Судові процедури банкрутства

     Судові  процедури банкрутства.

     Судові  процедури, які застосовуються щодо боржника Відповідно до Закону «Про відновлення  платоспроможності  боржника   або   визнання   його   банкрутом» щодо боржника застосовуються такі судові процедури  банкрутства;

     •    розпорядження майном боржника;

     Інститут банкрутства містить в собі групи спеціальних норм — процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.  
Будь-яка з процедур має свою специфіку та призначення. В трьох процедурах — санація, ліквідація та мирова угода передбачена можливість заміни власника без його волі. Фінансове оздоровлення боржника здійснюється в двох процедурах — санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода — це субсидіарна процедура і вона виникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації передує розпорядження майном.  
Інститут банкрутства передбачає, в залежності від виду суб'єкта боржника, наявності майна, виду його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження в справі про банкрутство. Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з наступним переходом до процедур санації, ліквідації та мирової угоди.  
Спеціальний порядок застосовується у випадку притягнення до участі по справі додаткових учасників, подовження строків санації, поєднання двох процедур (розпорядження та санації) та ін. (ст. 42-50, 53 Закону). Спрощений порядок застосовується при ліквідації боржника без попереднього використання процедури розпорядження майном (ст. 51, 52 Закону) - банкрутство боржника, який ліквідується власником та банкрутство відсутнього боржника.  
Процедура банкрутства, яка виникає внаслідок абсолютної неплатоспроможності боржника, зумовлює участь у провадженні в справі великої кількості учасників: боржника, кредиторів, арбітражного керуючого, інших учасників.  
Що стосується участі кредиторів, то вони в своїй масі неоднорідні, через те що існує спеціальна черговість задоволення вимог кредиторів, яка викликає протиріччя між ними. Наявність різних інтересів між кредиторами боржника викликає конфлікт між ними. Такий конфлікт вирішується за допомогою спеціальних норм при проведенні процедур банкрутства. Так, при провадженні по справі про банкрутство інтереси всіх кредиторів по справі представляє спеціальний орган — збори (комітет) кредиторів. При цьому рішення приймається більшістю голосів та оформлюється протоколом. Кредитори, що не згодні з прийнятим рішенням, які не голосували або голосували "проти", зобов'язані підкоритися більшості, навіть якщо це призводить до зменшення майнових вимог. Приватний інтерес підкоряється загальній меті — відновленню платоспроможності боржника. В підсумку в процедурі банкрутства перебільшує громадський інтерес, який спрямований на розвиток господарюючого суб'єкта.

     Згідно  зі ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника — це система заходів  щодо нагляду та контролю за управлінням  та розпорядженням майном боржника, з  метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.  
Розпорядження майном — це сама перша судова процедура, яка застосовується до боржника. Вона не застосовуються лише в випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону), у відношенні громадян-підприємців (ст. 48).  
Задачі процедури розпорядження полягають в: збереженні майнових активів боржника; виявленні кредиторів; складанні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів; проведенні перших загальних зборів кредиторів; прийнятті рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.  
Процедура розпорядження майном — дуже важливий, складний етап у справі про банкрутство. Від того, як пройде розпорядження майном, буде залежати подальша доля боржника. Тут максимально ярко знаходить своє відображення принцип конфлікту інтересів. Іде узгодження думок, поглядів та інтересів всіх учасників справи. 
Процедура розпорядження вводиться при порушенні справи про банкрутство або на підготовчому засіданні (ст. 13 п. 1 Закону). Разом з тим, не виключається варіант введення такої процедури у проміжку між вказаними етапами суду, якщо це стає необхідністю збереження та ефективного використання майна боржника. Наприклад, якщо суду стало відомо про укладання боржником угод на невигідних умовах (заниження ціни, низької якості сировини і т.д.), або боржник розпочав реалізовувати основні засоби і т.д.  
Строк процедури розпорядження складає 6 місяців і може бути подовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майном або власника (органу, уповноваженого керувати майном (ст. 13 п. 7 Закону).  
У випадках, передбачених Законом, процедура розпорядження майном має більший строк. Так, у відношенні фермерського господарства строк розпорядження не може перевищувати 15 місяців і може бути подовжено на один рік (ст. 50 п. 6, 7 Закону).  
З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів.  
Одним з інструментів, за допомогою якого відновлюється платоспроможність боржника, є мораторій на задоволення вимог кредиторів.  
Мораторій на задоволення вимог кредиторів означає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань і обов'язків по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (абз. 24 ст. 1 Закону).  
Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених Законом (ст. 12 Закону). Це означає, що в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може сплатити за жодною з вимог будь-якого кредитора. Також це означає, що жоден з кредиторів не може в примусовому порядку стягнути з боржника свій борг. 
Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення згідно з законодавством (пункт 4 ст. 12 Закону). 
Таким чином, всі грошові зобов'язання та зобов'язання по сплаті податків та зборів, строк сплати (виконання) яких настав до дати порушення провадження по справі про банкрутство, протягом строку дії мораторію виконанню не підлягають і не можуть бути виконані в примусовому порядку.  
Крім того, в період дії мораторію не нараховується неустойка на зобов'язання боржника, що невиконані в строк.  
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), другі фінансові (економічні санкції) за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів) (ст.12 Закону).  
Однак виключенням з правила є те, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не розповсюджується на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Також мораторій не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, які виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном і санації (пункт 6 ст.12 Закону). 
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться господарським судом одночасно з порушенням провадження по справі про банкрутство. Про введення мораторію суддя вказує в ухвалі, якою порушується провадження за справою (пункт 1 статті 11; пункт 4 ст. 12 Закону).  
Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство, (пункт 7 ст. 12 Закону). 
Сутність мораторію полягає в зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і зупиненню заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань (ст. 1 Закону).  
Це означає, що боржник не вправі самостійно виконувати грошові зобов'язання. Погашення такої заборгованості можливо в порядку, встановленому ст. 14 п. З Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та погодження з розпорядником майном, а виконання зобов'язань боржником повинно здійснюватися одночасно і пропорційно вимогам всіх кредиторів, згідно реєстру.  
Мораторій більше діє на користь боржника, ніж кредиторів. В процесі мораторію накопичуються грошові кошти у боржника.  
Мораторій закінчується, коли припиняється провадження по справі, і тільки тоді можуть бути пред'явлені неустойка (штраф, пеня) та збитки, які виникли до дня введення мораторію.  
На деякі види вимог кредиторів дія мораторію не розповсюджується. До них відносяться: заробітна плата, аліменти; відшкодування шкоди, завданої здоров'ю або життю громадян; авторська винагорода; вимога з поточної заборгованості (розпорядження та санація).  
На жаль, в Законі не встановлено обов'язок суду щодо розсилки ухвали з вказанням введення мораторію банкам, які обслуговують рахунки боржника, органу державної виконавчої служби. Однак, на практиці суди здійснюють таку розсилку за власною ініціативою, тому, що це сприяє ефективному розгляду справи про банкрутство.  
При отриманні ухвали суду щодо порушення справи про банкрутство, банки і державна виконавча служба повинні, безумовно, зупинити виконавче провадження з вимог, які підпадають під дію мораторію. Якщо ж будь-який кредитор отримає задоволення за своєю вимогою в порушенні мораторію, то боржник має право вимагати повернення безпідставно стягнутої грошової суми.  
Одна з важливих задач суду полягає в прийнятті заходів з забезпечення грошових вимог кредиторів. Неприйняття таких заходів призводить до того, що боржник може передати своє майно іншим особам і тоді процедура банкрутства втрачає свій сенс.  
Прийняття заходів по забезпеченню майнових вимог кредиторів є правом господарського суду і воно реалізується за клопотанням сторін, учасників по справі, або за ініціативою суду. Виключення складає банкрутство громадян-підприємців. Тут суд зобов'язаний одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство накласти арешт на майно громадянина-підприємця, за виключенням майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути направлено стягнення (ст. 48 Закону).  
Після порушення справи про банкрутство боржник зобов'язаний надати до господарського суду і заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. Строк пред'явлення такого відзиву не повинен перевищувати термін проведення підготовчого засідання. Відзив повинен містити: заперечення боржника проти вимог заявника; загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, в том числі по заробітній платі робітників боржника, а також заборгованість по податках та зборах (обов'язковим платежам); відомостей про наявність у боржника майна, в том числі і засобів, які знаходяться на його рахунках в банках або інших фінансово-кредитних установах, почтові адреси банків та інших фінансово-кредитних установ.  
Відносно заперечень боржника, слід мати на увазі, що вони повинні стосуватися лише розміру грошових вимог заявника. Оскільки грошові вимоги заявника носять безспірний характер, то питання про їх правомірність повинно вирішуватися в позовному порядку. В даному випадку боржник повинен вказати в відзиві про звернення з позовом до суду про оскарження таких вимог (визнання такими, що не підлягають виконанню) і тоді господарський суд повинен зупинити провадження по справі про банкрутство в порядку ст. 79 ч. 1 ГПК.  
Відсутність відзиву боржника не перешкоджає розгляду справи про банкрутство.  
Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майном. Пропонувати кандидатуру розпорядника майном можуть кредитори.  
Права та обов'язки розпорядника майном закріплені в ст. 13 п. 8, 9 Закону. Розпорядник майном має право: скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; аналізувати фінансовий стан боржника; рекомендувати зборам кредиторів заходи з фінансового оздоровлення боржника.  
До числа його обов'язків відноситься: розгляд спільно з посадовими особами боржника, копій заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника; повідомлення кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником; прийняття заходів по захисту майна боржника; скликання зборів кредиторів, а також надання господарському суду та комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансовий стан боржника; пропозиції про можливе поновлення платоспроможності боржника і т.д.  
Публікація в офіційному печатному органі об'яви про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить на наступний етап — виявлення кредиторів. На цьому етапі відбувається відсіювання кредиторів і в першу чергу на вимушених та забезпечених кредиторів. Сутність такого режиму полягає в тому, що після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, повинні в місячний строк звернутися до господарського суду з заявами про грошові вимоги до боржника. Якщо кредитори не звернулися за вказаний строк, то вони втрачають право на отримання заборгованості в рамках справи про банкрутство. В силу пункту 5 ст. 31 Закону України вимоги кредиторів, заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред'явлення, не розглядаються і вважаються погашеними. Встановлений в ст. 14 Закону місячний строк, є кінцевим і його сплив є припиненням у кредитора права на заборгованість (частина 5 ст. З 1 Закону). Тому кредитори повинні своєчасно звертатися до суду з належним чином оформленою заявою.  
У зв'язку з застосуванням частини 5 ст. 31 Закону України на практиці може виникнути ситуація, коли заборгованість дебітора за отримані від кредитора товари (роботи, послуги), грошові кошти, фінансовий кредит або позику і т.д. погашаються без компенсації дебітором вартості відповідних матеріальних цінностей, нематеріальних активів або без повернення відповідної суми коштів кредитору, який своєчасно не надав до господарського суду письмову заяву про грошові вимоги до боржника, а також підтверджуючі документи, відповідно до Закону, вже вважаються погашеними. Тому помилка кредитора при визначенні розміру вимог може коштувати йому втрати частини вимог [20]. 
За вимогою кредиторів, у відношенні яких є заперечення боржника, або коли суд не згоден на включення до реєстру не заперечених боржником вимог, виноситься окрема ухвала суду. В цій ухвалі грошові вимоги вказаних кредиторів визнаються або відхиляються (повністю або частково) судом. Вимоги, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Якщо боржник визнає лише частково грошові вимоги будь-якого кредитора, то розпорядник майна включає до реєстру вимоги кредитора лише в цій частині, а спірна частина повинна бути розглянута господарським судом з винесенням окремої ухвали.  
За результатами розгляду реєстру вимог кредиторів та вимог кредиторів, у відношенні яких були заперечення боржника, господарський суд виносить ухвалу. Ухвалою за результатами попереднього засідання суд затверджує реєстр вимог кредиторів. В реєстрі вимог кредиторів вміщуються відомості про кожного кредитора, розмірі його вимог за грошовими зобов'язаннями або зобов'язаннями по сплаті податків та зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо — розмір неустойки (штраф, пеня).Ухвала є підставою для встановлення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів.Наступним кроком на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів та створення комітету кредиторів.  
Перші загальні збори кредиторів повинні відбутися не пізніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважаються правомочними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь в зборах, якщо всіх кредиторів письмово повідомили про час та місце проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. 
Кількість голосів визначається пропорційно сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.  
Оскільки до реєстру включаються грошові вимоги до боржника, а згідно ст.1 Закону до складу грошового зобов'язання неустойки (штрафи, пені), в том числі встановлені рішеннями судів, не включаються, дані суми не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах кредиторів. Крім того, по тим самим підставам при визначенні кількості голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів не враховуються зобов'язання, що виникли з завдання шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, які витікають з такої участі. Що стосується сум штрафів, пені та фінансових (економічних) санкцій, в тому числі встановлених рішеннями судів, що витікають з зобов'язань по сплаті податків, то вони також не враховуються при визначенні числа голосів кредиторів на зборах (комітеті) кредиторів з наступних причин. Ст. 13 Закону України "Про систему оподаткування" в якості видів податків та зборів (обов'язкових платежів) визначені загальнодержавні податки та збори (обов'язкові платежі) і місцеві податки та збори (обов'язкові платежі), вичерпні переліки яких наведені відповідно в ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Серед них не передбачено такий вид податку або збору (обов'язкового платежу), як пеня, штраф або фінансові (економічні) санкції.  
Рішення питань про скорочення процедури розпорядження майном та переході до інших судових процедур належить комітету кредиторів (ст. 16 п. 8 Закону).  
Заключним етапом процедури розпорядження майном є засідання суду, яке є "межовим стовпом" для переходу до інших процедур.  
На такому засіданні приймається рішення про закінчення процедури розпорядження майном і введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до засідання суду була укладена мирова угода або погашено борг перед кредиторами, то провадження по справі про банкрутство підлягає припиненню.  
Таким чином, процедура розпорядження майном боржника це - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Вона вводиться після порушення провадження по справі про банкрутство.

     •    мирова угода;

     Під мировою угодою у справі про банкрутство  розуміється домовленість між боржником  і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. 
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. 
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. 
Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. 
Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. 
Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону. 
Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. 
Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. 
Мирова угода має містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. 
Крім того, мирова угода може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на акції боржника; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону. 
Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. 
Арбітражний суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом, або якщо умови мирової угоди суперечать законодавству. 
Затвердження арбітражним судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). 
За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана арбітражним судом недійсною, якщо: 
боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута); 
виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства; 
існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. 
Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що арбітражним судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду. 
Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду у разі: 
невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів; 
провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів. 
У разі винесення арбітражним судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

     •    санація (відновлення  платоспроможності) боржника;

     Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати: кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника і т. ін. 
   Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення (повністю чи частково) боргу, боржника на певних умовах, в тому числі — набуття права власності на його майно). 
   Одночасно господарський суд за погодженням комітету кредиторів призначає керуючого санацією, яким може бути керівник підприємства, розпорядник майна або стороння особа, яка має ліцензію арбітражного керуючого. 
   З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження органів управління боржника і управління боржником переходить до керуючого санацією, який має низку прав (розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом; укладати від імені боржника угоди, в т. ч. мирову угоду; подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними) та обов'язків (прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації; на укладення угод (у т. ч. мирової угоди) від імені боржника; організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, що виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації, а також заявляти в установленому порядку заперечення щодо зазначених вимог кредиторів; звітувати перед комітетом кредиторів щодо реалізації плану санації; своєчасно повідомляти державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; інші повноваження, передбачені Законом). 
   Основне призначення керуючого санацією — це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом кредиторів та затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і т. ін. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 
   Керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт у разі: закінчення строку санації (за 15 днів до його закінчення); за наявності підстав для дострокового припинення санації (відновлення платоспроможності боржника, укладення мирової угоди). Цей звіт має містити відомості про фінансово-господарський стан боржника та наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника, а також інші відомості про можливість погашення кредиторської заборгованості, що залишилася. 
   Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення: 
   - про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника; 
   - про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів. 
   Звіт керуючого санацією не підлягає затвердженню у разі встановлення господарським судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника, про що виноситься відповідна ухвала. Незатвердження господарським судом звіту керуючого санацією або неподання такого звіту у встановлений строк є підставою для визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

     •    ліквідація банкрута.

     У разі неефективності санації (фінансове  оздоровлення боржника не відбулося) господарський  суд ухвалює постанову про  визнання боржника банкрутом і відкриває  ліквідаційну процедуру.

     За  ліквідаційної процедури здійснюється реалізація майна боржника з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Реалізація майна боржника відбувається на конкурсних засадах і під контролем комітету кредиторів. Ліквідацію здійснює арбітражний керуючий-ліквідатор. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а за потреби — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

     Усі види майнових активів (майно та майнові  права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

     Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

     Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог  кредиторів у такому порядку (ст. 31 Закону):

     1) першою чергою задовольняються:

     а) вимоги, забезпечені заставою;

     б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі  відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

     в) витрати Фонду гарантування вкладів  фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

     г) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в  господарському суді та роботою ліквідаційної  комісії;

     2) другою чергою задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, способом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);