Леонардо  да Вінчі

План

Вступ

Розділ І

1 Житєпис

Розділ ІІ

1 Діяльність

2 Творча спадщина

Висновок

Додатки

Вступ  

     Серед титанів Відродження одне з перших місць по праву належить Леонардо да Вінчі. Сила його розуму його геніальні наукові передбачення, його чудові технічні винаходи, нарешті, його велике реалістичне мистецтво - усе це валило в здивування вже людей Ренесансу, схильних сприймати Леонардо як живе втілення того ідеалу всебічно розвитий особистості, про яке мріяли кращі з мислителів і письменників XV- XVI століть.

     Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох – раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне.

     Його  цікавлять нові задачі - удосконалення  психологічних засобів вираження  і більш глибоке розкриття  внутрішнього світу людини, спрощення  композиційного ладу заради досягнення  більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи.

      Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.

Розділ І

1 Життєпис

      Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції в «Три години ночі», тобто о дев'ятій вечора(за сучасним відліком часу) Відмічено в щоденнику діда Леонардо (дослівний переклад) «В суботу, в три години ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив батько П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружувався на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ в своїх шедеврах.

      В Італії того часу до позашлюбних дітей відносилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі взяли участь в подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге — і знову незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.

       Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — іт. Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П'єро з Вінчі».

        Приблизно з 15 років навчався у майстерні Верроккіо. Майстерня Верроккіо містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії, місті Флоренції, що дозволило Леонардо навчитися гуманітарним наукам, а також набути деяких технічних знань.

       Направді, офіційно першим вчителем Леонардо вважають Верроккіо, справжнє ім'я якого Андре дель Чоні.

        У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.

       У віці 24 років Леонардо і ще троє молодих людей були притягнуті до судового розгляду за анонімним звинуваченням в содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але, ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476—1481 роках. Леонардо довгі роки провів у мандрах по Італії, займався математикою, інженерними справами.

      У 1481 монастир Сан Донато а Сісто замовляє Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж була почата робота над картиною «Святий Ієронім».

      У 1482 Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музикою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Лодовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовика Моро. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працює над цим монументом (глиняна модель статуя була зруйнована при взятті Мілану французами у 1500; відома лиш за підготовчими ескізами). На цей період приходить і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні в скелях» (1483-94, Лувр, Париж; 2-й варіант – 1497-1511, Національна галерея, Лондон) розроблені Леонардо да Вінчі персонажі представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонарда да Вінчі. У середині 1480-х створив «Мадонну Літта». У 1485 створений «Портрет музиканта».

      У Леонардо було багато друзів і учнів. Що ж до любовних відносин, достовірних відомостей із цього приводу немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю сторону свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якою він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації..

      У 1487 розробляє літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті. 1489 виконує анатомічні малюнки черепів.

      З 1490-х років зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца.Але її зруйнують бешкетуючи вояки-французи в Мілані.

        У 1495—1498 Леонардо працює над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.

       У 1499 Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишає Мілан, модель пам'ятника Сфорца сильно пошкоджена.

       У 1502 Леонардо поступає на службу до Чезаре Борджіа, 1503 повертається до Флоренції, де суперничав з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут він створює картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).

      1505 спостерігає і робить начерки польоту птахів.

      У 1506 повертається до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, котрий у той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни). У 1507 Леонардо вивчає будову людського ока. Робить в Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо 1508—1512, розписує собор Святої Анни (1509). 1512 створює свій відомий «Автопортрет».

       У 1512 році Леонардо переїжджає до Риму під заступництво папи Льва X, три роки живе в римському Бельведері, де працює над над картиною «Іоан Хреститель».

      1516 року переїжджає до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазе 67-річний Леонардо провів в ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малодостовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований в замку Амбуаз. На могильній плиті був вибитий напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».

       Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаї і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.

Розділ ІІ

1 Інша діяльність

      Нашим сучасникам Леонардо в першу чергу відомий як художник. Крім того, не виключено, що Да Вінчи міг бути і скульптором: дослідники з університету Перуджі - Джанкарло Джентіліні і Карло Циці - стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі, що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно не велика, а низка його робіт втрачена або сильно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є виключно важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

       Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Попередні Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було рухи у бік реалізму і багато що вже було досягнуте у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були ще доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко обкреслювала предмет, і зображення мало вид розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіяння світла в повітрі і виникнення сфумато — серпанки між глядачем і зображеним предметом, яке пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм в живописі перейшов на якісно новий ступінь.

       Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, бо Леонардо не знав латини... Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив великий вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були зв’язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки). в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

       Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її раєм математичних наук і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і сковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.

        Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала і Ікара. Але потім він дійшов до думки про спорудження такого апарату, до якого людина не повинна бути прикріплена, а мала зберігати повну свободу, щоб управляти ним; приводити ж себе в рух апарат винен своєю власною силою. Це по суті ідея аероплана. Для того, щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки одного: ідеї мотора, що володіє достатньою силою. До всього іншого він дійшов. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти з-за своїх коротких ніг; а коли він у польоті, витягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать тим же цілям, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і все його тіло не стрясається при цьому, неначебто він стрибав на каблуках».