Акціонерна власність, зміст, функції і роль в реформуванні державної власності

 

Тема: «Акціонерна власність, зміст, функції і роль в реформуванні державної власності.»

 

Тема: «Акціонерна власність, зміст, функції і роль в реформуванні державної власності.» 

     Зміст

Список  використаної літератури……………………………………………………….14 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Актуальність теми  полягає в тому, що розвиток ринкових відносин, корінний перегляд поглядів на проблеми власності обумовили відродження і правове закріплення різних форм власності в Україні. Розгортання широкомасштабного процесу приватизації державних і комунальних підприємств з наступним перетворенням в акціонерні товариства пов'язано з неухильним збільшенням кількості останніх, посиленням їхнього впливу на формування ринку цінних паперів в Україні.          Метою даної роботи є дослідження акціонування як основної форми трансформації форми власності підприємства.

  Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

• дослідження поняття та змісту акціонерної власності;
• дослідження функцій та ролі підприємств акціонерної власності в Україні, аналіз акціонування на сучасному етапі.

1. Акціонерна власність, її  поняття та зміст

 

     Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці розвинених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 відсотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.

     Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті  господарської діяльності. Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси акціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за межі індивідуальної класичної приватної власності і долає ті обмеження, які їй притаманні. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приватної і суспільної власності. В Україні діє порядок реєстрації випуску акцій і облігацій та надання інформації про їх емісію, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

       У чому ж переваги корпорації  перед класичною формою приватного підприємництва? Що забезпечило їй вихід на провідні позиції у сфері бізнесу?

     Відповісти  на ці запитання непросто через те, що йдеться про різноманітні чинники, які слід ураховувати. Та найбільш значущим тут є ось що. Особливість корпоративної форми власності полягає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приватна власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспільного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, корпорація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.

     Водночас  корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватнокапіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через структуру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення приватної власності».

     Отже, йдеться про процес якісної еволюції механізму реалізації приватної власності, її структурної перебудови. Розпорошення власності, як пише з приводу цього Б. Гаврилишин, є нині домінуючою реальністю. Це зумовлює докорінну зміну ролі цієї ланки економічних відносин у системі підприємства, зменшує можливість здійснення приватним власником прямого контролю над засобами виробництва. У кінцевому підсумку ці процеси розкривають зміст твердження «власність без влади і влада без власності». Змінилася основа влади. Спершу вона була похідною від власності. Згодом влада змістилася у бік компетенції, технічної спроможності забезпечувати економічне ефективне використання ресурсів.

     Зауважимо, що корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Слід звернути увагу на якісно нове явище у розвитку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги у останні десятиріччя. Йдеться про «революцію» у структурі корпорації, пов'язану з передаванням певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства, де вони працюють. Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником.

Акціонування  – це трансформації форми власності підприємства яка передбачає  володіння окремими особами акціями даного підприємства.

     Акціонування  – це централізація коштів — об'єднання капіталу різних осіб. У ньому передбачається наявність декількох органів управління, внутрішнього і зовнішнього контролю, органів загальних зборів, розподіл між ними компетенцій, установлення порядку прийняття цими органами рішень, визначення можливості дії від їх імені, визначення відповідальності за заподіяні збитки тощо.

     Акціонерна  компанія — основна форма організації підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновників компанії, а також  випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії. Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди. Об’єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об’єкти, наймають робочу силу, закуповують сировину тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють дві сторони, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першій із них акціонерній компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівельних), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях. У другій — як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій.

     Акціонерний капітал (вартість) поділяється на власний та позичений. Власний капітал засобів формується із отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій, і резервного капіталу, який утворюється  в результаті відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватися за рахунок наступних випусків акцій.

     Позичений капітал утворюється за рахунок  банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогутніших 500 американських  корпорацій  засоби , отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%.

     Акціонерні  компанії поділяються на два основні типи: відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими. І закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

     АТ  виникли в період первісного нагромадження капіталу, зокрема 1594-го було засновано голландську, а 1600 року — Британську Ост-Індську компанію; 1602 року — на базі голландської та кількох інших компаній було створено голландську об'єднану  Ост-Індську  компанію. Першою російською акціонерною компанією вважається Російська торговельна компанія в Константинополі, заснована 1757 року, її капітал становив 200 акцій номінальною вартістю 500 рублів кожна. Одну половину акцій розподіляли між засновниками, а другу було виставлено на відкриту передплату для всіх бажаючих. За таким самим принципом згодом  створювалися  й інші  АТ. Акціонерне товариство, ініційовані купцями з метою акумулювання коштів для фінансування дорогих міжнародних морських перевезень   товарів,    згодом   поширились і у  виробничій  сфері, адже зростання промислових підприємств потребувало нових методів організації та фінансування.

     2. Функції та роль  підприємств акціонерної  власності в Україні.

 

     В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так, у 2001 році майже 36 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями, в тому числі 12,5 тис. є відкритими.

     Акціонерна  форма є основою організації  великого і надвеликого виробництва, її можливості практично безмежні. Акціонерна форма має універсальне застосування. Зокрема, акціонерами  промислової фірми можуть бути громадяни, фірми будь-якої сфери економіки, організації, держави. Це дозволяє об'єднати різноманітні підприємства у величезні господарські комплекси. На основі перехресного чи ланцюгового володіння акціями утворюється гнучка система виробничо-господарських зв'язків між корпораціями, завдяки чому можливі практично будь-які варіанти комбінування і диверсифікації виробництва і обміну.

     У побудові регульованої ринкової економіки  в Україні акціонерна власність  може виконувати важливі функції.

     Функції та роль підприємств акціонерної  власності в Україні:

1. за певних умов (наявності довіри до держави, повернення трудових заощаджень тощо) значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів в ощадних банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б також успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;
2. сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, поліпшенню використання робочого часу, функціонування жи вої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й від політичної влади;
3. забезпечення значного зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця  мета  буде  досягнута  за  допомогою  акумулювання 
   значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), на 
   дання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери;
4. сприяння ефективному регулюванню кількості грошей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;
5. сприяння поліпшенню якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації,  кооперування,  концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю працівників за якістю комплектуючих деталей;
6. сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями. Зокрема, право міністерств і відомств бути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, підвищить зацікавленість їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бюрократизацією, послабить адміністративні методи управління економікою;
7. прискорення міжгалузевого переливання капіталів в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промисловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       

3.Аналіз акціонування на сучасному етапі. 

     Нині  в Україні налічується понад 35 тис. акціонерних товариств (АТ), з  них майже 34% — відкриті. Приватизація державних підприємств через їх корпоратизацію зробила акціонерну форму господарювання провідною в Україні. Разом із цим виникла проблема забезпечення ефективного управління фінансами вітчизняних АТ, оскільки корпоративні фінанси є складнішою системою, ніж фінанси підприємств інших організаційно-правових форм, і потребують застосування для управління спеціальних методів і прийомів.

     Поширення акціонерної форми господарювання  в Україні поставило на порядок денний питання підготовки фахівців, обізнаних з досягненнями світової науки та практики управління фінансами корпорацій, а також знайомих з особливостями діяльності  вітчизняних АТ. Адже,  використовуючи зарубіжний досвід, необхідно враховувати специфіку законодавства, оподаткування,  економічної ситуації в  Україні.

       Корпоративна   форма  господарювання в Україні: нині складається із 237 тис. господарських товариств різних форм, створених в Україні, 198 тис. — це товариства з обмеженою відповідальністю, а 35,3 тис. — акціонерні товариства, з них 66,4% — закриті АТ, а 33,6% — відкриті АТ. У промисловості АТ становлять 70,7% від кількості підприємств недержавного сектору; вони дають понад 50% загального обсягу промислового виробництва України. Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, свідчить, що не завжди виправданим є перетворення державних підприємств у процесі приватизації у ВАТ і утворення таким чином дрібних товариств, що мають кількість акціонерів менше ніж 100 фізичних осіб; в Україні таких ВАТ налічується близько 25%. Треба уникати крайностей: недооцінювання акціонерної форми господарювання й абсолютизації цієї форми, перетворення її запровадження на модну кампанію. З суспільної точки зору створення ВАТ і ринку акцій має вагоміше значення як засіб переливання капіталу з галузі в галузь і перерозподілення національного багатства в країні, ніж як засіб накопичення капіталу. Адже зарубіжний досвід свідчить, що за рахунок емісії акцій фінансується порівняно невелика частина капітальних вкладень — у США близько 7,5%, у Японії лише 0,7%, у європейських країнах — в середньому  не  більше   5%.