Виборче право та виборча система України

     За  офіційними даними Центрвиборчкому  України на 30 серпня 2007 року, у виборчих перегонах 2007 року брали участь 20 політичних партій і передвиборчих блоків. Це найнижчий показник за останні декілька виборів. Зареєстровано 4 864 кандидати від 20 політичних партій і блоків. Вибори було проведено за пропорційною системою по виборчих списках політичних партій та виборчих блоків політичних партій України. [23]

     За  результатами дострокових виборів, до Верховної Ради потрапили наступні політичні сили:

• Партія регіонів - 34,37% голосів
• Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) - 30,71%
• Блок «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУ-НС) - 14,15%
• Комуністична партія України (КПУ) - 5,39%
• Блок Литвина - 3,96%

     Разом ці політичні сили набрали близько 88,58% голосів. Усі інші політичні  партії та блоки не набрали прохідного відсотку голосів у 3%. Відсоток виборців, що проголосував «проти всіх» - 2,73%. ЦВК оприлюднила результати виборів 15 жовтня 2007 року. Таблиця, що ілюструє ці результати у додатку В.

     Президентські вибори 2004 р. також продемонстрували, що вплив партій на вибори глави держави поступово посилюється. До другого туру президентських виборів потрапили кандидати, які в очах виборців асоціювалися з конкретними політичними силами: В. Ющенко – з блоком партій „Наша Україна”, а В. Янукович – з Партією регіонів. Внесення змін до Конституції, трансформація президентсько-парламентської форми правління в парламентсько-президентську, затвердження пропорційної моделі виборів – все це сприятиме посиленню партій.

     Загалом можна зробити висновок, що в Україні склалася багатопартійна система з малими партіями. Якою ця система буде у майбутньому, залежить від зміни моделі державного управління та від того, як на практиці буде реалізована політична реформа. Як свідчить історичний досвід, події на зразок „помаранчевої революції” мало впливають на ставлення еліти до народу. Але вони підштовхують до вирішення проблем, змушуючи відмовитись від застарілих і недієздатних інституційних механізмів.

     Отже, виникають умови для наступної  зміни форм взаємодії влади і громадянського суспільства.

      5. Проблеми трансформації партійної та виборчої систем України 

     Проаналізувавши сильні і слабки сторони нинішньої партійної та виборчої систем України та дослідивши прийняті у світовій практиці електоральні правила, можна і необхідно використати набутий досвід та зроблені висновки для вдосконалення цих правил у нашій державі та підвищення ефективності національного законодавства в даній сфері.

     Проаналізувавши розвиток та еволюцію виборчої системи, можна констатувати що вона поділяється на наступні 4 етапи:

     1 - етап функціонування мажоритарної  виборчої системи абсолютної  більшості в умовах тоталітарної  політичної системи (закінчується  у березні 1990 року).

     2 - етап функціонування мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості в умовах атомізованої партійної системи, а саме системи крайнього плюралізму (1990 – вересень 1997 рр).

     3 - етап запровадження змішаної виборчої системи (розпочався у вересні 1997 року).

     4 - запровадження пропорційної системи з закритими партійними списками (2006 - 2007рр). [2,с.4]

     На  сьогоднішній день в Україні діє  пропорційна система з закритими  партійними списками, яка зруйнувала зміст представництва парламенту. Пояснюючи  даний вислів слід закцентувати увагу  на таких фактах:

     По-перше  сьогодні і українській Верховній Раді не представлені інтереси ні окремих соціальних прошарків населення, ні окремих територій. Їх місце в парламенті займають інтереси вузького кола людей – політичних партій, які прикриваючись авторитетом та популярністю лідера отримують місця в парламенті. Фактично цей недолік констатує грубе недотримання ключових демократичних принципів.

     По-друге  формування закритих партійних списків  відбувається в закритому режимі, що розкриває взаємозв’язок виборців з кандидатами, що говорить про проходження до парламенту, за підтримки відомих політичних брендів, людей, які мають віддалене відношення до політичного процесу. Це ставить виборців у становище «виборців без вибору». Голосуючи за першу п’ятірку виборчого списку, виборці не мають уявлення про майбутній депутатський склад фракції.

     По-третє  вищезгадана виборча система  перетворює партії на «лідерські корпорації»  з жорсткою партійною дисципліною. Такі партії мають мало спільного  з західним розумінням суті і ролі партії в політичному процесі [8,с.15].

     Сьогодні  зміна виборчої системи може відбутися  в таких трьох напрямках:

1. Реформування пропорційної системи з закритими партійними списками. Даний напрямок не має сенсу, оскільки зберігає формат створення списків за партіями. Слід привести приклад одного з проектів цього напрямку, Степан Гавриш запропонував систему, де партії формували б списки, але кандидати розташовані були б за алфавітом, та закріплені за округами. До парламенту потрапляли б кандидати – лідери округів. Мінуси цієї системи полягають в неможливості проходження в певних округах окремих політичних сил (ПР на заході, БЮТ на сході) через партійну приналежність. Це тільки стимулюватиме розмови стосовно політичного розколу України.
2. Повернення до мажоритарної системи. Незважаючи начисленні плюси мажоритарної системи (контакт з виборцями, відповідальність, відстоювання інтересів регіонів), один недолік вже певним чином дискредитує функціонування даної системи. На увазі мається адміністративний ресурс, який в умовах мажоритарної системи взагалі перетворюється в головний інструмент проведення політичних перегонів для правлячих сил. (крім того не останню роль відіграє несправедливий поділ округів).
3. Перехід до пропорційної систем із відкритими списками. На думку В. Филиповського, це найоптимальніше рішення, яке б поставило крапку на вищезгаданих проблемах виборчої системи [21]. Важливим є те, що перехід до нової системи за цим напрямом вирішить значну кількість проблем політичного життя країни та покладе кінець руйнуванню та дискредитації парламентаризму.

      ВИСНОВКИ 

     Розгляд сильних та слабких сторін партійної та виборчої систем України, дає змогу сформулювати наступні висновки:

1. Виборча система – це система суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. У вузькому значенні виборча система – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців чи інших уповноважених осіб.
2. Виокремлюють три основних види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування: мажоритарну, пропорційну та змішану.
3. Особливістю України можна вважати часту зміну виборчого законодавства. Проведення практично кожних чергових виборів народних депутатів України та Президента України регулювалося іншим законодавчим актом.
4. Сьогодні в Україні діє пропорційна система з закритими партійними списками, яка зруйнувала зміст представництва парламенту.
5. Політичні партії України посідають особливе місце і відіграють значну роль у суспільно-політичному житті, суттєво впливають на формування та діяльність органів державної влади, на економіку, соціальні процеси, суспільні відносини між громадянами. Але особливості формування і роль партій безпосередньо залежать від ступеня розвиненості самого суспільства та його політичної еліти. Ця обставина визначає специфіку українських політичних партій та партійної системи, якою вона склалася протягом останніх чотирнадцяти років так само, як і характер та глибину їх впливу на владу та суспільство.
6. В Україні на сучасному етапі її розвитку спостерігаються як намагання до консолідації наявних партійно-політичних сил з метою створення дієздатної партійної системи, так і деструктивні процеси, характерні перехідним суспільствам. У зв’язку з цим процес трансформації партійної системи України від однопартійної моделі до плюралістичної за роки незалежності набуває особливої актуальності. Саме тому доцільним і особливо актуальним видається дослідження природи партійної системи і тенденцій її розвитку в умовах трансформації суспільства, функціонування політичних партій України, різних моделей їх діяльності, особливостей українського переходу від багатопартійності загалом до багатопартійної системи, а також її становлення і розвитку в українському суспільстві.
7. На нашу думку, що найоптимальніше рішення, яке б дало змогу вирішити проблеми у партійній виборчій системі України – перехід до пропорційної системи із відкритими списками.

      ЛІТЕРАТУРА 

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України – 1996. - № 30.
2. Закон від 25.03.2004. №1665 –ІV „Про вибори народних депутатів України // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 27-28.
3. Закон України „Про Центральну виборчу комісію” // Відомості Верховної ради. – 2004. - № 36. – С.448.
4. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2365-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №23. - Ст. 118.
5. Антошенко В.Г., Бабкін В.Д., Бабкіна О.В., Бебак В.М., Головатий М.Ф. Політологія: Підручник. - 2-ге вид., перероб., доп -К.: ВЦ «Академія», 2002.
6. Бойко О. Народний Рух України: від виникненнґ ідеї масової опозиційної організації до створення її програми// Людина і політика, 2001.- № 2.
7. Варій М. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології. –К., 2003. – 400 с.
8. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорія і практика – К., 2001.
9. Войтків В. Партійна система України: етапи становлення та їх особливості/www.politik.org.ua/.../magcontent.php3.
10. Гелів С.Д. Рутар С.М. Політологія: навчальний посібник. - К: „Знання”, КОО, 2004. - 645 с.
11. Заєць Н. Вибори як реалії сучасної державно-правової дійсності: теоретичний аспект // Право України.- 2007. - № 11 - С. 26-29.
12. Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник.
13. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: конспект лекцій. – Львів: „Новий Світ-2000”,”Альтаїр -2002;2003. – 172 с.
14. Политология: Словарь-справочник / Сост. М. А. Василик и др. - М., 2000.
15. Поліщук І. Політичні партії як суб’єкти виборчого процесу. //www.cvk.gov.ua/visnyk/pdf/2008_1/visnik_st_9.pdf
16. Примуш М. політико–правове регулювання діяльності політичних партій. - Д., 2004.- 338 с.
17. Рагозин Н. Развитие партийной системы Укпаины// Полис.- 2004.- № 1.
18. Степаненкго В.І. політичні партії України: уроки розвитку. - Зб. Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце в політичній трансформації суспільства (За ред.. В. Нікітіна, В. Шумілкіна).- Х., 2001.
19. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. - К., 2001. - С.11-13.
20. Тодика О.Ю. Вибори до парламентів країн СНД.-Харків,2003.
21. Филиповський В. Виборча система в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення // h.ua/story/191245/
22. Цюрупа М.В. Основи сучасної політології. – К, 2009. - 354 с.
23. Центральна Виборча Комісія/webadmincvk.gov.ua

      Додаток А 

     Підсумки  голосування в округах за політичні партії (2002р.) 

      Додаток Б