Політична еліта

    Деякі учені розробляли кількісні показники  у своїх теоріях політичних еліт. Наприклад, російський мислитель М.Бердяєв  виводив «коефіцієнт еліти» стосовно високоінтелектуальної частини  населення до загальної кількості  писемних. На його думку, якщо коефіцієнт еліт більший п’яти відсотків, то це означає наявність у суспільстві  високого потенціалу розвитку; якщо цей  коефіцієнт знижується до одного відсотка, держава гине, у суспільства відбувається застій, а еліта трансформується  в касту. М.Бердяєв писав: «..Завжди панують нечисленні, такий непорушний закон природи. Панування усіх інших  нічого реального не означає, крім темного, байдужого та змішаного хаосу. Всяке  управління цим хаосом припускає  відмінність та виділення тих  чи інших елементів аристократії або олігархії… Після створення  світу завжди панувала, панує і  буде панувати меншість, а не більшість. Це вірно для всіх форм і типів  управління, для монархій і демократій, для епох реакційних та для епох революційних. З управління меншості немає виходу».

    Сучасна політична еліта України - це швидше, не політики, а бізнесмени, які вклали значні ресурси в отримання влади, і намагаються максимально швидко повернути гроші та отримати дивіденди. У переважній більшості випадків українська політична еліта не бачить довгострокової перспективи, а має  за найпріоритетніше завдання максимальне вирішення власних чи корпоративних інтересів за час перебування при владі"  

    2. Типологія політичних  еліт. 

    Теорії  еліти Д.Донцова та В.Липинського

    Тип еліти здебільшого залежить від  політичного режиму, в якому вона існує. Вирізняють два основні типи еліт — відкриту й закриту.

    Відкрита  еліта. Вона допускає спонтанний приплив  нових членів, піддаючи при цьому  остракізмові (засудженню) порушення  встановлених правил. Вирішальним критерієм  підбору є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популярність (спосіб підбору конкурсний). Посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід обіймати відповідно до особистих  якостей — моральних, професійних  тощо). Вагоме значення має громадська думка. Відкрита еліта формується за такими принципами:

    економічна  вагомість,

    політичний  статус,

    популярність,

    професіоналізм  у своїй сфері діяльності,

    підтримання власного авторитету;

    увага до суспільної думки.

Закрита еліта. Характерна для тоталітарного  режиму і має такі ознаки:

    члени еліти не піддаються остракізмові за порушення дисципліни;

    головне в підборі — відданість вождеві  з ура­хуванням особистих якостей;

    спосіб  підбору — кадрова політика партії та влади;

    заперечує спонтанність формування;

    посадова  вимога — точне виконання директив керівництва;

    ігнорує громадську думку.

У західній політології еліту поділяють:

    за  особистими якостями — на статичну і виконавчу;

    за  типом впливу — на професійну і  групову;

    залежно від форми правління — на традиційну, внутрішню і зовнішню;

    за  стилем правління — демократичну, ліберальну, авторитарну.

Що ж  до добору еліт, то К. Мангайм визначає три типи:

    на  основі крові;

    на  основі приватної власності;

    на  основі інтелектуальної продуктивності.

    На  його погляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспільства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального. 

3. Проблеми становлення української національної політичної еліти.

    Наявність неперервного процесу дослідження  феномену еліт свідчить про те, що на сьогодні питання еліт актуалізоване  не як теоретичне, а швидше як практичне. У різні періоди історії нашого народу належність до еліти визначалася  по-різному. За походженням, достатком, умінням завжди бути поряд з найсильнішими. Але завжди еліта була частиною суспільства, яка готова перебрати на себе історичну  відповідальність за його долю. У суспільстві  назріла необхідність у такому соціальному  прошаркові, з яким можна було б укласти “соціальний контракт”. В той час, як нинішня українська еліта не готова взяти на себе сміливість пояснити як потрібно жити зараз, які виклики можуть виникнути завтра і, головне, - не визначає мети, до якої потрібно рухатись.

    Уявлення  про те, що суспільна еліта має  опікуватися лише політичною чи економічною  доцільністю схвалюваних рішень, що домінує нині в громадській свідомості як України, так і інших пострадянських країн, може врешті-решт стати злим жартом, як для еліти цих країн, так і для суспільства загалом.

    Розмивання  як поняття, так і складу нової  української еліти, яка нині конкурує лише за матеріальні та політичні  ресурси, позбавляє Україну майбутнього, бо таку еліту турбує лише власне майбутнє, а не майбутнє країни. Звідси й хвороба  “оманливої демократії”, що виникає у суспільстві, коли еліта не виконує своїх суспільних обов’язків. Адже еліта – це частина суспільства, яка, говорячи словами Ортегі-і-Гассета,має «вимірювати себе особливою мірою», яка готова взяти на себе історичну відповідальність за долю суспільства загалом. Окрім того, як зазначає відомий російський філософ Олександр Нєклєсса, сьогодні «еліта» – це ті, хто оперують світоглядом, ті, хто оперують «сенсом»

    Українська  еліта не уявляє себе конкуруючою  силою в сфері світоглядів  та сенсів як всередині, так і ззовні. Наша еліта не сприймається як носій  суспільної самосвідомості або провайдер  громадського інтересу та його реалізації. Причинами такого стану речей  можна назвати:

    По-перше, гіпертрофовану роль політичної еліти  на тлі занепаду культурної, наукової та іншої інтелектуальної еліти  суспільства.

    По-друге, спираючись лише на політичний та економічний  раціоналізм, українська еліта неспроможна  подолати прірву, що збільшується, між  політичною та бізнес-елітою, з одного боку, і, інтелектуальною елітою, з іншого.

    По-третє, в нас відсутня модель циркуляції еліт. Можливо, саме тому “лавка запасних” така коротка, про що неодноразово жалкував президент... Там, де існує циркуляція еліт, ми спостерігаємо суттєві соцільні зрушення та появу на вершині соціальної ієрархії нових людей з новими базовими цінностями.

    Все вищенаведене, а також відсутність  об’єднавчих цінностей, бачення  майбутнього, заради якого проводяться  реформи, та визнаних більшістю суспільства  правил гри робить українську еліту  слабкою, залежною та провінційною.

    Але ж часи змінюються і впертий супротив „старої еліти” усьому новому і прогресивному має бути зламаний. Прийшов час подолати цю усталену тенденцію, тим паче, що соціальне підґрунтя для народження „нової еліти” вже перезріло.

    Людина  завжди задоволена своїм розумом  і не задоволена своїм становищем. Ці слова, лише за окремими винятками, стосуються практично кожного. Спинатися  щаблями соціальної драбини все  вище і вище, здавалося б, така природна і почесна справа. Туди, в елітарні кола суспільства потрапити нелегко. Надовго там затриматися – набагато важче. І лише одиниці залишаються національною елітою назавжди.

 

    Література

    1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – Київ, 2000. – 526 с

    2. Дорогунцов С.І. Політична економія  капіталізму і після соціалістичного  перехідного суспільства: Науковий  курс / С.І.Дорогунцов, О.П.Гош. - К.: Оріяни, 2004. - 560 с.

    3. Економічна теорія: Політекономія  / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання–Прес, 2001. – 456 с

    4. Задоя А.О. мікроекономіка: Купс лекцій: Навч. посіб. –К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 176 с.

    5. Ісохін В.Я. Економічна теорія: ведення в ринок и мікроекономічний аналіз: Посібник. – М.: ИНФРА-М, 1997

    6. Дмитренко С.П. Політична еліта і політичне лідерство // Політологічні читання. – 2001. - №2.

    7.Зущик Ю. Юлия Тимошенко // Корреспондент. - 10 апреля 2004. - С. 14—15.

    8. Романовічев Л. Напередодні виборів: гра на вибивання // Запорозька Січ. - 2004. - 18 жовтня. - С. 3.