Методи навчання валеології

    Уже зараз досить ясно, що валеологічна освіта повинна починатися в дошкільних установах. Тут виникають два взаємозалежних питання.

    Перший - це виховання початкових форм валеологічної  культури дітей, усвідомленого відношення до свого організму, вироблення первісних  практичних навичок контролю і збереження свого здоров'я.

    Другий - це розвиток валеологічної свідомості, валеологічної культури дорослих, вихователів дошкільників, що найчастіше практично не мають ніякого представлення про культуру здоров'я.

    Валеологічне  навчання в середніх загальноосвітніх установах вимагає включення  в базисний навчальний план цілого ряду валеологічних предметів, створення програмно-методичної літератури, учбово-наочних посібників, розвиваючих ігор, екранно-звукових засобів.

    Навчання  валеології вкрай необхідно сьогодні, коли більш 40% школярів не знайомі з  поняттям "здоровий спосіб життя", близько 70% з них вживають алкогольні напої, близько 85% не займаються спортом, близько 70% не мають ніякого представлення про полову гігієну, про генеративну функцію організму. У результаті, тільки в 1993 році захворюваність дітей сифілісом збільшилася в 2,3 рази, гонореєю на 45%, різко збільшилося число абортів серед дівчинок 14-16 років, близько 80% дівчинок потребують допомоги і консультації гінеколога (А.А. Семенов, В.П. Соломин).

    Необхідне створення спеціалізованих освітніх установ, які готують і перепідготовлюють фахівців валеологів.

    Безумовно, тільки зацікавлений учитель, колектив однодумців, на власному досвіді пізнавших  цінність здорового способу життя, цілеспрямованої роботи над своїм  здоров'ям, можуть повною мірою передати валеологічні знання учням і створити в школі чи іншій освітній установі здорове середовище й умови навчання.

    Тому  для повноцінної валеологічної  освіти учнів (школярів, студентів) необхідні  грамотні педагоги, які володіють  знаннями наукової картини світу, філософських, біологічних і соціальних основ здоров'я.

    Перебудова  й удосконалювання програм і  методів навчання повинні здійснюватися  з обліком вікових психофізіологічних особливостей організму. Створення  державної системи освіти повинне  бути націлене на підготовку фахівців, що знають функціональні можливості організму здорової людини на всіх його вікових етапах, фахівців, здатних вчасно й ефективно визначати відхилення від вікових норм по усіх важливих функціональних показниках, особистісним параметрам і реально забезпечувати індивідуальну корекцію стану людини і його розвитку.

    Професійна  діяльність такого фахівця повинна  забезпечуватися міждисциплінарними фундаментальними знаннями по біології людини і практичною підготовкою, що забезпечує визначення рівня здоров'я  і проведення корекції у випадку функціональних порушень.

    Фахівець, що має фундаментальну підготовку по біології людини (морфології і фізіології, антропології, екологічної і вікової  фізіології, генетиці і біохімії людини), що володіє практикою діагностики  і корекції відхилень у розвитку і стані, здатний зберегти здоров'я дитини, дорослого і літньої людини. Валеолог, безсумнівно, буде затребуваний у дитячих установах, будинках дитини, дитячих будинках, дитячих садах, школі, вузі і родині, у різних відомствах і будинках старих. Такий фахівець завжди надасть істотну допомогу педагогу, вихователю, батькам у формуванні потреби в здоровому способі життя, зробить допомогу при оцінці біологічного віку людини і визначить його відповідність календарному, вивчить індивідуальні і функціональні особливості і можливості дитини, визначить його готовність до навчання, допоможе при формуванні груп, класів, дасть пораду по профорієнтації і забезпечить діагностику і корекцію відхилень у розвитку і стані здоров'я дитини і дорослого.

    У зв'язку з цим одна з першочергових  проблем валеологічної освіти - підготовка кадрів, які в останні роки починають  здійснюватися в педагогічних і  фізкультурних вузах країни, медичних і педагогічних коледжах, а також  у системі підвищення кваліфікації працівників освіти.

    При розгляді проектів державних освітніх стандартів по валеології не слід дотримуватися  розподілу їх по відомчому принципу на медичні і педагогічні, як це має  місце в даний час, а класифікувати  валеологію як єдиний цілісний предмет, що забезпечує підготовку фахівців, які сприяють оптимальному збереженню стану здоров'я на різних етапах життя людини.

    Підготовку  валеологів можуть проводити медичні  вузи, біологічні факультети університетів  і педагогічних вузів, факультети фізичного  виховання й інститути фізичної культури, що мають у своїй структурі кафедри і фахівців, здатних забезпечити основний обсяг дисциплін по напрямку "Валеологія".

    Разом з тим загальна валеологічна освіта повинна розглядатися як альтернатива санітарній освіті. Гігієнічне виховання в рамках профілактики хвороб і боротьби зі шкідливими звичками повинне поступитися місцем холістичному (цілісному) підходу до особистості, що розвивається, на основі формування здоров'я і здорового способу життя психолого-педагогічними і медико-біологічними методами. Необхідне виховання в людини нового відношення до власного здоров'я як важливої і духовної цінності, від якої залежить усе матеріальне життя. 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури

    1. Айзман Р.И. Здоров'я дитини - епіцентр  сучасного утворення / Валеологические аспекти утворення. Барнаул, 1996. С. 12.

    2. Апанасенко Г.Л. Валеология: чи  має вона право на самостійне  існування? // Валеология. - 1996. - №2. - С. 9-15.

    3. Валеология. Програма для вчителів, вихователів дошкільних установ  і студентів вищих навчальних закладів / Під ред. Р.И. Айзмана, А.Г. Щедріної, Г.Н. Жарова. Новосибірськ, 1996.

    4. Загузов Н.И. Еволюція наукової  спеціальності "Теорія і методика  фізичного виховання і спортивного  тренування" у педагогіці // Теорія  і практика фізкультури. 1997. ї 1. С. 56-57.

    5. Фарбер Д.А., Корниенко И.А., Сонькин  В.Д. Фізіологія школяра. М., 1990. 64 с.

    6. Фундаментальні і прикладні аспекти  створення державного стандарту  навчальних програм по валеології / Під ред. Е.М. Казина, Е.М. Невзорова,  Н.А. Литвинової. – К., 1998.