Эллектронный бизнес

Міністерство  освіти та науки України

Київський  університет ринкових відносин 
 
 
 
 
 

Дисципліна  «Бюджетна система» 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему

“ Проблеми обслуговування зовнішнього боргу України” 
 
 
 

Підготував:

студент 4 курсу 1 групи

спеціальності

“ Фінанси та кредит ”

Корольов  А.В 
 
 
 
 
 
 

Київ -2011

Проблеми  і напрями вдосконалення  управління й обслуговування державного зовнішнього  боргу України 
 

Сьогодні державний борг є важливою складовою фінансової системи, дієвим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та засобом реалізації економічної стратегії держави. Управління та обслуговування державного боргу є одним із пріоритетних завдань економічної політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. В Україні цей процес має низку проблем, а саме: недосконалістю законодавчої бази, значним обсягом державного боргу та його постійним збільшенням, механізмом реструктуризації боргу і його обслуговуванням, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни.

Згідно  статті 2 Бюджетного кодексу, державний  борг - загальна сума боргових зобов'язань  держави з повернення отриманих та непогашених  кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають  внаслідок державного запозичення.

Рівень  розвитку національної економіки, який визначає її положення в  світовій економічній  системі, оцінюється мірою використання національного багатства  для забезпечення національної безпеки, високого рівня якості життя населення  і конкурентоспроможності країни на міжнародних  ринках товарів, послуг і капіталів, тому наявність державного боргу, його розмір, розміщення і методи погашення прямо  чи опосередковано впливають  майже на всі сторони  економічного життя  країни, зокрема такі як: дефіцит державного бюджету; розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляція; звуження чи розширення сукупного  попиту і пропозиції тощо. Це робить державний  борг не просто засобом  залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, неефективне  використання якого  може призвести до порушення стабільного  функціонування економіки. 

   Під управлінням  державним боргом  слід розуміти  сукупність заходів,  що приймаються  державою в особі  її уповноважених  органів щодо визначення  місць і умов  розміщення та  погашення державних  позик, а також  забезпечення гармонізації  інтересів позичальників,  інвесторів і кредиторів.

При управлінні зовнішнім  боргом ставляться завдання досягнення оптимальної  структури боргу  з точки зору вартості та строків погашення  облігаційних сертифікатів, а також необхідності дотримання «золотого  правила» державних  фінансів: збільшення довгострокових позик  при скороченні питомої  ваги короткострокових позик. 

   В Україні значне  поширення має  найменш ефективний  спосіб управління  державним боргом - нові запозичення  спрямовуються на  фінансування поточних  витрат бюджету,  включаючи і обслуговування  існуючого зовнішнього  боргу.

Аналіз  зовнішнього та внутрішнього державного боргу  став невід'ємною  частиною макроекономічного  аналізу національної та світових економік після енергетичної кризи 1974-1975 років  та різкого зростання  світових відсоткових  ставок. Якщо причиною боргової кризи багатьох країн називали підвищення світових відсоткових  ставок, то причиною катастрофічного  зростання боргу  у цих країнах  називають світову  фінансову кризу, за якою намагалися приховати внутрішні  причини боргової кризи: помилкову  фіскальну, торгівельну, грошово-кредитну політику, відплив капіталів, нерівномірність  нагромадження капіталу тощо.

Залучені  Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок. Незбалансованість  державного бюджету  України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств  і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення. 

   Крім істотного  обмеження бюджетних  видатків, Уряд намагається  покрити нестачу  фінансування перенесенням  строків сплати  за існуючими борговими  зобов'язаннями держави.  Однак реструктуризація  боргу держави  на умовах перенесення  строків сплати  за її борговими  зобов'язаннями не  знімає гостроти  проблеми обслуговування  державного боргу.  Тому що в такий  спосіб досягається  лише тимчасове  полегшення, оскільки  при цьому його  загальна сума  не зменшується,  а борговий тягар  навіть посилюється. 

Починаючи з січня 2003 р. у  загальній структурі  зовнішнього боргу  заборгованість за облігаційними  позиками збільшилася  з 24,6 до 32 %. Зміна  структури зовнішнього  фінансування на користь  комерційних кредиторів відображає розширення ринкових механізмів у процесі формування зовнішнього державного боргу та зменшення  залежності України  від політично  зумовлених позик  міжнародних фінансових організацій та урядів іноземних держав. 

З іншого боку, частка офіційних позик  у структурі зовнішнього  державного боргу  України є непропорційно  великою (68 % ), що свідчить про слабку інтегрованість до міжнародного ринку  позичкових капіталів  та ставлення світового  співтовариства до України  — ризики кредитування України несуть переважно  офіційні кредитори. 

Згідно  з прийнятими у  світі нормами, позики міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світового  банку, ЄБРР) не підлягають реструктуризації, у  випадку надзвичайних обставин допомога цих  організацій полягає  в наданні позитивних нетто-кредитів. Заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами реструктурується шляхом укладення угод із Паризьким клубом; заборгованість за облігаційними позиками — із застосуванням спеціальних конверсійних схем, що почали відпрацьовуватися останнім часом. 

З огляду на структуру  зовнішньої заборгованості, Україна теоретично може претендувати як на застосування схем реструктуризації заборгованості офіційним двостороннім кредиторам, так і  схем реструктуризації єврооблігаційних позик. 

За  стандартними показниками, що використовуються у світовій практиці для оцінки рівня  боргового навантаження, Україна входить  до групи держав із низьким рівнем зовнішньої заборгованості. 

Зовнішній офіційний борг перед  двосторонніми офіційними кредиторами було реструктуризовано у липні 2001 р. Уряд України досяг домовленості з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію заборгованості обсягом 580 мли дол., яка покривала виплати в рахунок погашення основної суми боргу, що припадали на період із 19 грудня 2000 р. по 30 вересня 2002 р. Термін погашення основної суми було подовжено на 12 років, включаючи трирічний пільговий період. Розміри відсоткових ставок підлягали погодженню з окремими кредиторами у двосторонньому порядку. 

Борг  України Паризькому клубу кредиторів було реструктуровано за так званими стандартними умовами, які не передбачають жодних пільг для позичальника, крім подовження у часі погашення основної суми боргу зі сплатою ринкових відсоткових ставок за надання відстрочки. 

Крім  короткого терміну  погашення основної суми боргу, умови  реструктуризації боргу  України не містили  положень про можливість проведення операцій "своп" Хоча починаючи з 1990 р. операції "своп" у формі обміну боргових зобов'язань на корпоративні цінні папери, конверсії у програми розвитку й обміну на зобов'язання у національній валюті широко застосовувалися країнами-позичальницями у процесі реструктуризації їхніх боргів Паризькому клубу кредиторів. 

У лютому 2000 р. уряд України  реструктурував 2,7 млрд. дол. заборгованості за єврооблігаціями, термін погашення  яких припадав на 2000—2001 pp., на умовах обміну на нові цінні папери за такою ж номінальною вартістю з терміном погашення сім років і відсотковою ставкою 11 % у дол. СПІАта 10 % у євро. 

Знехтувавши міжнародним досвідом реструктуризації комерційного боргу, не беручи до уваги методи і  механізми реструктуризації, напрацьовані світовою практикою, уряд не вимагав  від кредиторів жодних пільг і знижок. Не розглядалися можливості викупу боргових зобов'язань  України на вторинному ринку (які на той  час котирувалися з дисконтом 50 %), сек'юритизації боргу з дисконтом, обміну боргу на корпоративні цінні папери; уряд не запропонував кредиторам обміняти частину боргу на майнові активи чи цільові програми. 

Для порівняння: у 2000 р. усі  країни із середнім рівнем доходів, що мали більший економічний  потенціал для  обслуговування зовнішнього  боргу, реструктурували 20,6 млрд. дол. заборгованості комерційним кредиторам шляхом дострокового викупу з дисконтом  та обміну на нові зобов'язання нижчого номіналу. Серед країн із середнім рівнем доходів, що пішли на реструктуризацію своєї заборгованості комерційним кредиторам, були Аргентина, Бразилія, Еквадор, Йорданія, Мексика  і Польща. 

Таким чином, під час  проведення реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України  не враховувалося, що з 1989 р. основними  методами реструктуризації заборгованості країн  із низьким та середнім рівнем доходів стали  викуп зобов'язань  боржника на ринку  та їх свопи з істотними знижками; такі операції фактично передбачали списання частини зовнішньої заборгованості позичальників, оскільки боргові цінні папери викуповувалися чи обмінювалися за поточним ринковим курсом, що завжди був нижчим від номіналу. 

Отже, на основі узагальнення методів реструктуризації зовнішнього державного боргу, аналізу досвіду  їх застосування у  країнах світу  та оцінки вразливості  боргової позиції  України до ризику пролонгації боргу  було зроблено висновок про актуальність проблеми реструктуризації зовнішнього боргу  в середньостроковій  перспективі. Оцінивши доцільність застосування різноманітних методів  і механізмів реструктуризації заборгованості, врахувавши вимоги та критерії, що висуваються до країн-позичальниць міжнародними кредиторами, та проаналізувавши  адекватність різних інструментів реструктуризації фінансово-економічним  умовам України, експерти вважають що нагальними завданнями у сфері  валютно-кредитних  відносин нашої країни на найближчу перспективу  є: 

- вирішення питання  про членство в  Міжнародному агентстві  розвитку (МАР) для  отримання права  на застосування  механізмів Програми  зниження боргу; 

- включення положення  про колективні  дії (САС) у документацію  на випуск єврооблігаційних позик. 

Зазначені механізми поширюватимуться лише на зовнішній  державний борг України  комерційним кредиторам. Заборгованість перед  офіційними багатосторонніми кредиторами, як зазначалося, не підлягає реструктуризації, а заборгованість перед офіційними двосторонніми кредиторами  вже була реструктурована у 2001 p., а згідно з принципами діяльності Паризького клубу кредиторів, борги, що вже були реструктуровані в рамках клубу, повторній реструктуризації, як правило, не підлягають. 

Оскільки  переважну частину  зовнішніх зобов'язань  України комерційним  кредиторам становлять єврооблігаційні позики, основна увага має приділятися застосуванню арсеналу методів та інструментів, напрацьованих світовою практикою щодо цього виду заборгованості. 

У такому контексті  надзвичайно важлива  роль належить правовим аспектам управління борговими процесами  і належному юридичному супроводу запозичення. Для впорядкування  процесу реструктуризації боргів особливе значення має включення  у документацію на випуск міжнародних  облігацій положення  про колективні дії (САС). 

На  відміну від синдикованих кредитів, що надаються  комерційними банками, облігації зовнішніх  позик розміщуються серед великої  кількості інвесторів. Досягнення угоди  з такою кількістю  кредиторів у разі виникнення боргових ускладнень у позичальника породжує низку проблем. 

У кризових умовах юридичні підстави для реструктуризації заборгованості за іноземними облігаціями надає  положення про  колективні дії (САС). 

Загалом у 2003—2004 pp. практика застосування положення про колективні дії набула значного поширення. Це положення займало чільне місце у процесі юридичного супроводу зовнішніх облігаційних позик Белізу, Гватемали, Корейської Республіки і Південної Африки. Застосування положення про колективні дії майже не вплинуло на вартість запозичення для урядів-позичальників. 

Отже, внесення положення  про колективні дії  в документацію на випуск єврооблігаційних позик України цілком відповідатиме, на думку експертів, світовим тенденціям розвитку міжнародних кредитних відносин. Воно надасть законні підстави для реструктуризації зовнішнього комерційного боргу України шляхом укладення відповідних угод із кваліфікованою більшістю кредиторів.