Євгеніка - проблема науковості та псевдонауковості науки про "чистоту роду"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему:

 

Євгеніка - проблема науковості та псевдонауковості науки про "чистоту роду".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

1. Поняття євгеніки і його виникнення.
2. Наука чи антигуманна лженаука ?
3. Деякі якісні показники народонаселення.
4. Якісні показники народонаселення в Україні.

Abusus non tollit usum.

(латинська  приказка)

Слово “євгеніка” у багатьох викликає інстинктивне несприйняття – так  добре попрацювала  радянська (і  не тільки ) пропаганда. Більшість людей, почувши це слово згадують виключно про “білокурих бестій”, расові комісії – все, що пов’язане з націонал-соціалізмом, расизмом і тому подібними людиноненависницькими концепціями. Одначе, обґрунтованість такої відповідності аж ніяк не більша за намагання представити F. Nietzsсhe як ідеолога нацизму.

Розглянемо походження слова. Грецьке eu-genhx  має кілька варіантів перекладу, але усі вони зводяться до відтінків "шляхетне походження, гарна порода" - загалом, чудової генетичної якості. Можна заперечити, що є переклад, пов'язаний з "шляхетним походженням", тобто аристократією, на що і претендували нацисти, вважаючи свою націю найбільш повноцінною.  Нагадаємо,  що шляхетне аристократичне походження теж походить від грецького aristox - "чудовий, найкращий" - як бачимо, розмова йде про якість, а не про національну приналежність.

 Розрізняють позитивну і  негативну євгеніку. Ціль позитивної  євгеніки – збільшення відтворення  індивідів з ознаками, що можуть  розглядатися як цінні для  суспільства, – такими, як високий  інтелект і гарний фізичний  розвиток чи біологічна пристосованість. Негативна євгеніка прагне зменшити відтворення тих, кого можна вважати недорозвиненими розумово чи фізично чи  розвинуми нижче середнього.

Соціальне керування  еволюцією людини – ідея не нова. Багато народів практикували дітовбивство, щоб звільнити суспільство від страждаючих каліцтвом чи  неповноцінних індивідів і запобігти збільшенню їхньої чисельності. Цим відрізнялися давні спартанці, які для збереження панування над ілотами (кріпаками) застосовували багато які з цілком сучасних євгенічних заходів. Так, для членів пануючого класу еміграція була обмежена, шлюби і народжуваність заохочувалися державою, а холостяки обкладалися спеціальним податком. Підтримувалася сувора система фізичного виховання, яку не витримували слабкі і каліки. Періодично влаштовувалися масові побиття ілотів для зниження чисельності цієї, що вважалася неповноцінною, частини популяції.

Добре відомі пропозиції Платона з євгенічного устрою суспільства. Він вважав, що не слід ростити дітей з дефектами чи народжених від неповноцінних батьків. Хронічним інвалідам і жертвам власних пороків має бути відмовлено в медичній допомозі, а моральних виродків варто страчувати. З іншого боку, для поліпшення «породи» необхідно заохочувати тимчасові союзи обраних чоловіків і жінок, щоб вони залишали високоякісне потомство.[І1]

Термін "євгеніка" був  уперше запропонований у 1883 році видатним англійським антропологом, психологом і основоположником біометрії Френсісом  Гальтоном. От яке визначення євгеніки він тоді дав: "Вивчення впливів, що підлягають суспільному контролю і можуть поліпшити чи  погіршити як фізичні, так і розумові якості прийдешніх поколінь".[Д1] І при цьому він додав, що на першій стадії пов’язані з цим питання будуть піддаватися чисто науковій розробці, причому справа не піде далі пропаганди євгенічних ідей. На другій стадії вже можна буде вжити ряд заходів практичного характеру і видати відповідні закони. Нарешті, на третій стадії такі закони стануть непотрібними, тому що всі люди усвідомлять необхідність правил євгеніки. [Д1]

Спочатку до євгеніки співчутливо поставилися передові вчені різних країн. Так, К.А. Тімірязєв  у своїй статті, надрукованої у 1911 році в енциклопедичному словнику Бр. Гранат, без будь-якої критики наводить визначення Ф. Гальтона і пише, що важливою задачею першої, академічної стадії розвитку євгеніки, пропонованої Гальтоном, повинне бути створення в університетах особливих лабораторій "по вивченню біологічних, медичних і статистичних методів" для розробки євгенічних проблем. При цьому він підкреслює, що найважливіша з них - проблема відносної ролі спадковості і виховання у формуванні ознак людини. Набагато обережніше К.А. Тімірязєв ставиться до намічених Гальтоном другої і третьої стадії розвитку євгеніки. Наприкінці своєї статті він пише: "Такі задачі академічної стадії. Які ж будуть її практичні висновки, а, тим більше, які будуть моральні принципи ...ще передчасно передбачати". [Д2]

У 1920 році в Москві в  Інституті експериментальної біології, очолюваному Н.К. Кольцовим, був відкритий  відділ євгеніки й організоване Російське євгенічне товариство, головою якого теж був Н.К. Кольцов; він же був головним редактором випуску цим  товариством Російського євгенічного журналу. У діяльності  товариства брали активну участь видатні генетики А.С. Серебровський і Ю.А. Філіпченко, антрополог В.В. Бунак, видні лікарі А.Н. Абрикосов, Г.И. Россолімо, Д.Д. Плетньов, народний комісар охорони здоров'я Н.А. Семашко, співчутливо відносився до цього  товариства М. Горький. Незабаром відкрилися філії Російського євгенічного  товариства в Ленінграді, Києві, Одесі, Саратові.

У той же період були організовані євгенічні лабораторії і євгенічні  товариства в ряді західно-європейських держав і США, заснований Міжнародний  євгенічний комітет, у котрий увійшли  представники 15 країн (від СРСР у ньому брав участь Н. К. Кольцов).

У ту пору діяльність євгенічних опорних пунктів у Радянському  Союзі була спрямована, головним чином, на одержання даних про спадковість  людини шляхом збирання родоводів видатних письменників, артистів, учених. Передбачалося, що вивчення їхніх предків і нащадків дозволить пролити світло на спадкову передачу здібностей і талантів. Наприклад, Н.К. Кольцов спробував простежити спадкування обдарованості письменників М. Горького і Л.М. Леонова, співака Ф.И. Шаляпіна, поетів С. Єсеніна і В.С. Іванова, біолога Н.П. Кравкова й ін. Широкі дослідження такого роду були проведені й іншими російськими євгеніками. У підсумку М.К. Кольцов прийшов до такого висновку: "Розглянуті нами генеалогії  яскраво характеризують багатство російської народної маси цінними генами". [Д3]

Подібні висновки були зроблені й  іншими вітчизняними фахівцями. При  цьому Н.К. Кольцов і його колеги, на противагу деяким тодішнім закордонним  генетикам, що знехтували роллю факторів зовнішнього середовища в розвитку людини, підкреслювали значення цих факторів. Так, М.К. Кольцов писав: "Було би злочином з боку євгеніки недооцінювати значення соціальної гігієни, фізичної культури і виховання". [Д3]

До кінця 20-х років  євгенічний рух у СРСР пішов на спад і поступово зовсім зник. Припинили існування Російське євгенічне товариство і його філії, Російський євгенічний журнал, закрилися євгенічні лабораторії. Такий же відхід від євгеніки відбувся і в поглядах найбільш прогресивних закордонних учених, які колись захоплювались євгенікою, а тепер у ній зневірелись. Це було викликано двома причинами.

По-перше, наприкінці 20-х - на початку 30-х років спершу в  деяких західних країнах, а потім  і в СРСР зародилися і стали  швидко розвиватися наукові праці  з генетики людини, зокрема, з її найважливішого розділу - медичної генетики.

Ще серйознішою виявилася інша причина. У ряді країн, у першу  чергу в США і Німеччині,  найреакційніші представники правлячих  кіл домоглися прийняття ряду обурливих антигуманних законів (про  які мова йтиме нижче), оголошених їхніми авторами заснованими на "наукових євгенічних положеннях". Для створення сприятливої суспільної думки в "класичну" гальтоновскую євгеніку були вбудовані дві псевдонаукові концепції.

По-перше, стверджувалося, ніби-то наукою доведено, що серед багатьох рас, що утворюють людство, існують дуже значні розходження не тільки в зовнішньому вигляді, але і у вроджених розумових і моральних якостях. Зовсім необґрунтовано вважалося, що є від природи високо обдаровані раси, з яких найбільш цінна за своїми спадковими  властивостями північноєвропейська ("арійська") раса, представлена переважно германцями й англосаксами. Ряд інших рас у цьому відношенні значно гірші, а деякі нижчі раси генетично зовсім неповноцінні - це негри, негроїди, цигани, євреї і слов'яни (на думку німецьких расистів, цигани і євреї підлягають повному знищенню, представники інших "нижчих" рас можуть бути збережені як некваліфікована робоча сила, безправна, що підкоряється пануючим "вищим" расам).

Ця концепція не досить обґрунтована. Історія різних рас і об'єктивні сучасні дослідження показують на численних прикладах, що у всіх расах з'являються видатні за своїми здібностями особистості, і число таких особистостей зростає в міру поліпшення умов життя даної раси. Більш того, на підставі вивчення мітохондріальної ДНК показана можливість загальної родоначальниці ("Єви")для всіх існуючих рас і народностей. Як правильно писав у 1929 році М.К. Кольцов, спираючись на існуючі вже тоді великі наукові дані, для виявлення вроджених талантів "потрібно, щоб кожна дитина була поставлена в такі умови виховання і освіти, за яких його специфічні спадкові особливості знайшли б найбільш цільне і найбільш цінне вираження в його фенотипі... Найбільшою і найбільш цінною особливістю (кожної) людської раси є саме величезна розмаїтість її генотипів, що забезпечує прогресивну еволюцію людини"[Д3]. Багатий генофонд популяції - це різноманітний генофонд, у якому  присутні безліч мутантних алелей одного гена. Чиста раса - це бідна, виснажена раса.

Починаючи з кінця позаминулого (XIX) сторіччя і протягом перших десятиліть минулого (XX), євгеніку, перекручену  включенням у неї псевдонаукових положень, стали пропагувати пануючі  реакційні кола суспільства ряду закордонних країн, домагаючись  прийняття законів, нібито спрямованих на поліпшення спадкових якостей населення. Узаконені "євгенічні" заходи були широко розгорнуті в США і Німеччині, і ми зупинимося тільки на них, не торкаючись подібних заходів, що проводились у незрівнянно більш скромних масштабах  в деяких інших країнах.

Із самого початку існування  євгеніки в ній обговорювалися два  роди дій, що можуть сприяти поліпшенню спадкових якостей  раси чи населення  країни: заборонні ("негативна євгеніка") і заохочувальні ("позитивна євгеніка") . Євгенічні програми США і  Німеччини включали майже винятково заходи, що відносяться до "негативної євгеніки".

Наприкінці ХІХ і на початку  ХХ сторіччя в США стала активно  пропагуватися ідея: "найбільш цінну" англосаксонську частину жителів  витісняють спадково "набагато гірші" іммігранти, що приїжджають з південної і східної Європи. У результаті натиску, зробленого на сенат і уряд, у 1924 році з'явився закон, що заохочує в'їзд у США жителів півночі й англосаксів з Європи і різко утрудняє в'їзд іммігрантів з південної і східної Європи, особливо євреїв.

Перший закон про примусову  стерилізацію був прийнятий у  США в 1907 році у штаті Індіана, а останній - у 1937, у штаті Джорджія. За час їхньої дії в країні, згідно зі статистичними даними, було насильно стерилізовано понад 100 тис. чоловік, у тому числі багато негрів. У більшості штатів стерилізації підлягали психічно ненормальні, розумово відсталі, засуджені за статеві злочини; у деяких, крім того, - хронічні алкоголіки, епілептики, повії, круглі сироти, бомжі. Ніяких доказів, що стерилізовані - носії якихось шкідливих генів, не було. Це відноситься і до тих, кому було відмовлено в імміграції.

Євгенічні програми в Німеччині  почалися з появи наприкінці ХІХ  на початку ХХ сторіччя статей і  книг з "расової гігієни", що вихваляли "істинно німецьку вищу расу" і що закликали захистити її від забруднення "нижчими" расами. Цей расистський рух різко підсилився з приходом Гітлера до влади в 1933 році і перетворилося у всіляко підтримувану програму, що розвивається державою. Почалося з примусової стерилізації психічно хворих, а також деяких метисів, народжених німкенями від солдатів-негрів французької армії, що опинилися в Німеччині наприкінці 1-ої світової війни. Слідом за цим перейшли до тотального знищення в таборах смерті всіх циган і євреїв, незалежно від статі і віку. Число знищених циган невідомо, а в ході "остаточного вирішення єврейського питання" гітлерівцями було знищено понад 6 млн євреїв. З тисяч військовополонених (захоплених, головним чином, у боях на території СРСР і Польщі) відразу знищувалися поранені, хворі, фізично слабкі, а інші використовувалися як робоча сила. Їх утримували в тяжких умовах доти, поки вони могли працювати, а після цього теж знищували.

Ці й інші трагічні факти сьогодні широко відомі. Але часто забувають, що мова йшла про досягнення цілей, поставлених "негативною" євгенікою - "очищення" популяцій людини від шкідливих спадкових задатків. Причому, спекуляції на принципах, сформульованих основоположниками євгеніки, доповнювалися, повторимо, антинауковими положеннями расизму і вченням про спадкову передачу набутих ознак.

Яка ж доля "позитивної" євгеніки, ціль якої - збагатити популяції  людини цінними спадковими задатками. Нам відомо тільки про одну практичну  спробу такого роду. Кілька років тому  в американській науковій пресі з'явилося повідомлення, що Роберт Грехем (Каліфорнія) організував банк для збереження замороженої сперми, отриманої від декількох лауреатів Нобелівської премії - представників природничих наук. Передбачалося, що ця сперма буде використана для добровільного штучного запліднення жінок, що володіють винятковими інтелектуальними здібностями. Ніяких даних про результати експерименту мені знайти не вдалося. У літературі я знайшов тільки три публікації, що підтримують думку про можливість практичних заходів щодо,"позитивного" євгеніці. Перша з них, що з'явилася в нацистській Німеччині, належала автору, що наполегливо закликав уряд видати закон, відповідно до якого німецькі поліцейські будуть одержувати велику грошову винагороду за кожну народжену в родині дитину. Мотивувалося це тим, що німецькі поліцейські - найбільш цінна частина нації, і дуже важливо одержати від них якнайбільше нащадків. Очевидно, що стаття ця не має ні найменшого наукового значення.