Соціологія права як наука

      Л. Петражицький окреслив три тенденції  розвитку, які спостерігається в історичному ракурсі і які є важливими для змін, що відбуваються у розвитку правової системи.

      Перша - це тенденція зросту вимог. Правова система, устрій постійно потребують від індивіда набагато більшої покори (як в кількісному, так і в якісному контексті), ніж раніше. Друга тенденція - це прагнення до зміни мотиваційних спонукань. У різних розвинутих устроях право породжує все більш благородні спонукання, щоб забезпечити один і той же вид поведінки. Прагнення до зменшення тиску в дії права є третьою тенденцією.

      Те  право є головним реалізатором соціальних функцій, яке виявляється і в особистісних відносинах між людьми (позаконфліктні угоди, передача майна, афери, встановлення термінів, умови оплати, уз-годи, приватний арбітраж, позики і т. ін.), діє в кожну хвилину в різних соціальних контекстах.

      Відомий франнцузький соціолог, правовик Е. Дюркгейм розглядав право як «ідентифікатор» колективної свідомості і невіддільно пов'язував його із організацією. Дюркейм розрізняв два різновиди правових розпоряджень, що принципово відрізняються між собою за характером: репресивне (карне) право, і реститутивне (поновлюване) право. Перше застосовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує правові розпорядження. Інше - пов'язане не стільки із репресіями, скільки із поновленням (поверненням до попереднього) стану, в якому речі перебували до порушення правових розпоряджень. За Дюркгеймом, такий характер мають санкції комерційного, громадянського та адміністративного права. На думку соціолога, різниця між цими різновидами права та переважання одного із них відображають і різницю між двома видами суспільної солідарності.

      Щодо  системності, Л. Петражицький, розрізняє позитивне й інтуїтивне право, офіційне та неофіційне. Позитивне - таке право, яке містить повідомлення про нормативні факти органів влади, авторитетів. Інтуїтивне - яке зобов'язує діяти без посилання на будь-який зовнішній авторитет. Офіційне — застосоване і забезпечене державною владою. Неофіційне - яке не володіє призначенням зв'язку із державною владою.

      Поза  увагою не залишено і механізм взаємовідносин суспільної поведінки та правових засобів. Згідно з його твердженням, видані законодавчою системою абстрактні правові циркуляри діють на соціальну поведінку через три основні змінні:

      • зміст значення циркулярів як відображення чинної правової системи і суспільного устрою;

      •  тип субкультури, яка діє в  рамках суспільного устрою як зв'язуюча ланка між законодавцем і соціальною поведінкою отримувача соціальних наказів, циркулярів;

      •  тип особи, яка є кінцевим реалізатором вказівок даного циркуляру.

      Абстрактний правовий циркуляр починає діяти (відображатися  в соціальній поведінці) тоді, коли у вигляді складного комплексу  доходить до свого отримувача.

      Соціально-статистичні  дослідження показують, що різні  види психосоціальної обумовленості тягнуть за собою в цілому різне ставлення до права. Зауважимо: особи у віці 35-40 і понад 60 років з вищою, як правило, освітою, працівники розумової праці, вихідці із інтелігентних сімей, які мислять раціонально, не відчуваючи почуття тривоги, контактні відзначаються більшою схильністю до поваги права, ніж категорія, яка їм протистоїть.

      Особлива  увага в даній проблематиці приділена  і так званій політиці права. Ця концепція виникла наприкінці XIX ст., міститься у роботах з права Л. Петражицького. Основні положення він обґрунтував у таких постулатах:

      •   сутність проблем політики права  полягає у науково обґрунтованому передбаченні наслідків, які слід очікувати у випадку введення певних правових циркулярів, а також у зв'язку з розробкою таких положень, введення котрих до системи чинного права виявилося причиною певних бажаних результатів;

      •   науку політики права слід би було віднести до галузі практичних соціальних наук. Вона становить елемент «соціотехніки», який займався б раціональною дією на соціальне життя при використанні права як основного засобу цієї дії.

      Можна стверджувати, що наука політики права  складається із трьох основних частин. Перша - це збір інформації про соціальні закономірності, в котрих право виступає як один із суттєвих елементів. Друга - це світ загальних соціальних цінностей, котрі в даному суспільстві визнані і котрі розв'язують також і законодавство. Третя — вимоги, вказівки, котрі виступають як синтез двох вищевказаних частин. Це директиви, націлені на реалізацію основних завдань - встановлення ефективної дії права.