних видів спеціалізованих комерційних банків нарівні з банками універсальними, що в сукупності утворюють другий рівень системи, має включати також інфраструктуру, яка обслуговує обидві рівні – верхній і нижній, забеспечуючи нормальне функціонування банківської системи загалом.   Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами, крудитними, монетарними інструментами, бо її першопричини криються в економіці. Саме тому потрібно ставити питання про економіку і банки, а не суто банківську проблему. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Міщенко В. І. «Банківські операції». Підручник / Під ред.. В. І. Міщенка, Н.Г. Словянської. – К.: Знання, 2006.
2. Мороз А. М. «Банківські операції». Підручник / Під ред.. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2002
3. zakon.rada.gov.ua
4. www.finance.ua