История развития гельминтологии, методы выявления и борьбы с гельминтами

Гельмінти (пацієнтам)  

 

 

 

В природі  існують хижаки, які оселяються в  організмі людини і починають  знищують його зсередини — це гельмінти. Цю біологічну загрозу виокремлюють у спеціальну групу небезпек для  людини.

 

Недостатня  освіченість, слабка пропаганда здорового способу життя серед різних верств населення, мода на домашніх тварин, недотримання санітарно-гігієнічних норм, нерозуміння екологічних проблем збереження води, повітря, ґрунтів, несвоєчасне звернення до лікаря-гельмінтолога та багато інших проблем сприяють появі цього негативного соціального явища в сучасному суспільстві.

 

Навіть  при покращенні комунально-побутових  умов проблема зараження гельмінтами  продовжує залишатися у нашій  країні дуже актуальною. Так, за даними статистики, в умовах помірного поясу досить поширені інвазії аскаридами та гостриками. Більше того, фахівці вважають, що найчастіше зустрічаються клінічні форми хвороби, при яких доцільно проводити протигельмінтну терапію, базуючись на клінічних ознаках захворювання, навіть не отримавши його лабораторного підтвердження.

 

Глистяні  інвазії завжди вважалися «дитячою»  хворобою, хоча обстеження «на глисти»  повинні проводитися упродовж усього життя людини. Глистяні хвороби —  це хвороби брудних рук. Прояви глистяних  інвазій слід знати всім.

 

Гельмінти — група тварин-паразитів, які існують, споживаючи речовини, необхідні  для підтримання життя та розмноження, за рахунок інших істот, зокрема  людини. У свою чергу паразити поділяються  на групи: за типом харчування, будовою  та низкою інших ознак. Паразитичних червів, незалежно від їхньої класифікації, називають гельмінтами.

 

Гельмінтози — це захворювання, спричинені паразитичими червами та членистоногими. Найчастіше ці захворювання називають  інвазійними, а конкретні форми  — інвазією (від лат. invasio — вторгнення). Інвазійний процес — це сукупність реакцій, які виявляються за певних умов середовища у відповідь на проникнення паразита в організм. Однією з крайніх форм прояву цього процесу є хвороба. Наявність кишкових гельмінтів викликає зниження імунітету, що призводить до ураження організму інфекційними захворюваннями.

 

Гельмінтні інвазії спричинюються  круглими (аскариди, гострики, волосоголовці, трихінела, кривоголовка) і стьожковими  червами (широкий ціп'як, ціп'як бичачий, свинячий або карликовий, ехінокок) тощо. Сучасні гельмінтози, в першу чергу, маскуються під різні алергійні захворювання: діатез, атонічний дерматит, нейродерміт, бронхіальну астму, харчову алергію тощо. Диспептичні розлади також можуть бути наслідком паразитарного захворювання. При цьому диспепсія нерідко супроводжується підвищеним газоутворенням, урчанням у животі, відрижкою.

 

Аскаридоз спричинюється аскаридами. Зріла самка щоденно виділяє  до 200 000 яєць. Дозрівання яєць можливе  лише у зовнішньому середовищі. Личинка  розвивається протягом 9 — 40 діб. У разі потрапляння в організм личинка проникає у кишкову стінку, потім із кров'ю заноситься у печінку, а звідти через серце до легень. Із легень личинка потрапляє через бронхи до ротової порожнини, у разі заковтування знову потрапляє у кишечник, де через 2 — 3 місяці розвивається у дорослу аскариду.

 

Симптоми. Іноді аскаридоз протікає безсимптомно. Найчастіше виникає біль у животі, порушується апетит, з'являються  нудота, проноси. Спостерігаються подразливість, підвищена втома, головний біль і запаморочення. Сенсибілізуючи організм, аскариди можуть зумовити розвиток бронхіальної астми, кропивниці. До ускладнень аскаридозу належать кишкова непрохідність, яка виникає внаслідок закупоренння кишечника клубочком глистів, жовтяниця, що розвивається внаслідок проникнення аскарид у жовчні шляхи. Рідше може відбуватися прорив кишки і розвиток гострого перитоніту. Діагноз підтверджують на основі виявлення у калі аскарид або їхніх яєць. Часом аскариди виявляють під час рентгенологічного дослідження кишечника із застосуванням барію.

 

Інформація для батьків: найчастіше батьки помічають у дитини нестійке випорожнення, коли періоди запорів  змінюються рідким чи нормальним випорожненням. Характерні болі в ділянці живота — від помірних до гострих. Особливу настороженість батьків у зв'язку з можливим глистовим захворюванням мають викликати безпричинне вередування і порушення нічного сну дитини. Оскільки аскариди та гострики найбільш активні в нічний час, хворі діти зазвичай тяжко засинають, плачуть уві сні, сон у них переривчастий, неспокійний.

 

Профілактика полягає в систематичній  дегельмінтизації та запобіганні розсіюванню  фекалій. Важливу роль відіграють благоустрій  населених місць, регулярна очистка  вигрібних ям, старанне миття овочів, ягід, фруктів перед вживанням у їжу, промивання їх слабким розчином оцту, боротьба з мухами, тарганами.

 

Слід пам'ятати! Лікування необхідно  проводити тільки за інструкціями лікарів! Ніколи не займайтеся самолікуванням! Лікування дітей, людей похилого віку, вагітних проводиться по-різному, з урахуванням маси тіла.

 

Елімінація аскарид починається  під час нормальної дефекації  протягом 12 — 48 год.

 

Збудниками  ентеробіозу є гострики. Гострики паразитують у нижньому відділі  тонкої кишки і вздовж всієї товстої  кишки. Найбільше їх скупчується у початковому відділі товстої кишки. Запліднені самки вночі виходять через анальний отвір і відкладають весь запас яєць (10—12 тис.) у перианальних складках шкіри, а в разі інтенсивної інвазії також на стегнах, сідницях і навіть нижній частині спини. Потім самки гинуть. Відкладені яйця дуже швидко дозрівають і через 6 — 7 год. стають інвазійними.

 

Симптоми. Хворі скаржаться на свербіння у  ділянці анального отвору, особливо вночі. У жінок часто виникає  свербіння у ділянці статевих органів. Рідше виникають біль у животі, проноси, нервові розлади. Для уточнення діагнозу проводять перианальний мазок паличкою, змоченою 1% розчином лугу. Мазок переносять на предметне скло і вивчають під мікроскопом.

 

Лікування. Оскільки тривалість життя гостриків  в організмі становить 20 — 30 діб, то у разі дотримання правил особистої гігієни через 4 — 5 тижнів настає самовиліковування.

 

Трихоцефальоз спричинюється волосоголовцем, який паразитує у товстій кишці, часто в ілеоцекальній ділянці. Яйця, виділені з фекаліями хворого, дозрівають у зовнішньому середовищі протягом 20 — 45 діб. Зараження відбувається у разі заковтування яєць паразита з овочами, фруктами, водою. Хворі скаржаться на загальну слабкість, нудоту, слиновиділення, біль у ділянці живота. Часом хвороба може протікати безсимптомно. Продукти виділення волосоголовця зумовлюють інтоксикацію і сенсибілізацію організму. У деяких випадках виникають головний біль, запаморочення, безсоння. Діагноз підтверджується наявністю в калі яєць волосоголовця.

 

Профілактика та лікування. З метою  профілактики трихоцефальозу необхідно  дотримуватись правил особистої  гігієни, а також гігієни вживання їжі. Овочі та фрукти перед вживанням необхідно добре мити і обробляти окропом із оцтом.

 

Теніоз спричинює бичачий або  свинячий ціп'як. Довжина бичачого ціп'яка  досягає 8— 10 м. Він має головку  з чотирма присосками і понад 100 члениками. Зараження відбувається у разі вживання сирого або недовареного м'яса великої рогатої худоби. Довжина свинячого ціп'яка становить 2 м. Зараження відбувається у разі вживання сирого несоленого свинячого м'яса, фаршу або сала.

 

Симптоми. Хворі на теніоз скаржаться на біль у животі, порушення апетиту (підвищення або відсутність), нудоту, запори, які чергуються з проносами. Часом захворювання протікає без-симптомно. Діагноз підтверджується у разі виявлення в калі члеників глистів, кількість яких збільшується після введення проносного. Личинки паразита проникають у систему кровообігу й осідають в органах і тканинах. У разі локалізації цистецерка в мозку можуть розвинутися тяжкі захворювання (епілепсія, параліч).

 

Профілактика та лікування. Профілактика захворювання зводиться до заборони вживання недовареного м'яса. Необхідно звернути увагу на відповідний ветеринарно-санітарний контроль за м'ясом великої рогатої худоби і свиней.

 

Теніоз лікують екстрактом з  кореневища чоловічої папороті, але  слід пам'ятати, що застосування препарату  протипоказане у разі недостатності кровообігу, гепатиту, виразкової хвороби.

 

За 2 доби до лікування екстрактом з кореневища папороті призначають  дієту, збіднену жирами. Напередодні  увечері замість вечері випивають  склянку солодкого чаю і приймають  сольове проносне. Ранком після клізми натще протягом 30 хв. приймають екстракт папороті в желатинових капсулах, запиваючи водою. Через 1 год. знову приймають сольове проносне, а через 3 год. ставлять клізму. Якщо гельмінт вийшов без головки, клізму роблять ще раз. Лікування проводять лише під контролем лікаря !

 

Фасціольоз викликають сисуни —  фасціола — печінковий сисун оселяється у печінці, у жовчному міхурі; ланцетоподібні черви: легеневий (в органах дихання) та кров'яний сисун передаються від  тварин (риб, молюсків, котів, собак, худоби). Характерною і особливо небезпечною є проміжна форма фасціоли інвазійної. Для неї характерна вільноживуча проміжна стадія — мірацидія, яка дуже схожа на війчастих червів. Фасціоли живляться клітинами крові — еритроцитами, лейкоцитами; епітелієм жовчних протоків, чим травмують оточуючі тканини, що викликає циротичні явища в печінці та алергію.

 

Опісторхоз. Причиною цього захворювання є споживання сирої риби. Проміжний  хазяїн — молюск бітинія. Значення має кількість паразитів у  печінці. Відомі випадки, коли у печінці хворого було виявлено до 25 тис. і більше таких сисунів. Скупчення паразитів викликає цироз печінки і призводить до смерті.

 

Шистосомоз спричиняють паразити — шистосоми, які мешкають у кровоносних  і лімфатичних судинах. Інвазійними є церкарії — активні плаваючі личинки, які швидко проникають у тіло людини з водою при купанні, при споживанні сирої води, навіть одяг не перешкоджає проникненню в організм остаточного хазяїна.

 

Деякі види шистосом уражають урогеніталії, великі вени черевної порожнини й органів сечостатевої системи. Найчастіше ця хвороба зустрічається в Африці, Австралії, Ірані. Цікаво, що обвапновані яйця шистосом виявлені в єгипетських муміях, що свідчить про значну давнину їх паразитування в організмі людини. Виявити це захворювання можна тільки завдяки лабораторному обстеженню.

 

Основні правила профілактики:

 

а) не споживати сиру воду з водойм;

 

б) ретельно мити овочі;

 

в) не купувати печінку тварин на стихійних  ринках;

 

г) дотримуватися режиму приготування м'яса, печінки;

 

д) часто і ретельно мити руки з  милом;

 

ж) користуватися своїм посудом  і білизною.

 

ДОГЛЯД ЗА ХВОРИМИ

 

До важливих умов лікування хворих із захворюваннями травного тракту належать організація режиму дієтичного харчування і старанний догляд за порожниною рота.

 

Бажано стежити, щоб хворий полоскав рот після кожного приймання  їжі. Якщо він не може зробити цього  самостійно, слід обробити порожнину  рота дезинфікуючим розчином (слабим розчином марганцевокислого калію).

 

Хворих, яким призначено суворий постільний режим, годують з ложки, невеликими порціями, трохи піднявши голову або головний кінець ліжка. Шию і груди прикривають серветкою. Рідку їжу можна давати з напувальника.

 

Добре знаючи симптоми захворювань  органів травлення, слід уважно стежити за хворими, у яких можуть виникнути ті чи інші ускладнення. Зокрема, якщо у хворого з виразкою шлунка раптово починається блювання (блювота кольору кавової гущі) або випорожнення набувають дьогтеподібного вигляду, що свідчить про одне з найчастіших ускладнень — шлункову кровотечу. Слід терміново повідомити лікаря і до його приходу підняти головний кінець ліжка, не дозволяти хворому рухатись і розмовляти. На епігастральну ділянку потрібно покласти міхур з льодом і не відходити від хворого доти, доки йому не стане краще. Тяжкохворих необхідно часто підмивати, стежити за чистотою постільної і натільної білизни.

 

 

Література:

 

1.     Апанасенко Г. А., Богуш С. А., Тросцінська Н. Н., Шевчук М. Г., Шевчук І. М.  Підручник для медичних училищ. — К.: Здоров'я, 1994. — 493 с.

 

2.     Крамарєв С.А. Гельмінтози  у дітей //Українська Медична  Газета. – 2006, № 7 – 8. – С. 31.

 

3.     Слюсарев А. О., Жукова С. В.  Біологія: Підручник для ВНЗ (переклад  В. О. Мотузяного. — К.: Вища  школа, 1992. - 422 с.