Свого часу методику визначення ІЛР розробили фахівці  ООН. Індекс складається з трьох компонентів: рівнів освіти, здоров’я та матеріального добробуту населення. Трохи штучне обмеження лише цими трьома індикаторами пояснюється просто: далеко не всі держави мають статистичну базу, здатну надати докладніші відомості. Крім того, по окремих країнах навіть необхідний мінімум інформації надходить із запізненням майже на три роки. Таким чином, дані ООН про ІЛР за 2000 рік фактично базуються на інформації за 1997-й.

Коли до цієї роботи підключилися українські фахівці, з’ясувалося: наша статистична база дозволяє виконувати набагато ширші й оперативніші дослідження, докладно аналізувати і сам рівень людського розвитку, і його окремі складові. Тому вітчизняні вчені вирішили, що нема рації вимірювати ІЛР по країні в цілому (для цього є міжнародні структури), а потрібно з допомогою цього показника зіставити ситуацію в різних регіонах держави. Е.Лібанова підкреслює: отримані індекси в жодному разі не слід використовувати для порівняння діяльності облдержадміністрацій. Щоправда, до кінця поточного року вчені обіцяють створити механізм, з допомогою якого можна буде будувати рейтинг успішності функціонування регіональної влади.

Національну методику вимірювання рівня людського  розвитку розробили фахівці Ради з вивчення продуктивних сил України НАНУ в тісній співпраці з Держкомстатом, що надав практично всю первинну інформацію.

Українська методика створювалася протягом трьох років. Торік вона пройшла апробацію  на кількох статистичних конференціях, і в березні 2001-го її затвердили на спільній нараді президії НАНУ та колегії Держкомстату.  

Дев’ять інтегральних індексів

Україна, перша (не лише в СНД і Європі, а у світі (!) держава, де спробували побудувати такий докладний ІЛР по регіонах країни. Він складається з дев’яти інтегральних індексів, які характеризують дев’ять головних аспектів людського розвитку:

1) демографічна  ситуація, що є показником і причиною людського розвитку в цілому;

2) ситуація на ринку праці, що забезпечує матеріальний добробут населення, можливість розвитку соціальної та виробничої інфраструктури тощо;

3) власне матеріальний  добробут населення (тут, з огляду на нинішню ситуацію, розробники методики особливу увагу приділили проблемі бідності і, зокрема, виділили індекс бідності);

4) умови проживання  населення;

5) стан здоров’я  населення й охорони здоров’я (перший блок характеризує стан здоров’я населення, другий — розвиток охорони здоров’я, що є однією з галузей регіональної економіки. Теоретично вони пов’язані між собою, фактично, як з’ясувалося, далеко не завжди. Позаяк далеко не кожен регіон з високим рівнем розвитку охорони здоров’я може похвалитися здоровим населенням);

6) освіта;

7) соціальне  середовище (до індексу входять, зокрема, показники, які характеризують криміногенну ситуацію в регіоні);

8) фінансування  людського розвитку (розробники  методики спробували проаналізувати  і ввести в цей індекс параметри фінансування основних галузей, що забезпечують цей самий розвиток);

9) екологічна  ситуація.

На основі всіх перелічених вище складових вчені й побудували інтегральний ІЛР по регіонах України.

2. ІНЕДКС ЛЮДСЬКОГО  РОЗВИТКУ (ІЛР)

Концепція людського  розвитку створювалася ПРООН саме для  завдань сприяння людському розвитку у всесвітньому масштабі, на міжнародному рівні. У зв’язку з цим методологія розрахунку індексу людського розвитку ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу. Кожен з показників покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку. Ці показники періодично переглядаються, вдосконалюються і т. ін., проте ключові виміри людського розвитку залишаються незмінними відтоді, як Мегнад Десаі та Амартья Сен винайшли індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку - ІЛР), а ПРООН включила його у свою доповідь 1990 року.

Це саме ті три  виміри, які відображають ключові  можливості у забезпеченні всього процесу  людського розвитку: прожити довге  й здорове життя (вимір - довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір - освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір - матеріальний рівень життя).

Вимір довголіття відображає можливість людей прожити  тривале й здорове життя. Хоча прямого зв’язку між довголіттям і здоров’ям населення немає (наприклад, нерідко молоді та здорові люди гинуть у військових конфліктах, а хронічно хворі з допомогою медицини живуть довго), однак будь-яке продовження життя в загальному випадку бажане для людей. Значення продовження життя полягає у загальній переконаності у тому, що тривале життя цінне як саме по собі, так і з огляду на різні непрямі переваги, тісно пов’язані з більшою тривалістю життя, наприклад, з огляду на можливість більше скористатися перевагами освіти, високого рівня життя і т. ін. Виміром довголіття обрано показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні. Це один з найпоширеніших показників міжнародної статистики. Він розраховується майже для всіх країн за зіставною методикою і виражається, як правило, в роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні характеризує середній показник тривалості життя стосовно новонароджених у даному році, якщо б їм довелося прожити все життя в умовах даної інтенсивності смертності.

Показник освіченості також важливий не лише сам по собі. Цей вимір людського розвитку відображає можливості людей набувати знання і здібності для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та значимого особистого внеску в це життя. У сучасних умовах цінність освіченості є особливо високою і дедалі зростає у міру розвитку науково-технічної революції та інтелектуалізації праці. Особливістю цього показника є те, що він складається з двох компонентів: досягнутого рівня грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку. У кінцевому рахунку зазначені складові показника освіченості беруться з ваговими коефіцієнтами. При побудові цього показника виходять з того, що грамотність є необхідною передумовою здобуття освіти, першим кроком навчання, і тому міра грамотності (частка грамотних у загальній чисельності населення, старшого за 15 років) має бути важливішим серед показників даного виміру людського розвитку, тому більша вага (2/3) надається досягнутому рівню грамотності дорослого населення. Щодо економічно розвинутих країн, то рівень грамотності - лише мінімальна характеристика освіченості населення. Тому цей показник у межах того самого виміру освіченості доповнено показником сукупної частки учнів (сукупного валового контингенту учнів, або повноти охоплення навчанням). Цій другій складовій показника рівня освіченості надається менша вага (1/3). Сукупна частка учнів розраховується як відношення загальної чисельності людей, які розпочали навчання на всіх рівнях (від початкової школи аж до післядипломної освіти) впродовж даного року до загальної чисельності населення відповідного віку. Межі цього віку звичайно беруться від 5 до 24 років, але в конкретному випадку можуть залежати від країни.

Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної та соціальної мобільності, обмін інформацією й участь у житті суспільства. Цей вимір, безумовно, є найскладнішим для оцінки та трактування людського розвитку. ПРООН наголошує, що матеріальний стандарт життя (або персональне багатство) лише відкривають для людини можливості, однак не визначають використання цих можливостей. Тобто це засіб, що розширює можливості вибору, але не сам вибір. Матеріальний рівень життя у розрахунку ІЛР характеризується скоригованим реальним (розрахованим за паритетом купівельної спроможності національної валюти) валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення. У цьому разі більше, ніж стосовно інших вимірів людського розвитку, вибір числового показника визначався наявністю зручних і зіставних статистичних даних для практично всіх країн, а не обґрунтованістю його як міри людського розвитку, проте знайти обґрунтованіший показник поки що не вдається.

Для принаймні  часткового згладжування суперечностей  ВВП на душу населення як показника  людського розвитку використовуються певні методичні прийоми. По-перше, ВВП на душу населення перераховується в міжнародну валюту (на практиці - долар США) не за офіційним обмінним курсом, а за паритетом купівельної спроможності, який визначається кількістю одиниць національної валюти, необхідною для придбання певного «кошика» товарів і послуг, аналогічного тому, який можна купити на 1 долар у США. По-друге, для врахування спадної корисності доходу, що зростає, використовується процедура нормування ВВП за десятковим логарифмом. У такому розрахунку будь-який приріст доходу дисконтується, однак має певну цінність, а зменшення граничної корисності відображається специфікою самої логарифмічної функції.

Отже, для кількісного  представлення трьох базових  вимірів людського розвитку використовуються такі індикатори: середня очікувана  тривалість життя при народженні (показник довголіття); частка грамотних серед населення 15 років і старшого та сукупна частка учнів серед населення відповідного віку (показники освіченості); скорегований реальний ВВП на душу населення (показник матеріального добробуту). Перераховані індикатори вимірюються різними одиницями вимірювання, змінюються вони нерівномірно та нерідко різноспрямовано. Тому для побудови загального індексу людського розвитку (ІЛР) потрібне агрегування цих індикаторів, тобто зведення їх воєдино.

Важливою умовою входження України до світового ринку і європейського торговельного простору є відповідність вітчизняних соціальних стандартів міжнародним. Велику роль у вирішенні цієї проблеми відіграють такі міжнародні організації, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьовують норми й рекомендації, що застосовуються з урахуванням національних особливостей кожної конкретної країни. 
 
При розробці соціальних стандартів потрібно враховувати два аспекти: а) стандартизацію соціальних прав; б) розробку соціальних стандартів рівня життя. Головна мета розробки соціальних стандартів – забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального ризику, що в цілому дасть змогу знизити соціальну напругу. 
 
Перша група соціальних стандартів була розроблена у 1961 р. і отримала назву Європейської соціальної хартії, повністю присвяченої формуванню й захисту соціальних прав. У 1996 р. Рада Європи підготувала нову редакцію Європейської соціальної хартії, яку схвалила Рада міністрів 3 квітня 1996 p., а з З травня того самого року вона була відкрита для підпису європейськими країнами. Нині 15 європейських країн цей документ ратифікували. Стандартизація соціальних прав передбачає: право на працю, професійну підготовку, справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів і осіб похи-лого віку, а також права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України. 
 
Друга група соціальних стандартів пов'язана із стандартизацією рівня життя в країні. Насамперед ці стандарти повинні характеризувати мінімальні соці-альні норми, що гарантують гідний рівень життя. До соціальних стандартів рівня життя відносять: 
 
1) тривалість життя – від 25 (мінімум) до 85 (максимум) років. В Україні очікувана тривалість життя при народженні у 1989-1990 роках становить усього 70,7 років, у тому числі чоловіків – 65,9 та жінок – 75,0 років; при народженні у 2003-2004 роках – відповідно 68,2, 62,6 та 74,1 року; 
 
2) грамотність населення – 100 %; в Україні – майже 100 % грамотного населення; 
 
3) середню тривалість навчання – 15 років; в Україні вона становить 12 років; 
 
4) реальний ВВП на душу населення (у купівельній спроможності до долара) – від 200 дол. (мінімум) до 40 тис. дол. (максимум); в Україні у 2005 р. він становив 1497,3 долара; 
 
5) сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному віці від 20 до 45 років) – 2,14-2,15; в Україні у 2004 р. він становив 1,2; 
 
6) коефіцієнт старіння населення (частка населення, старшого за 65 років у загальній чисельності населення) – 7 %; в Україні на 1 січня 2005 р. він становив 15,5%; 
 
7) співвідношення 10 % найбагатших до 10 % найбідніших осіб – 10:1; в Україні Держкомстатом відстежується співвідношення грошових витрат 20 % найбільш та 20 % найменш забезпеченого населення (квінтильний коефіцієнт фондів), яке у 2004 р. становило 5,3 раза; 
 
8) частку населення, яке проживає за межею бідності, – 10 %; в Україні частка населення із середньодушовими грошовими витратами на місяць, ниж-чими за рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям у 2004 p., становила 7,8 %; 
 
9) співвідношення мінімальної та середньої заробітної плати – 1:3; в Україні таке співвідношення у 2005 р. становило 1:2,69; 
 
10) мінімальний рівень погодинної заробітної плати-З дол.; у першому кварталі 2006 р. в Україні він становив 0,49 дол.; 
 
11) рівень безробіття (з урахуванням прихованого) – 8-10 %; в Україні у 2005 р. він був на рівні 7,2 %; 
 
12) кількість правопорушень на 100 тис. населення – до 5 тис. випадків; в Україні таких правопорушень у 2004 р. зареєстровано 1112; 
 
13) рівень депуляції (кількість народжених до кількості померлих) – 50:50; в Україні у 2004 р. на тисячу душ наявного населення кількість народжених становила 9 осіб, а кількість померлих – 16 осіб, або 36:64; 
 
14) кількість психічних патологій на 100 тис. душ населення – до 284 осіб; в Україні у 2004 р. кількість хворих на розлад психіки та поведінки на 100 тис. душ населення становила 244 особи. 
 
Перші чотири стандарти використовуються у світовій практиці співробітниками ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття. Тому сам по собі він може вважатися соціальним стандартом. Інші, від п'ятого до десятого, застосовуються для аналізу й прогнозування соціально-політичної ситуації у країні. Широкий спектр соціальних стандартів рівня життя, їх багатогранність зумовлюють створення універсальної системи соціальної експертизи в суспільстві. Потрібен постійний моніторинг не тільки соціальних стандартів, а й соціальних процесів. Конче необхідна суспільна експертиза соціальних стандартів, їх переосмислення з точки зору безпеки для суспільства. Передусім, слід визначити такий комплекс мінімальних соціальних стандартів рівня життя, які держава має гарантувати і водночас дотримуватися їх. 
 
На жаль, в Україні з 1991 по 1999 р. було запущено довгостроковий механізм падіння життєвого рівня населення. Причому більш інтенсивно падав рівень життя найменш забезпечених. Мав місце не лише тривалий спад виробництва, а й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівнювати окремі країни, то співвідношення доходів багатих і найбідніших верств населення у Китаї становить 7:1, у країнах ЄС-5-7:1, в Японії -4,3:1, а в Україні -30:1. 
 
Європейська орієнтація України потребує прискореного розвитку економіки та значного підвищення рівня життя населення. Лише за таких умов можна очікувати досягнення необхідних соціальних стандартів. Йдеться про такі відносні показники, як питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65 %, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55 %, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати – відповідно у п'ять-шість разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, – приблизно в чотири рази. 
 
Як відомо, від рівня розвитку продуктивних сил – факторів, які забезпечують потреби людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зрос-тання продуктивності суспільної праці, – залежать виробництво товарів та послуг, їхня якість, оплата праці. 
 
Нині у деяких країнах ЄС та США розвиток продуктивних сил досяг такого рівня, що продуктивність праці, наприклад у США, вища за продуктивність праці в Україні майже у десять разів, у Великій Британії – майже у шість, в Німеччині – понад шість, у Франції – майже у вісім разів. Щодо співвідношення оплати праці у розвинених країнах з ринковою економікою і України в доларовому еквіваленті, то в США оплата праці є вищою за оплату праці в Україні майже в дванадцять разів, у Франції – майже в дев'ять, у Великій Британії та Німеччині – майже у вісім разів. 
 
Окремо слід сказати про державну політику відносно встановлення рівня розмірів мінімальної заробітної плати (МЗП). У 2005 р. він становив відносно середньої заробітної плати (СЗП) приблизно 37,2 %, а наприкінці року – 41,2 %. 
 
За даними міжнародної комісії, створеної у 1988 р. за ініціативою Ради Європи, справедливо вважається, що МЗП досягає 68 % від національної СЗП. За рекомендацією МОП, МЗП від СЗП має бути не нижчою 40-60 %. 
 
У Польщі, наприклад, зараз МЗП у 3,5 раза вища, ніж в Україні. Це в абсолютному вимірі, а у відносному до СЗП вона перебуває на рівні 55 %. 
 
Що стосується середньої пенсії, то в Польщі вона у 2,7 раза вища, ніж в Україні, а співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати як в Польщі, так і в Україні перебуває майже на одному рівні. Там – 43 %, а у нас – 45,1 %. 
 
Тепер хотілося б звернути увагу на таке. Дохід на душу населення (у доларах) у 2003 р. у Німеччині та Франції був в 11 разів більшим, ніж в Україні у 2005 p., у Великій Британії – відповідно у 12 разів, а у США – приблизно у 15 разів. 
 
Заробітна плата відносно ВВП у 1994 р. в Німеччині становила 54,6 %, у Франції – 51,7, у Великій Британії – 54,6, у США – 60,5, а в Україні у 2005 р. – усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, – відповідно 29,8 %, 27,1,40,3, 44,6 та 19,3%. 
 
Наведені дані свідчать про відчутне відставання України в оплаті праці від розвинених країн світу, а отже, і від розмірів державних соціальних стандартів та гарантій. 
 
Такий негативний стан значною мірою спричинили дії уряду, який у 1992-1993 роках, коли інфляція в Україні перевищила сто разів, відпустив ціни, а заро-бітну плату навпаки – жорстко регулював. От і маємо: ціни вище світових, а заробітну плату – нижче нікуди. 
 
Хочу нагадати, що в Польщі у 1989 р. інфляція зросла всього на 25 %, але там, на відміну від України, відпустили не лише ціни, а й заробітну плату, які буквально за півроку зрівноважились, і ситуація в економіці та соціальній сфері стабілізувалась. Економіка та реальна заробітна плата з того часу почали зростати. 
 
На жаль, в Україні такого реформатора, як Бальцерович у Польщі, у кризовий період не знайшлося. 
 
Далі. У минулому році Уряд Ю.Тимошенко поставив завдання підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 57 %. Фактично вона зросла в усіх галузях економіки на 36,7 %. Нинішнього року Уряд Ю.Єханурова обіцяє підвищити заробітну плату в бюджетній сфері на 20 %. Постає питання, чому тільки у бюджетній сфері, а не у всіх галузях економічної діяльності. Чому для цього не використовується переговорний процес між урядом, профспілками і роботодавцями при укладенні Генеральної угоди? Якби соціальні партнери своєчасно дійшли згоди, то вже у поточному році Пенсійний фонд не дотувався б з Державного бюджету у розмірі близько 11,0 млрд гривень. Таке порозуміння сприяло б підвищенню розмірів державних соціальних стандартів та гарантій уже нинішнього року. 
 
Якщо у поточному і наступному році роботодавці підвищать заробітну плату на 20-25 %, накопичувальну систему загальнообов"язкового державного пен-сійного страхування можна буде запровадити з 2008 року. Лише з цього часу Пенсійний фонд стане бездефіцитним, а внески до нього забезпечать виплату пенсій у повному обсязі без "ручного" управління з боку урядових структур. 
 
Тільки із запровадженням накопичувальної системи почнеться розквіт нашої держави, тому що інвестиційний ресурс накопичувальної системи буде вкла-датися в економіку. А це дасть змогу значно підвищити розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії. 
 
Враховуючи значне відставання розвитку продуктивних сил України від розвинених країн світу, вважаємо за доцільне передусім привести рівень соціаль-них гарантій та відносних соціальних стандартів до рівня країн ЄС. Далі слід домагатися поступового збільшення розмірів соціальних гарантій порівняно з прожитковим мінімумом.