Мінеральний склад грунтів

Суттєву роль у генезисі бурувато-підзолистих оглеєних ґрунтів  Передкарпаття відіграють процеси  елювіальної деградації. Дані аналізу  валового хімічного складу їх мінеральної частини свідчать, що верхня частина профілю (гумусово-елювіальний, елювіально-гумусовий та частково елювіально-ілювіальний горизонти) збіднені А1₂0₃, Fe₂0₃ та, меншою мірою, СаО, MgO і МпО і відносно збагачені кремнеземом (Si0₂). Ілювіального накопичення елементів, винесених із верхньої частини профілю, практично не відбувається.

Аналогічні закономірності можна встановити в ґрунтах підзолистого й солонцьового типу ґрунтотворення.

У ґрунтах черноземного типу ґрунтотворення елювіально-ілювіальні процеси не проходять або вони супутні. Тому диференціація профілю за вмістом окремих хімічних елементів виражена слабко або відсутня взагалі. Підвищення вмісту СаО в нижній частині профілю цих ґрунтів пояснюється наявністю карбонатів кальцію, а не трансформацією материнської породи в процесі ґрунтотворення.

Вміст окремих елементів у ґрунті визначається їх присутністю у складі конкретних мінералів та органічних сполук.

Кремній входить до складу первинних і вторинних мінералів, опалу, халцедону, їх накопичення пов'язане з біогенними або гідрогенними процесами.

Вуглець є основою специфічної органічної речовини ґрунту - гумусу.

Кисень входить до складу мінералів і гумусу.

Водень міститься переважно в ґрунтовій волозі та органічних сполуках. Визначає реакцію ґрунтового розчину.

Залізо і алюміній входять до складу первинних і вторинних мінералів, накопичуються в формі гідроксидів та оксидів, беруть участь у процесі структуроутворення.

Кальцій накопичується у формі солей - карбонатів і сульфатів, присутній у тонкодисперсних глинистих мінералах, гумусі, входить до складу обмінно-поглинутих катіонів. Стабілізує реакцію ґрунтового розчину, закріплює гумусові речовини, бере участь у структуроутворенні.

Магній входить до складу глинистих мінералів, особливо монтморилоніту, вермикуліту, хлориту, вміщується в деяких первинних мінералах, входить до складу ґрунтово-поглинального комплексу. У посушливих умовах акумулюється у ґрунті у вигляді хлоридів і сульфатів.

Калій знаходиться переважно в глинистих мінералах тонкодисперсних фракцій (гідрослюди) та деяких первинних мінералах (біотит, мусковіт, калієві польові шпати). Є необхідним елементом живлення рослин.

Натрій входить до складу деяких первинних мінералів (натрієвмісні польові шпати). В посушливих умовах накопичується у вигляді хлоридів або в значних кількостях у складі ґрунтово-поглинального комплексу. Викликає засолення та осолонцювання ґрунтів.

Азот входить до складу гумусу, органомінеральних сполук, є обов'язковим елементом живлення рослин.

Фосфор - складова частина органічної речовини ґрунту. Накопичується також у формі кислих, середніх та основних солей фосфорної кислоти, переважно з кальцієм, залізом і алюмінієм.

Сірка входить до складу гумусу, а також накопичується у вигляді сульфатів кальцію і магнію, особливо за посушливих умов.

Вода в ґрунті перебуває  в трьох станах: твердому, рідкому  і газоподібному. За фізичним станом, рухомістю і доступністю для  живих організмів ґрунтову воду поділяють  на форми: пароподібну, хімічно зв’язану, сорбційно зв’язану і вільну. Багато мінералів ґрунту містять в своєму складі молекули води (Na₂SO₄×10H₂O; CaSO₄×2H₂O; MgCl₂×6H₂O та ін.). Цю форму води називають кристалізаційною. Крім того виділяють конституційну воду, яка представлена в мінеральних, органічних і органо-мінеральних сполуках гідроксильною групою ОН. Ці форми води входять до складу твердої фази ґрунту, вони є нерухомі і недоступні для рослин. Вільна вода - вода ґрунту, яка не піддається дії сорбційних сил. Ця форма не має молекул, які орієнтовані до колоїдних часток ґрунту. В ґрунтах вона міститься у двох форма: капілярній і гравітаційній.

Ґрунтове повітря - це суміш  газів і летких органічних сполук, які заповнюють пори ґрунту. Основними  джерелами надходження повітря  в ґрунт є приземкуватий шар  атмосфери і гази, які утворюються  в ґрунті. Воно потрібне для дихання  коренів рослин, аеробних мікроорганізмів, тваринних організмів.

Ґрунтове повітря перебуває  в ґрунті у трьох станах: вільному, адсорбованому і розчинному. Вільне повітря заповнює капілярні і  некапілярні пори, легко переміщується  в ґрунті і обмінюється з атмосферою. Його газовий склад значно відрізняється  від складу атмосферного повітря. Лише вміст азоту залишається близьким до його вмісту в атмосфері.

Швидкість і характер хімічних, біологічних і фізико-хімічних процесів зумовлюються тепловим режимом ґрунту, який сформувався на даній території.

Тепловим режимом ґрунту називають суму явищ надходження, перенесення, акумуляції і віддачі тепла. Тепловий режим характеризує тепловий стан ґрунту. Основним його показником є температура  ґрунту. На формування теплового режиму ґрунту впливають атмосферний клімат (приток сонячної радіації, умови зволоження, континентальність тощо), рельєф, рослинність, сніговий покрив і теплові властивості  ґрунту.

Тепловими властивостями  ґрунту називають сукупність властивостей, які зумовлюють здатність ґрунту поглинати і переміщувати в своїй  масі теплову енергію. До них належать: теплопоглинання, теплоємкість і теплопровідність.

Забарвлення горизонтів ґрунту залежить від фізичних властивостей і хімічного складу. Недаремно багато типів ґрунтів названо за їх забарвленням. Забарвлення ґрунту – перша морфологічна ознака, за якою виділяють генетичні горизонти. За забарвленням можна характеризувати як окремі горизонти, так і профіль ґрунту в цілому. Забарвлення ґрунту частково успадковується від забарвлення ґрунтоутворюючої породи, а частково (інколи значною мірою) набувається в процесі ґрунтоутворення.

Чорне забарвлення ґрунту зумовлено, як правило, накопиченням гумусу і, зокрема, гумінових кислот. Фульвокислоти  надають ґрунтам світлого забарвлення. Крім гумусу чорного забарвлення ґрунтам надають деякі хімічні сполуки: оксид марганцю, деревне вугілля, магнетит та ін. Біле забарвлення ґрунту залежить від наявності кварцу, каолініту, вапна, водорозчинних солей, вівіаніту, гіпсу тощо. Червоне і жовте забарвлення зумовлюють оксиди заліза. Синє або сизе забарвлення мають глейові горизонти. Пурпурове забарвлення вказує на високий вміст оксидів марганцю (трапляється дуже рідко). Оливкове (зелене) забарвлення характерне для ґрунтів з надмірним зволоженням, які містять зеленуваті глинисті мінерали з увібраним залізом.

При описанні ґрунтів преобладаючий  тон в забарвленні вказують на останньому місці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Література

1. В. П. Гудзь, А. П. Лісовал В. О. Андрієнко, М. Ф. Рибак - Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії
2. Родючість ґрунтів: моніторинг та управління / за ред. В.В.Медвєдєва. — К.:. Урожай, 1992. — 248 с.
3. 18.       Чорний І.Б. Географія ґрунтів з основами ґрунтознавства. —

К.: Вища школа, 1995. — 216 с.

4. Кафедра грунтознавства і географії грунтів (1993-2003): До 10-річчя заснування кафедри/ За заг. ред. С.П.Позняка.- Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003.- 70с.- 6.00