Розвиток світового та українського театру

Переклав понад 50 драматичних  творів і лібретто опер з світової літератури.

Ровесники називали його Бронеком. А молодь – Батьком. І не лише тому, що Амвросій Максиміліанович було незручно і довго вимовляти. А й тому, що з друзями, колегами та учнями він був у теплих, шанобливих стосунках. Особливо багато допомагав акторській молоді – порадами, партнерством, репетиціями, жартом. З-поміж його учнів – Віктор Добровольський, Нонна Копержинська, Микола Панасьєв, Амвросій Бучма розпочав свою акторську діяльність ще з п’ятнадцяти років у театрі товариства «Руська бесіда», де вже працювала його старша сестра Ольга («галицький соловейко»). Бронек ще з дитинства виявляв акторські здібності, вправно копіюючи вчителів. Однак акторські задатки інколи ставали і в пригоді. Так, під час Першої світової війни, коли Бучмі довелося служити у війську, він, не стерпівши образ молодого офіцерика, відповів йому ляпасом, за який його засудили до розстрілу. Бучма вчасно згадав, що він актор, і розіграв істерику та божевілля. Так йому вдалося уникнути смерті.

Після нелегких часів Першої світової, переживши російський полон, втечу з каторжних робіт у  Середній Азії, Амвросій Бучма знову  опиняється в Україні і повертається до театру. Спочатку працював разом з Миколою Садовським, потім організував у Дрогобичі «Новий львівський театр», На чолі з Лесем Курбасом спочатку створюється «Молодий театр», а потім і Мистецьке об’єднання «Березіль». Саме тоді до давнього друга актором Четвертої майстерні приходить Бучма. У «Березолі» він створив переконливі образи Джиммі Гіґґінса (однойменна вистава за Е.Сінклером), брата Жана («Жакерія» за П.Меріме), Каляєва («Пролог»), Дударя («Диктатура» І.Микитенка), Воротаря-блазня («Макбет» Шекспіра) та ін. Вже у першій ролі – Джиммі Гіґґінса – Бучма розробив виконавський аспект, який можна назвати «безпафосний пафос». Він проявлявся у тому, що до революційного пафосу актора підносила органічна природність і могутня сила почуттів героя, насиченість думки.

Перші спроби в кіно Бучма  робить разом з Курбасом. Упродовж 1923–1925 років на Одеській кіностудії відбуваються одразу два дебюти: Леся Курбаса як кінорежисера та Амвросія Бучми як кіноактора. У першому  фільмі «Вендетта» Бучма грає епізодичну роль нічного сторожа, але цілком поринає в нову для себе справу. Його цікавив і процес творення фільму, і саме знімання, і обробка фільму та монтаж. Актор придивлявся, прикидав, чи відповідатиме він вимогам  і специфіці кіно. Та як показала подальша робота в кіно, образи які  він створював на екрані, нічим  не поступалися театральним, більше того, просте обличчя актора з масивними, грубуватими рисами, Актор багато знімається у німому кіно – Микола («Микола Джеря»), Ярощук («Нічний візник»), німецький солдат («Арсенал»), Лейзар і Йоселе («П’ять наречених»),

Дуже важко охопити  весь театральний і кінематографічний  доробок Бучми (а він пробував себе і як кінорежисера, сценариста, художнього керівника). Та й кількість  створених ним образів на екрані та на кону надто велика, щоб осягти однією статтею. Однак важливим і  незаперечним є той факт, що кожна  роль – головна чи другорядна, у  довершеному чи посередньому творі  – майстерно вирішена поєднанням правдивості, щирості з експресивністю вираження, уваги до побутових деталей  зі скупістю їх використання, лаконічністю. Так чи інакше, Бучма вміє говорити про свого персонажа більше, аніж це пропонує сюжет фільму чи вистави.

Актор помер 1957 року, троки  не дочекавшись другого розквіту українського кіно. Проте без сумніву  його можна назвати містком між  акторською школою і традицією кіно 1920-х і 1960-х років.

Театр імені Івана Франка

У 1998 році приміщенню виповнилося 100 років. Воно овіяне легендами: побудоване на місці природного ставка, ось  вже вік вабить і чаклує людей  мистецькою магією...

Тут із своїми колективами  виходили до глядачів видатні митці - Микола Соловцов, Коте Марджанішвілі, Лесь Курбас, а з 1926 року знаменита  сцена належить франківцям.

Театр імені Івана Франка засновано у Вінниці 1920 року. Очолив його видатний український митець Гнат Петрович Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В.Винниченка. За віком виконавців це була трупа  молодіжна. До неї входили актори, котрі згодом увійшли в історію  української сцени як видатні  митці - Г.Юра, А.Бучма, Й.Гірняк, О.Добровольська, М.Крушельницький, Ф.Барвінська,

Праця перших 3 років, що проходила  у скрутних пересувних умовах, дала блискучий результат: колектив досяг  одностайного визнання своєї творчої  потужності з боку глядачів, громадськості. Як наслідок цього, франківці одержали запрошення стаціонарно працювати  як державний театр в Харкові, котрий був тоді столицею України.

Перший харківський сезон  розпочався з осені 1923 року. "Провінційний" театр перетворюється на великий  столичний, стаціонарний колектив.

Крім Г.Юри режисуру здійснюють Є.Коханенко, К.Кошевський, Б.Глаголін. Влітку 1926 року театр ім. І.Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр "Березіль". Франківці не сумували з цього приводу, а відразу по приїзді до Києва почали активно вивчати запити нового глядача, розгорнули роботу над свіжим репертуаром.

Особливо творчо зміцнився  театр ім. І.Франка в 30-і роки, коли його акторське ядро склали такі видатні  майстри, як А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, Г.Борисоглібська, Ю.Мілютенко, В.Добровольський, П.Нятко, К. Осмяловська, Є.Пономаренко, М.Яковченко, М.Братерський та ін. Колектив уславляє себе талановитими постановками вітчизняної та світової класики - "Весілля Фігаро" П.Бомарше,

Від початку 90-х років франківці  активно вписують свою творчість  в європейський культурний контекст. Театр гастролював у Німеччині, Австрії, Греції, Югославії, Італії, Польщі, де його робота знайшла одностайно гідну оцінку.

Художній ефект дали вистави  „Отелло” В.Шекспіра (режисер В.Малахов), „Кармен” за П.Меріме (режисер А.Жолдак-Тобілевич), „Мама, або несмачний витвір на дві  дії” С.Віткевича (режисер З.Наймола), „Буквар миру” Г.Сковороди (режисер  О.Ануров), „Божественна самотність”  В.Денисенка (режисер О.Білозуб),