Політичні партії

Зміст

Вступ

Розділ 1. Етапи історичного розвитку партій

1.1. Історія та теорія політичних партій

1.2. Етапи  історичного розвитку партій

Розділ 2. Формування сучасної теорії політичних партій та партійних систем

2.1. Форма та галузь застосування теорії політичних партій

2.2. Формування теорії партійних систем

Висновки

Література

Вступ

Аналізуючи реалії сучасного світу, динаміку і передумови процесів, що в ньому відбуваються, рідко хто наважиться залишити поза увагою проблеми пов’язані із діяльністю політичних партій. Неминуче позначиться це на глибині та достовірності аналізу соціально-політичних явищ.

              В більшості сучасних держав існування та діяльність політичних партій представляє собою загальновизнану норму, трактується як невід’ємний атрибут демократичного способу здійснення влади. Саме вони уможливлюють залучення широких верств населення до участі у політичному процесі, проведення конкурентних виборів, функціонування організованої політичної опозиції. Демократія без політичних партій не є дієздатною. Ефективність демократичних інститутів та політична стабільність суспільства великою мірою залежать від типу партійної системи, яка утвердилась в даній країні, її узгодженістю з соціокультурними та економічними умовами, політичною традицією народу.

Особливе місце займають політичні партії в переломні періоди суспільного розвитку. Це підтверджується досвідом трансформаційних процесів, які відбувалися в минулому столітті. В перехідні періоди як в країнах Європи, так і в країнах Азії, Африки і Латинської Америки процес консолідації демократичних сил заради майбутнього політичного розвитку був пов’язаний із діяльністю політичних партій.

Саме тому дослідження історії та теорії політичних партій становить важливий напрям світової політології. Однак факт широкого поширення та фундаментального значення політичних партій тим виразніше контрастує із значними труднощами, які можна виявити на шляху їх повного та адекватного вираження в політичній теорії. Визначення даної категорії, сьогодні більшою мірою носить нормативно-правовий ніж політологічний характер. Цей факт яскраво демонструє відставання політичної науки від реалій політичного життя.

В жодного іншого, настільки принципового і важливого, політичного інституту не знаходимо таких труднощів із проблемою їх утвердження та легітимності. Навряд чи в політичній теорії ми знайдемо ще таку політичну категорію, яка б зазнала такого одностайного несприйняття як це мало місце з політичними партіями. При чому це мало місце як в теологічних концепціях епохи раннього феодалізму так і зі сторони ранньоліберальних буржуазно-демократичних теорій. Рецедиви минулого мають місце і сьогодні.

Розділ 1. Етапи історичного розвитку партій

1.1. Історія та теорія політичних партій

Дослідження політичних партій неможливе без розгляду їх історичної еволюції. Однак, досліджуючи політичні партії через ретроперспективу розвитку політичної думки і державно-правових вчень, необхідно чітко усвідомлювати існуючу різницю між сучасними політичними партіями і їх історичними формами.

Розглядаючи розвиток теорії політичних партій, зміну їх “ідеального” образу в політико-правовій думці важливо співставити це з реальними змінами, які відбуваються з політичними партіями. В принципі можна було б припустити, що в історії, яка має значну кількість самих різноманітних прикладів різного роду політичних угрупувань, порівняння між ранніми формами політичних об’єднань і сучасними політичними партіями не коректне, так як нібито мова йде про принципово відмінні політичні інститути мало чим подібні між собою. Однак насправді, незважаючи на наявність значної кількості відмінностей між політичними угрупуваннями існують глибокі зв’язки. На різних історичних етапах, в різних формах правління, на різних рівнях розвитку і місця в суспільстві, державі мова йде в принципі про однотипні в понятійному і змістовому розумінні феномени, які, попри всю несхожість, виявляють ряд суттєвих спільних рис. Ці ознаки “якості” партії, які визначають відповідне теоретичне поняття, виражаються у відповідних організаційних, ідеологічних, функціональних, інституційних і інших критеріях і вказують на певну наступність між історичними партійними угрупуваннями і сучасними політичними партіями. Ці ознаки обов’язково притаманні всім політичним партіям незалежно від історичного періоду їх розвитку і конкретних умов, форм і рис, поява котрих може бути зумовлена особливостями національних, економічних і політичних умов їх існування.

Разом з тим партії та партійні системи представляють собою продукт тривалого історичного розвитку тієї чи іншої країни, тому їх дослідження вимагає врахування історичних традицій, національних особливостей, факторів конституційно-політичної та правової системи, ідейно-політичних, культурних, релігійних моментів. Статика і динаміка партійних форм виражають конфігурацію, характер та перспективи класово-політичних антагонізмів, властивих даній історичній епосі. Тому можна і необхідно проводити лінію розмежування між соціальною природою, функціональним значенням, доктринами і ідеологією партій, що організаційно формуються в період феодалізму і капіталізму.

Зрозуміло, що остаточне оформлення сучасних політичних партій безпосередньо пов’язане з розвитком буржуазної демократії і державності, а самі вони є продуктом епохи Нового часу. Тому неправильно говорити про прямий еволюційний розвиток партій від історичних форм до сучасних політичних партій, так само, як неправомірно говорити про те, що відбувся якийсь революційний стрибок від протопартій до сучасних політичних партій.

За своїми функціонально-організаційними характеристиками, інституційно-правовим статусом, характером діяльності, впливом у  суспільно-політичній та державній сфері сучасні політичні партії значно відрізняються від “зародкових” партійних груп, “протопартій” чи “передпартій” ХVІІІ – ХІХ ст. При цьому однаковими залишаються їх основні базові характеристики. У всі історичні періоди політичні партії залишались політичними організаціями, що виражали певні соціальні інтереси і які через реалізацію певних ідейних принципів намагалися досягти політичної влади в державі. На цій основі можна робити висновок про наявність глибоких паралелей і матеріальної правонаступності в розвитку політичних партій від їх первісних структур до сучасних політичних партій. Правомірною є також постановка питання про відносну ідейну наступність між поглядами на політичні партії провідних мислителів Нового часу і концепціями сучасних авторів, які представляють лише етапи історичного розвитку єдиної політичної теорії.

Зміна ролі партій, їх характеру, форм, сфер діяльності як вираз об’єктивних процесів, історичних закономірностей розвитку різноманітних елементів капіталістичної соціально-економічної формації викликало відповідні зміни в теоретичному сприйнятті партій на рівні політичних, державних концепцій. Партії, котрі поступово ставали одними із центральних політичних інститутів, мають свою предметно-практичну основу у суспільних взаєминах. Тому розгляд розвитку “ідеального”, теоретичного образу політичних партій повинен ставитися в залежність від обставин конкретної дійсності, практики самих партій, повязаною із відповідною епохою. Це означає, що адекватний, об’єктивний аналіз розвитку політичної та державно-правової доктрини у її відношенні до партій передбачає дослідження практичної еволюції самих партій.

Таким чином історія та теорія політичних партій нерозривно пов’язані між собою. Історія політичних партій дає поважний матеріал для теорії політичних партій, а остання в свою чергу систематизує спонтанну і хаотичну, на перший погляд, еволюцію перших.

1.2. Етапи  історичного розвитку партій

Ще в стародавньому Римі виділяються угрупування прихильників того чи іншого політика, а частіше - того чи іншого аристократичного роду. Саме вони стали першими формами політичних об’єднань, протопартіями. Дістали вони в літературі назву “родових партій”.

Історично партії, в сучасному їх значенні, є утвореннями порівняно недавніми, пов’язаними зі становленням і еволюцією буржуазної державності та демократії. Стають вони необхідним елементом суспільно-політичної структури коли соціальний організм досягає відповідного ступеню складності і боротьба різних класів, які чітко усвідомлюють свої інтереси, перетворюється в політичну боротьбу, а відтак і в боротьбу за державну владу.

Спочатку організаційно-політичний поділ громадської думки на різноманітні ідейно-політичні течії відбувався по лінії боротьби між феодалізмом та капіталізмом. В міру того як нові соціальні класи та верстви почали приймати участь в політичному житті виникають прокапіталістичні партійно-політичні утворення. Початковою їх метою було не стільки здійснення влади, скільки здійснення впливу на неї з метою розширення своїх політичних прав та свобод.

В міру розвитку буржуазії відбувається і зміна характеру самих політичних партій, їх діяльності, функціональної спрямованості, ідеологічної орієнтації, організаційної структури. На цьому етапі має місце поступовий перехід від “елітарних” партій до “класичних”, а згодом і до “сучасних” політичних партій, які почали з’являтися з 70-х років ХІХ ст.

Буржуазно-демократичні перетворення в державній і суспільно-політичній сферах радикально змінили становище партій, змусили їх змінити свої функції. Основним імпульсом такої трансформації став вихід народних мас на політичну арену і необхідність їх залучення до політичної боротьби. Ця трансформація змусила політичні партії серйозно перебудувати свою пропаганду і організацію. Потреби збільшення кількості членів партії і завоювання підтримки широких верств виборців вимагали радикальної перебудови їх організаційної структури в напрямку збільшення їх централізації і дисципліни.

Перетворення традиційних “елітарних” партій в партії “масового” типу стимульовалось і прискорювалось появою масових пролетарських партій, які принципово відрізнялися від буржуазних партій як своєю класовою природою так і характером діяльності, принципами та формами, організаційною структурою. Поява на політичній арені партій пролетаріату робить протистояння між буржуазними та пролетарськими партіями основою політичного протистояння.

Перемога соціалістичної революції в Росії мала також відчутний вплив на розвиток політичних партій. Під її впливом в ряді держав виникають комуністичні партії, відбувається піднесення масового революційного руху, що змушує буржуазні політичні партії вдаватися до політики соціального маневрування, включення в свої програми пунктів, що відображали потреби широких народних мас.

Прийняті в сучасній політичній науці етапи розвитку політичних партій розроблені М.Вебером. М.Вебер виділяв три основні етапи розвитку політичних партій. Перший етап – аристократична група, другий – політичні клуби, третій – сучасні масові партії. Етапи ці відрізняються класовою суттю партій, їх організаційною будовою та інтересами, змістом ідеологічного конфлікту між ними. Щоправда при цьому слід мати на увазі, що ця класифікація стосується переважно країн Європи і може бути прийнята лише з певними застереженнями для США та для країн що розвиваються. Перших два етапи стосуються передісторії партій і лише останній  - стосується сучасних політичних партій.

Однак лише деякі політичні партії Європи пройшли в своєму розвитку через всі три етапи виділені М.Вебером. Незначна кількість партій розвивалися з т.зв. аристократичного етапу, більшість європейських партій розпочали свою історію з політичних клубів, деякі з сучасних партій ще не дійшли до етапу масових партій  в класичному значенні цього поняття. Відмінності в генезі партій  впливають на відмінності в їх організаційній будові і методах діяльності.

Загальновизнаними причинами виникнення сучасних політичних партій було зростання ролі парламенту в політичному житті, а також поява загального виборчого права. Скрізь, де суспільний устрій базується на застосуванні загальних виборів і де існують політичні інститути, котрі обираються загальнонародно (парламент, президент) – там скрізь виникають політичні партії як інституції, що організовують виборців. В таких країнах як Росія, Австро-Угорська імперія, колоніальних державах формування політичних партій відбувається швидше ніж формується загальне виборче право і є одним із елементів боротьби за нього.

Дж. Ла Паломбара і М. Вейнер аналізуючи причини виникнення політичних партій вказують, що крім інституційних  причин виникнення політичних партій істотну роль відіграють політичні кризи та тенденції модернізації суспільного устрою. До числа таких криз вони відносять кризу легітимності існуючого ладу, кризу пов’язану з територіальним устроєм держави та кризу участі, яка пов’язана з прагненням мас до участі в процесі управління державою.

Розділ 2. Формування сучасної теорії політичних партій та партійних систем

2.1. Форма та галузь застосування теорії політичних партій

Якою повинна бути загальна форма теорії політичних партій? Більшість дослідників бачать загальну теорію як сукупність тісно взаємопов’язаних теоретичних положень, котрі б піддавалися емпіричній перевірці.

Обговорюючи питання про те, що значить розробити теорію партій, Я.Бадж і Г.Кеман висловлюються на користь “серії гіпотез чи пропозицій, відповідність кожної із котрих представленим фактам, які випливають із зібраної інформації по даній проблемі, було б ретельно зважено. Зведені воєдино, ці положення і становили б “теорію” чи “пояснення” того, чому  партії діють тим чи іншим чином. Витримавши перевірку, така “теорія“ дозволила б також передбачати дії партій після їх приходу до влади.” Для досягнення теоретичної ясності,- вважають вони,- корисно було б надати всьому цьому математичного виразу, але в результаті цього значно звузиться фокус самої теорії через значну кількість спрощень. Віддаючи перевагу широкому охопленню і практичному застосуванню, вчені роблять вибір на користь такої теорії, яка представляла б собою сукупність тісно пов’язаних між собою положень. Більшість вчених сходяться на думці, що загальна теорія партій не обов’язково повинна бути виражена в математичному вигляді.