Баланс бюджнту і запозичення

• кошторисне фінансування;
• фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);
• державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);
• бюджетні кредити.

  Кошторисне  фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно включає забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

  Бюджетне  фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава виходячи зі своїх фінансових можливостей здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсного відбору, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.

  Державні  субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримання певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають унаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.

  Бюджетні  кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.

  Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування.  

Розділ 2. Шляхи збалансування державного бюджету.

 

  Стан  бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

• рівновагою доходів і видатків бюджету;
• бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
• бюджетним   дефіцитом — перевищенням   видатків   над постійними доходами.

  Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

  З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень, а тому практично не піддається математичному моделюванню

  Бюджетний профіцит є специфічним явищем. По-перше, як уже зазначалося, це досить відносний показник, адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. «Зайвих» грошей взагалі не буває. Так, згідно з Бюджетним кодексом України профіцит має затверджуватись виключно з метою погашення основної суми боргу. Але якщо погашення цього боргу включити у видатки бюджету (а саме до них вони і мають відноситися), то ніякого профіциту в бюджеті не буде. По-друге, слід відрізняти бюджетний профіцит від надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і характеризує міжбюджетні відносини (див. розділ 3). У будь-якому випадку бюджетний профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової діяльності держави, ідентичний прибутку суб'єктів підприємництва. Підкреслюємо ще раз, державі зайві кошти не потрібні.

  Бюджетний дефіцит¹ є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Це — перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого? 

  Бюджетний дефіцит має різні прояви і  причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники.  
 

Висновки

 

  Сутність  бюджету розкривається при вивченні його як економічної категорії та як основного фінансового плану. Бюджет як економічна категорія – є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою фінансової сис-теми в цілому. Бюджет держави являє собою сукупність законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних умов — і національного багатства з метою формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Бюджет як основний фінансовий план відображає розпис доходів і видатків основного централізованого фонду грошових коштів держави.

  Доходами  бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету і фінансування його видатків. Виділяють три методи формування доходів держави: 1) від підприємницької діяльності; 2) від державного майна, угідь і послуг; 3) податковий.

   Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими ознаками:

1. роллю у відтворенні виробництва ( поточні; капітальні;);
2. суспільним призначенням;
3. галузями економіки і соціальної сфери;
4. цільовим призначенням;
5. рівнями бюджетної системи (Державний бюджет України; місцеві бюджети); 

  Фінансування  видатків бюджету може здійснюватись  у таких формах:

• кошторисне фінансування;
• фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);
• державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);
• бюджетні кредити.

 

  Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Основним джерелом податкових надходжень є прямі і непрямі податки, роль яких у формуванні доходів бюджету постійно змінюється. Серед окремих податків у формуванні доходів бюджету особлива роль належить податку на додану вартість і податку на прибуток (доходи) підприємств, які разом забезпечують значну суму надходжень до бюджету. Склад неподаткових доходів бюджету, на відміну від податкових, є досить широким.

 

   Видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну — видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну — на оборону, управлінську — на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність. Окремо в бюджеті виділяються видатки, пов'язані з системою державного кредиту, — на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу. У цілому видатки, пов'язані з економічною (народне господарство і наука) та соціальною (соціальний захист і соціальна сфера) функціями держави, є доміную-чими.

  Стан  бюджету як фінансового плану держави може визначатися трьома показниками:

• рівновагою доходів і видатків бюджету;
• бюджетним профіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
• бюджетним   дефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.

 Дефіцит класифікують за такими ознаками:

• формою прояву ( відкритий; прихований );
• причинами виникнення ( вимушений; свідомий );
• спрямуванням коштів ( дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати )

 Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

• державні позики;
• емісія грошей.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Борисова Т., Волошка Л. “Помаранчевий” бюджет // Україна молода. – 2005. – №55. – с.1,4.
2. Буковінський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України // Фінанси України. – 1998. - №9. - с. 3-9.
3. Бюджетний кодекс України  // Урядовий кур’єр. – 2001. – №131.  
4. Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2004. – 864 с.
5. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2004. – 544с.
6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС. – 2002. – 608 с.
7. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова И.И.  Бюджет і фінансова політика України – К., - 1997. – 234 с.
8. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.  Фінансовий словник. – 2-ге видання, виправлене та доповнене. – Львів: Видавництво “Центр Європи”. – 1997. – 576с.
9. Опарін В.М. Фінанси: Загальна теорія: Підручник. – К., - 1999.
10. Макроекономіка: Підручник. – за ред. А.Г. Савченка. – К.: “Либідь”, - 1995.
11. Мітюков І. О.  Державній бюджет Україні і бюджетна політика в1998 році //  Фінанси України, - 1998. - №3, - с. 26-36.
12. Родіонова І. Макроекономічні чинники дефіциту бюджету в Україні // Економіка України, - 1998. - №9. - с.15-24.
13. Сладкевич В.П. Методичні рекомендації щодо підготовки та оформлення курсових робіт. – К.: МАУП,  - 1999. – 16с.
14. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К., - 2000.
15. Януль І.Є.  Бюджетна політика України: проблеми та перспективи // Фінанси України, - 1998. - №2. - с. 48-51.