Суть і види економічної діяльності. Суспільний поділ праці

5. Сутність і місце сільськогосподарського виробництва в економічній діяльності суспільства 

Економічна  ефективність охоплює проблему «затрати» - «випуск», інакше кажучи, вона характеризує зв'язок між кількістю економічних ресурсів (факторів виробництва) і кількістю отриманих в результаті виробництва продуктів і послуг.

Вона  відображає результативність суспільного  виробництва і визначається за формулою: Е=Р-3, де Е - ефективність, Р - результати, 3 - затрати економічних ресурсів.

Чим більша кількість продукції отримується  від використаних ресурсів, тим вищою  вважається ефективність суспільного  виробництва. За всіх умов Е має бути більше від 1. При цьому виготовлений суспільний продукт, який є результатом виробництва, повинен відповідати суспільним вимогам, реальному платоспроможному попиту. Економічна ефективність є багатоплановою категорією. Для її характеристики використовується ціла система показників, з допомогою яких визначається результативність використання окремих видів ресурсів. Серед них виділяються наступні.

Продуктивність  праці — це відношення величини продукту (П) до витрат живої праці (Т): П1=П/Т. Зворотний показник - це трудомісткість продукції, яка визначає витрати  праці на одиницю продукції. Продуктивність раці - це показник використання робочої сили. Ефективність же використання матеріально-речових факторів виражається такими показниками як матеріаловіддача і фондовіддача.

Матеріаловіддача  — це відношення продукту до матеріальних витрат (предметів праці); визначається за формулою: Мв = П/м. Зворотним показником, який показує, скільки матеріальних ресурсів витрачено на виробництво одиниці продукції, є матеріаломісткість продукції (м/П),

Фондовіддача  — це відношення продукту до основних виробничих фондів (засобів праці): Фв= П/Ф.

Фондомісткість  продукції (Ф/П) показує, скільки основних виробничих фондів використано для  виготовлення одиниці продукції.

Наведені  вище показники ефективного виробництва  взаємопов'язані. Так, підвищення продуктивності праці зумовлює відповідне зростання фондовіддачі. Разом з тим динаміка цих показників не завжди збігається. Підвищення якості продукції може супроводжуватись використанням більш дорогих матеріалів і новітньої техніки, що веде до зміни фондовіддачі.

Тому  для всебічного вимірювання ефективності слід застосувати інтегруючий показник, який враховує всю систему факторів, що впливають на кінцевий результат: 

де П - продукт чи доход; Т - затрати живої  праці; М - матеріальні витрати (предмети праці); Ф - одноразові вкладення в основні виробничі фонди; j - коефіцієнт переведення одноразових вкладень в основні фонди та у витрати.

Економічну  ефективність зіставляють із соціальною ефективністю, щоб визначити, як зростання  ефективності виробництва впливає  на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, на зміну якості життя. 

6. Економічна ефективність та її показники 

Результатом економічної діяльності є продукт, тобто матеріальні блага й  послуги, їх обсяг і якість - важлива  характеристика економічного прогресу суспільства і рівня життя населення. Кожен продукт є, з одного боку, споживною вартістю, а з другого - втіленням затраченої праці. Іншими словами, продукт - це форма існування затраченої у виробництві праці. Здатність продукту задовольняти певну потребу людини становить його споживну вартість - це корисність речі, зумовлена сукупністю її механічних, фізичних, хімічних та інших властивостей. Існує гігантська кількість споживних вартостей, як і потреб людей у харчуванні, одязі, житлі, різноманітних предметах і послугах, які задовольняють культурні, духовні, соціальні потреби населення.

З розвитком  виробництва вони постійно розширюються. Та при всій їх різноманітності продукти як споживні вартості можна віднести до таких видів: засоби виробництва, предмети споживання, нематеріальні блага, зброя. Якщо споживна вартість характеризує натурально-речову сторону продукту, то продукт як втілення праці - його суспільну сторону. При певних умовах продукт як втілення праці набуває форми вартості товару. Споживна вартість - це результат конкретної праці, яка характеризується відповідними навичками і уміннями. Це, наприклад, праця тракториста, токаря, слюсаря, металурга, гірника. Кожний вид праці має свої, лише йому властиві особливості.

Вартість  же продукту втілює у собі затрати праці взагалі, безвідносно до його конкретної форми. Це праця у фізіологічному розумінні, затрати мускульної, нервової Розумової енергії людини, того ж тракториста, комбайнера, металурга.

За відповідних  історичних умов праця взагалі, як затрати  людської енергії, набуває форми абстрактної праці.

Вона  створює вартість продукту, а він  набуває суспільної форми товару. При цьому треба зазначити, що затрачена праця виступає як затрата  живої праці людей, що виробляють продукт, і як минула праця, втілена  в засобах виробництва, що використовуються при виготовленні цього продукту. У кожному конкретному випадку на рівні суб'єкта підприємницької діяльності (мікрорівень) результатом виробництва є одиничний продукт чи послуга.

Економічна  теорія має справу з більш складними поняттями, що виникають на макрорівні, тобто досліджує суспільне виробництво і його результат — сукупний суспільний продукт.

Уся сума матеріальних і духовних благ та послуг, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік), називається валовим або сукупним суспільним продуктом. Розраховують його по-різному. Залежно від того, які елементи відносять до його складу, слід розрізняти валовий суспільний продукт (ВСП), кінцевий суспільний продукт (КСП), чистий продукт - національний доход (ЧП) і валовий національний продукт (ВНП). Знання цих показників дозволяє краще зорієнтуватись у складній структурі економічного життя суспільства, зрозуміти проблеми, які стоять на різних рівнях економіки, і знайти шляхи їх розв'язання.

Як пишуть К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю в «Економікс», ці показники необхідні для того, щоб тримати руку на економічному пульсі країни, знати стан економіки в даний період, визначати перспективи її розвитку. Інформація, яку несуть ці показники, їх динаміка є основою для формування і проведення в життя економічної політики держави, спрямованої на покращення функціонування економіки, іншими словами, вони дозволяють нам складати таблиці економічного здоров'я суспільства і розумно визначати політику, яка б сприяла покращенню цього здоров'я.

При визначенні сукупного суспільного продукту виникає повторний рахунок, бо частина  продукції одних ланок господарства (сировина, матеріали, паливо) є основою  виготовлення продукції на інших  підприємствах і в галузях. Причому  один і той же проміжний продукт враховується декілька разів.

Зерно, наприклад, зараховується до валової  продукції сільського господарства, а потім воно ж включається  у вартість виготовленого борошна, яке, в свою чергу, входить у вартість продукції хлібопекарської та інших галузей харчової промисловості.

В підсумку, валова продукція всіх галузей народного  господарства включає повторний  рахунок різних елементів проміжного продукту, причому частка його в  сукупному продукті досить значна (до 50%). Ось чому все більшого значення набуває такий показник, як кінцевий суспільний продукт, що є різницею між сукупним продуктом і всім оборотом предметів праці, тобто без обліку повторних витрат на них.

Отже, кінцевий продукт - це частина валового продукту, або готова продукція, яка використовується для споживання народом, відновлення зношених упродовж року засобів праці та нагромадження. Розраховується він як сума валової продукції лише тих галузей виробництва, де формується готовий продукт. Цей показник використовується для статистичного обліку реально виготовлених у суспільстві матеріальних благ, а також для розрахунку загальногосподарської економічної ефективності.

Валовий і кінцевий продукти - це показники  матеріального виробництва. Проте  в суспільстві існує і нематеріальне  виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства.

Результати  економічної діяльності в усіх галузях  матеріального і нематеріального  виробництва найбільш повно виражаються  через валовий національний продукт. Його розраховують за методикою ООН, виходячи не з виробничого принципу, а із суми кінцевих доходів або витрат. Його складовими частинами е предмети споживання та послуги, державні закупівлі, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.

Цей показник широко використовується при аналізі  соціально-економічного розвитку країни і при міжнародних зіставленнях. Якщо повністю звільнити сукупний суспільний продукт від уречевленої праці минулих років, то одержимо чистий продукт. Це частина валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати ті засоби праці, які йдуть на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий доход. Це реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва.

Грошову форму чистого продукту називають  національним доходом. Національний доход є важливим результативним показником, джерелом добробуту суспільства і його громадян, особливо в розрахунку на душу населення. Чистий продукт поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.

Частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили працівників виробничої сфери, тобто підтримання їх працездатності та підготовки нових працівників, становить необхідний продукт.

За рахунок  нього здійснюються витрати на харчування, одяг, житло, освіту тощо. Функцією від необхідного продукту є додатковий продукт, який призначений для задоволення особистих потреб працівників невиробничої сфери, розширення і будівництва нових об'єктів виробничої і соціальної сфер. Потреби робочої сили ростуть постійно, однак ще швидше зростає продуктивність праці, а значить, все в більшій мірі росте додатковий продукт. Динамічність суспільного виробництва проявляється в зростанні і оновленні національного багатства, що відбувається за рахунок сукупного суспільного продукту.

Національне багатство — це вся сума матеріальних духовних благ, які є в розпорядженні  суспільства. Основну частину становить  матеріальне багатство, тобто нагромаджені засоби виробництва і предмети споживання Крім того, сюди включаються нематеріальні, духовні цінності, зокрема, виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності.

У структурі  національного багатства виділяються, насамперед, виробничі фонди (основні  і оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки), а також особисте майно населення та природні багатства (корисні копалини, ліси, земля, вода).

Названі матеріальні компоненти національного  багатства разом з духовними цінностями визначають сукупні можливості суспільства в розвитку виробництва і задоволенні особистих потреб населення. Тому їх раціональне, ефективне використання - це важливий фактор економічного розвитку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

Серед завдань, які стоять перед економічною наукою, є вивчення економічної діяльності суспільства, спрямованої на задоволення різноманітних матеріальних і духовних його потреб, з'ясування спонукальних мотивів цієї діяльності та її результатів.

Як відомо, економічна діяльність спрямована на задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб. Щоб жити, працювати, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто споживати матеріальні і духовні блага. Причому свою долю в споживанні людина отримує через розподіл і обмін. Отже, суспільне виробництво складається з таких елементів: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці елементи є фазами виробництва. Тому цю структуру можна назвати пофазною. Ці фази між собою тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, тобто має певні характерні особливості.

Економічна  діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва. Маються на увазі природні, людські і створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва  товарів і послуг. Коло цих ресурсів широке: фабричні і сільськогосподарські споруди, різноманітне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту і зв'язку, різні види праці, земля і всілякі корисні копалини. У працях західних науковців ці ресурси класифікуються як три фактори виробництва: земля, капітал і праця.

Згідно  з Міжнародною стандартною галузевою  класифікацією ООН, сьогодні виділяються  такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, мисливство, лісове господарство і  риболовство; гірничодобувна промисловість, в тому числі експлуатація кар'єрів; оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі; транспорт, складське господарство і зв'язок; фінанси, страхування, операції з нерухомим майном і комерційні послуги, комунальне, громадське і особисте обслуговування.