Спаський собор. Східний фасад

Спаський собор. Східний  фасад (апсида).

Засновано Спаський собор  за князювання в Чернігові Мстислава  Володимировича — першого, відомого літопису, самостійного Чернігівського князя. Закладка собору відбулася, певно, у 1033—1034 рр. А у 1036 році в рік смерті Мстислава за літописом стіни  споруди було виведено вище землі  до рівня, якого міг досягти рукою  вершник, що стоїть на коні (до 4 метрів).

Планувально-просторове рішення  собору унікальне: подібної конструкції  не має жоден із відомих давньоруських  храмів. У ньому поєднано схему  візантійського хрестово-купольного храму  з елементами романської базиліки.

Як головна споруда  стародавнього міста Спаський собор  розташований в центрі Дитинця, або  Кремля, що був, як і в інших давньоруських  містах, початковим ядром міста. Розміщений на найбільш красивому місці серед  княжих теремів, собор панував над  містом і широкою заплавою Десни.

В загальній композиції і  формах цієї пам"ятки безвісними будівничими  застосовані принципи, які використано  в першій кам"яній споруді Київської  Русі після прийняття християнства — Десятинній церкві X сторіччя в  Києві (зруйнована татарами в 1240 році). За планом Спаський собор дуже подібний до величного Софійського (1037— 1054 рр.) та Дмитрівського (не існує) соборів  Києва. Велична простота і монументальність, динамічність і мальовничість силуету, невіддільність зовнішнього вигляду  від рішення внутрішнього простору — такі головні характерні риси давньоруського будівництва і в  тому числі Спаського собору. Архітектура  пам"ятки свідчить, що його творці були високообдарованими будівничими, знайомими  з досягненнями передової для  того часу візантійської та романської архітектури. Однак своєрідне і  сміливе рішення архітектурної  композиції собору, де творчо злито  в єдине ціле так звану базилікальну схему романського походження з  центричною хрестовокупольною візантійською  системою, говорить про самобутній творчий почерк будівничих Спаського  собору.

Витягнутий зі сходу на захід прямокутник плану собору (довжина сторін 29,5x19,2 метрів всередині) ділиться чотирма парами могутніх, хрещатих у плані стовпів та аркадами на біломармурових колонах на три  нерівні частини — нефи, серед  яких центральний удвічі більший  за бокові. Зі сходу нефи закінчуються трьома напівкруглими вівтарними виступами-апсидами, а з заходу поперечний неф. або  нартекс, виглядає як своєрідний вестибюль. Дослідженнями встановлено, що план собору побудований на притаманному давньоруським будівничим модулі —  квадраті центрального підкупольного  простору і його похідних (діагональ  квадрата, половина квадрата тощо). Відхилення плану від строгої геометричної форми підтверджує думку, що план Спаського собору, як і інших споруд Русі, розбивався на місці за допомогою  мірного шнура, і ці відхилення є  наслідком нерівномірного його натягування.

Характерна риса давньоруського будівництва — розвиток архітектури  на основі конструкцій — тектонічність  архітектури знайшла своє відображення у відповідності зовнішнього  вигляду споруди внутрішній його схемі: внутрішнім стовпам на фасадах  відповідають широкі виступи з площини  стін — лопатки, причому так званим пучковим (складної конфігурації) стовпам  аркад другого яруса всередині  відповідають на фасадах втоплені в  стіни пучкові пілястри. Одну з  них відкрито з півночі в первинному вигляді. Ці пілястри — одна з найхарактерніших архітектурних деталей пам"ятки. Контурам коробових склепінь, які  перекривають центральний поздовжній неф та середній поперечний неф (трансєпт) і створюють в плані рівносторонній архітектурний хрест, відповідають на фасадах напівкруглі площини  верхньої частини стін — закомари. Невід"ємним елементом пірамідальної  композиції Спаського собору є вежа біля північно-західного кута. Ця вежа зі сходами на хори веде свій початок від башт — «сіней» та теремних веж давньоруського дерев"яного житла.

Другим оригінальним елементом  композиції Спаського собору була хрестильня у вигляді невеличкої церкви з  трьома апсидами, що прилягала до південно-західного  кута собору і врівноважувала разом  з вежею пірамідальну композицію західного — головного фасаду споруди. До північної та південної  стін собору зі сходу прилягали каплиці-усипальні, де ховали членів княжих династій (залишки  цих усипалень видно на плані). Ступінчастість і пірамідальність  загальної композиції собору підкреслювали  також невисокі притвори — паперті, залишки одного з яких знайдені в 1972 році біля західного фасаду.

Типовим для давньоруської  архітектури першої половини XI сторіччя є матеріали та конструкції Спаського  собору. Стіни виведені мішаною кладкою  з чергуванням тоненької цегли-плінфи (2,5—4 сантиметри) та каменю-пісковику  на міцному гідравлічному так  званому цем"янковому розчині  з підрізкою швів. Цей розчин складався  з відмінної якості вапна та товченої плінфи. кераміки (цем"янки). Головним модулем кладки стін був камінь, з якого робили і фундаменти, і  цегла-плінфа використовувалась як нівелюючий шар і декоративний матеріал.

План собору

Крім мішаної кладки, використовувалась  кладка стіл з втопленим рядом, особливо в конструкціях апсид, склепінь, стовпів  і частково стін.

Оскільки зовні стіни  не тинькувалися, а лише в окремих  місцях затирались цем"янковим розчином з розрізкою на камені — квадри, чергування каменю і плінфи, а також  широких смуг рожевого розчину в  місцях втоплених рядів кладки надавали фасадам особливої мальовничості. Та будівничі Спаського собору не вдовольнилися лише мальовничістю  кладки. Вони вкрили майже всі стіни, ніші та проміжки між вікнами чудовими орнаментами із цегли. Багаторазово повторюється зигзагоподібний орнамент — меандровий пояс. Цей орнаментальний мотив використовували в давньоруській  архітектурі досить довго. Він є  і в Софійському соборі в Києві (XI сторіччя), і в чернігівській  П"ятницькій церкві (XII — поч. XIII сторіччя). Розкритий уверх простір  центрального нефа, увінчаний всередині  світловим барабаном і куполом, вражав пишністю і красою.) При ширині центрального нефа 7,5, довжині та висоті (від підлоги до зеніта купола) ЗО метрів психологічно створювалось відчуття руху — вглиб до вівтаря і вгору. Цей ефект підсилювався тим, що бокові нефи були затемненими і нижчими, оскільки в них були балкони, або  хори, які були не лише над нартексом, а й доходили до останньої пари стовпів біля вівтаря. Стіни, арки та склепіння прикрашали чудові фрески, підлога в центральній частині  з різьблених шиферних плит була прикрашена мозаїкою з різноколірної смальти, а підлога вівтаря виблискувала золотаво-зеленим килимом полив"яних керамічних плиток. Центральний неф  прикрашали шиферні плити з різьбленим орнаментом. Вишуканість внутрішнього оздоблення, фрескові зображення, що мінялися м"якою гамою теплих тонів під сонячним промінням, яке лилося крізь своєрідні вітражі вузьких вікон, блиск смальтових мозаїк та полив"яних плит справляли надзвичайне враження. Емоційно-психологічний вплив інтер"єра собору на людину підсилювався завдяки прекрасній акустиці.

Вона досягалася шляхом застосування спеціальних пристроїв, так званих голосників, тобто керамічних глеків, амфор і корчаг, що закладалися  під час будівництва в склепіння  та стіни так, щоб голосники були відкриті до середини собору Теперішній вигляд Спаського собору зовні і  всередині не дає повної уяви про  стародавню його архітектуру та художнє  оформлення. Стародавні фасади зараз  сховані під тиньком та більш  пізніми прибудовами і надбудовами. Лише окремі фрагменти початкової цегляної кладки можна побачити в зондажах. Справа в тому, що протягом більш  тисячолітнього існування ця унікальна  пам"ятка була неодноразово зруйнована, пограбована і спалена, а згодом перебудовувалася.

Після пожежі 1750 року вигляд собору зовсім змінився як зовні, так  і всередині. Старовинна сходова  вежа була надбудована, а на місці  зруйнованої хрестильні побудували нову вежу. На місці старовинного західного  притвору наприкінці XVIII сторіччя з"явився просторий тамбур, який було замінено у 1818 році тим, що існує і зараз. Тоді ж подібні тамбури з"явилися  і біля північного та південного порталів, можливо, за проектом відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Верхні частини стін, апсид, а також  портали входів були перебудовані. Всі фасади наприкінці XVIII сторіччя були потиньковані і побілені, і  таким чином зовні собор набув  того вигляду, який ми бачимо зараз. До цього слід додати також зміну  пропорцій у зв"язку з тим, що за дев"ять віків рівень грунту навколо собору піднявся майже на 1 метр. Це позначилося і на внутрішньому вигляді собору, інтер"єр якого  став іншим. Біломармурові колони з  чудовими різьбленими капітелями, які  були пошкоджені пожежею 1750 року, наприкінці XVIII сторіччя обкладені цеглою і  спочатку зроблені восьмигранними, а  пізніше — круглими.

Після оздоблення їх штучним  мармуром рожево-червоного тону вони набули теперішнього вигляду — їх товсті стовбури зорове стискують простір  і роблять нижчим приміщення. Замість  фресок по новому тиньку на початку XIX сторіччя з"явилися малювання  масляними фарбами художника  Юрінова, які проглядають і зараз  під пізнішою побілкою. Лише в окремих  місцях вдалося розкрити залишки  первинних фресок. Інтер"єр собору прикрашає чудовий витвір майстрів Чернігівщини — різьблений дерев"яний іконостас, встановлений у 1795—98 рр. за проектом архітектора Івана Яснигіна, замість згорілого під час  пожежі 1750 р. Спаський собор має не лише визначне архітектурно-художнє, а  й велике історичне значення. Він  був своєрідним громадсько-політичним центром міста. 28 січня 1654 року Спаський собор став свідком клятви чернігівців  на вічну дружбу з російським народом. У 1814 році в соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських  полків, які брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з  нашої землі, а у 1856 році — прапори  Чернігівського полку — учасника Кримської війни 1853—1856 рр.

З 1967 року Спаський собор  — головний об"єкт Чернігівського державного архітектурно-історичного  заповідника. Завдяки архітектурно-археологічним  дослідженням останніх років розкриваються  все нові таємниці пам"ятки, створеної  в той час, коли закладалися підвалини  культури трьох братніх народів  — України, Росії та Білорусії.