Управління як соціальне явище

Управління  як соціальне явище

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства,

спільної праці людей для  досягнення певних цілей у відповід_

них сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється

людьми — суб’єктами управління й може бути охарактеризо_

вана як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують по_

годження і координацію спільної праці з метою досягнення

суспільно значущих цілей та розв’язання  поставлених завдань.

Різноманітність об’єктів управління дозволяє виділити ос_

новні його види: соціальне, технічне та біологічне.

Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і

державних об’єднань, управління людини людиною, в цілому

суспільством.

Технічне управління пов’язано зі створенням людьми, їх

об’єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою

полегшення умов праці.

Біологічне управління спрямовано на використання об’єктив_

них законів природи, що відкриваються  біологічними наука_

ми для створення нових сортів рослин і порід тварин.

Слід відзначити, що технічне й  біологічне управління

здійснюються в межах соціального, оскільки всі види управлін_

ня пов’язані з об’єднанням  зусиль людей для досягнення відпо_

відних цілей, але мають різну  спрямованість (об’єкт). У теорії управління, в тому числі соціального, часто гово_

рять про кібернетичне управління, яке набуло значного по_

ширення. Однак кібернетичне управління пов’язано з усіма

наведеними видами управління, вивчає їх з формального по_

гляду. Досягнення кібернетики використовують у науці й

практиці управління. Це, так би мовити, процеси управлін_

ня, які за умов широкої комп’ютеризації, розвитку інформа_

ційних систем досягли значного поширення та здійснюють

вплив на всі сторони управлінської  діяльності. Наслідком цих

процесів стало формування нового наукового напряму —

інформаційне право.

 

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у

сферах господарського, соціально_культурного, адміністратив_

но_політичного будівництва та в інших галузях управлінської

діяльності.

У процесі управління виникають  організаційні зв’язки між

учасниками цих відносин, багато з яких потребують правово_

го регулювання. Таке регулювання  здійснюють за допомогою

адміністративно_правових норм і таким  чином перетворюють

їх у адміністративно_правові  відносини.

Адміністративно8правові  відносини — це суспільні відноси*

ни в сфері  державного управління, учасники яких виступають

носіями прав і  обов’язків, урегульованих нормами  адміністра*

тивного права.

Адміністративно_правові відносини  є різновидом правових

відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками.

Складовими частинами адміністративно_правових відносин є:

суб’єкти, об’єкти та юридичні факти. Учасники адміністратив_

но_правових відносин мають конкретні  права та обов’язки і є

суб’єктами правовідносин.

Виходячи з положень чинного  законодавства України, до

суб’єктів адміністративно_правових відносин можна віднести:

державні органи (органи законодавчої, виконавчої та судової

влади, прокуратури, адміністрації  державних підприємств і

установ); структурні підрозділи органів  держави, посадових

осіб державних органів; власника (представника, менеджера,

уповноваженого власника); об’єднання громадян, кооперати_

ви, органи самоврядування, самодіяльні  організації; громадян

України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Передумовою вступу названих суб’єктів  у конкретні адмі_

ністративно_правові відносини  є наявність у них правоздат_

ності та дієздатності.

 

Адміністративним  правопорушенням (проступком) визна_

ють протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи без*

діяльність, яка  посягає на громадський порядок, власність, пра*

ва і свободи  громадян, на встановлений порядок  управління та

за яку законом  передбачено адміністративну відповідальність

(ст. 9 КпАП).

У законі одночасно наведено два  терміни: «адміністратив_

не правопорушення» й «адміністративний  проступок», але ос_

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 175

танній не є особливим різновидом адміністративних правопо_

рушень.

Адміністративне правопорушення (проступок) характери_

зується низкою ознак. Це, насамперед, діяння, поведінка, вчи_

нок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього ви_

яву ставлення особи до реальної діяльності інших людей, сус_

пільства, держави. Закону непідвладні  переконання, думки

людей, якщо вони не знайшли зовнішнього  вияву. Склад адміністративного правопорушення — це сукупність

установлених законом об’єктивних  і суб’єктивних ознак, які

характеризують діяння як адміністративне  правопорушення

(проступок). До складу адміністративного  правопорушення

належать ознаки, притаманні об’єкту, об’єктивній і суб’єк_

тивній сторонам та суб’єкту правопорушення.

Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що

воно посягає. Адміністративний проступок  заподіює шкоду або

створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й

становлять об’єкт проступку. Залежно  від ступеня узагальнен_

ня, рівня абстрактності, розрізняють  загальний, родовий і без_

посередній об’єкти проступку. Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення

характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої пове_

дінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи без_

діяльність), їх шкідливі наслідки, причинний  зв’язок між діян_

нями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та

засоби вчинення проступку.

Основною й обов’язковою ознакою  об’єктивної сторони є

протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь_

якого адміністративного правопорушення. Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення

проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх вклю_

чено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діян_

ня визнають адміністративними  правопорушеннями лише в

разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях

вказують на спосіб вчинення проступку  — грубе, злісне пору_

шення, прихована передача тощо). В  інших випадках їх можуть

визнавати обставинами, що пом’якшують  або обтяжують відпо_

відальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах

стихійного лиха або за інших  надзвичайних обставин обтяжує

адміністративну відповідальність).

Суб’єктивну сторону адміністративного  правопорушення

становить пов’язаний з його вчиненням  психічний стан особи.

До ознак, властивих суб’єктивній стороні, належать вина, мо_

тив і мета вчинення правопорушення.