Китайський живопис

Китайський  живопис.

       Давня цивілізація Китаю, мабуть, одна з рідкісних культур в історії людства, що має свої самостійні витоки зародження. Це єдина безперервно розвиваюча етнокультура. Зародившись тисячоліття тому, китайська культура процвітає і сьогодні.

     Стародавні зразки китайського живопису дійшли до нас від періоду неоліту (VI-V тисячоліття до н.е.). Це керамічні судини із зображеннями людей, риб, які були виявлені при розкопках в Баньпо, неподалік від Сіаня, і керамічна чаша з намальованими фігурками танцівниць, знайдена при розкопках в Цінхай, в повіті Датун. Живопис на шовку вперше з'явився в епоху Воюючих царств. Самими ранніми виробами, відомими на сьогоднішній день, є малюнки на шовку з поховань часів царства Чу; на одному зображені людські фігури, дракони і птах фенікс, на іншому - люди верхи на драконах. У царювання династій Цинь і Хань (221р. до н.е. – 220р. н.е.) отримав розвиток фресковий живопис. Він був поширений не тільки в палацах і храмах, але і при похованнях. Похоронні фрески династії Хань знайдені в провінціях Хенань, Шаньси, Шаньдун, Хебей, Ганьсу, Ляонін, Цзілінь.

     Бурхливий розквіт храмового живопису падає  на період династій Вей, Цзінь (220-581 рр.). Розповсюдження буддизму в цей період призвело до створення скульптурних і настінних зображень Будди в гірських печерах. Самим видатним з них по своєму живописі був Цяньфодун, розташований на заході Китаю біля оборонного міста Дуньхуана.

     Перші відомі в Китаї картини - вузькі фризи  в печерних храмах. Пізніше ці умовні, майже орнаментальні смуги розширилися  до великих розмірів. Також ці храми  прикрашалися сувоями, вертикальними  і горизонтальними. Вертикальний сувій - це зазвичай одна або кілька жанрових сценок, поміщених одна над іншою, а горизонтальний - картина, нескінченна  в обидві сторони, своєрідна живописна  книга. Пропорції сувоїв були канонізовані. Сувої дуже цінувалися і призначалися для зосередженого їх розглядання  і споглядання. Ставали вони і  предметом колекціонування, кожен  колекціонер ставив на сувої свою печатку. Сувої зберігалися в  спеціальних скриньках і ніколи не вивішувалися надовго.

     Від живопису раннього середньовіччя до нас дійшли в копіях усього лише дві картини знаменитого художника IV століття н.е. Гу Кай-чжи.

      Ім'я Гу Кай-чжи в даний час знайомо кожному китайцеві, кожній людині, що займається мистецтвом. Діяльність цього майстра важко переоцінити, тому що, дотримуючись традицій ханьского часу, він багато в чому визначив шляхи розвитку середньовічного китайського живопису.

     Одна  з його картин являє собою довгий горизонтальний сувій шовку, на якому  розміщений один за одним дев'ять різних сцен — ілюстрацій до віршів поета Чань Хуа, що зображують побут придворних. Кожна сцена — це самостійна жанрова картина, відділена від інших красивим каліграфічним віршованим написом, що йде зверху вниз і утворює у той же час як би орнаментальну раму до кожного епізоду.

     Гу Кай-чжи не показує місця, де відбувається дія. Його фігури поміщені на нічим не заповненому тлі золотавого шовку. Наставниця читає написані на сувої повчання двом придворним дамам. Її поза жіночна і повна м'якості. Тонкими, обкутаними довгими тканинами фігура схиляється як би під вагою високої складної зачіски. Дві інші придворні дами, повільно рухаються їй назустріч, немов парять на хвилях своїх м'яких шлейфів. Тут майже немає руху і в той же час надзвичайно продумана і розроблена лінія створює свій особливий динамічний ритм. Як від вітру, розвіваються навколо тіл довгі вузькі шарфи, жести рук дивно виразні: вони то пружні і плавні, то м'які і безвладні. Гу Кай-чжи прагне показати людей піднесених і шляхетних, так, щоб картина мала виховний сенс, але істота його творчості полягає в тім, що усі воно перейнято гармонією людського почуття,

невловима краса якого показана вперше в  історії китайського живопису.

     Особливо  ця одухотворена краса людських почуттів відчувається в іншому його шовковому  сувої — «Фея ріки Ло», написаному на вірші поета Цао Чжи (193—232). Настрій смутку і ніжності, що звучить у поемі, зумів передати Гу Кай-чжи у своїй картині. На тлі пейзажу по умовно окресленим штрихам декількох хвиль ріки, немов підхоплена вітром, рухається легка і стрімка жіноча фігура, обкутана довгими тканинами, що летять за нею. Тіло її спрямоване вперед, лице ж звернене назад, де в юрбі слуг стоїть покинутий нею улюблений. Силует тендітної,

майже безтілесної феї, промальований  тонкими, але вловимими штрихами і ритмічно повторюваними лініями, при всій умовності дуже виразний і емоційний. Пейзаж з тонкими, графічно обкресленими деревцями, уведений вперше в історії китайського живопису як тло композиції, допомагає розкриттю  загального настрою. Однак сам художник прагне доповнити зміст свого добутку звичними, характерними для китайського світосприймання символами. Він зображує в небі пари гусаків — знак нерозривної любові, дракона — заступника водяних стихій. Сувій, об'єднаний загальним пейзажним тлом, складається з ряду не зв'язаних між собою сцен, часто майже дотичних одна з одною. Особи героїв аж ніяк не індивідуалізовані і позбавлені якої-небудь виразності. Ця виразність передається через пози, жести, через пейзажні мотиви. Віртуозна, витончена лінія додає всій дії легкість і велику композиційну завершеність.

     Художні образи, створені китайським народом, настільки різноманітні і відзначені такою яскравою самобутністю, що мало кого залишають байдужим.

     Китайський  живопис разюче відрізняється від західного не стільки набором технічних засобів, скільки принципово відмінною художньою мовою, куди більш умовною і декоративною. У Китаї живопис ніколи не ґрунтувався на математичних побудовах, як, наприклад, грецький канон або сучасна абстракція, не намагався імітувати натуру як реалістичне мистецтво, як це робили експресіоністи і романтики. Там, де європейці ліпили обсяг за допомогою світлотіні, китайці прагнули до лінійної виразності.

     Китайські живописці використовували цілий комплекс формальних прийомів, таких як «плаваючий» рухливий фокус замість лінійної перспективи, «глибинний»  психологічний масштаб замість природного масштабу. Так само в розпорядженні живописців був цілий арсенал технічних засобів: велика кількість різних видів мазків, ліній, розмивів і т.п. Причому кожний прийом використовувався для передачі абсолютно певного ефекту або стану.

     Жанри китайського живопису досить різноманітні. Так, існували анімалістичні жанри ("Квіти і птиці", "Рослини і комахи"), побутові жанри ("Люди і предмети"), парадний портрет, мініатюра на віялах та інших предметах вжитку і пейзажний живопис ("Гори і води"). У Китаї не існувало натюрморту в звичному для нас розумінні, нерухомі предмети з точки зору китайців мертві без динаміки руху життя і часу. Якщо малювали камені або фрукти, то поряд з каменем завжди рослина, а фрукти завжди на гілці. 

Пейзажний жанр «гори і води» - «шань шуй»

      
          Пейзажний живопис затвердився як жанр пізніше портретного жанру, але за кількістю картин і за місцем, займаним серед інших жанрів традиційного живопису, вона займає лідируюче положення.

     Злитість людини і природи в значній мірі виявлялася саме в картинах цього напрямку. У них як би поєднуються три світи: світ води, світ каменю і світ дерева. І людина, будучи лише малою частиною світобудови, що особливо було виразно на тлі величних гір і ландшафтів, у той же самий час складала єдине ціле з ними. Живописці епохи Сун, насамперед, Лі Сисюня і Лі Чжаодао користувалися особливою декоративної системою і писали наповнені відчуттям радості, яскраві за колоритом картини з нагромадженням палаців і персонажів. У цих роботах пейзаж - місце для прогулянок і розваг. Інший сунский художник Ван Вей першим став писати тільки чорною тушшю з розмивом. Поет, художник і самітник, він став родоначальником нового напрямку, якісно нового етапу в пейзажному живописі.  
 
 

Портретний живопис - «Жень у хуа»

      
         Портрет і зображення людини відігравали значну роль лише на ранньому етапі становлення китайської живопису. Вже в кінці періоду Тан (618-907 рр.) портретний живопис поступово ставав втрачати свою значущість, і роль, відведена портретному мистецтву, порівняно з іншими жанрами стала зменшуватися.

     Для традиційного портретного жанру конфуціанського напрямку характерне зображення меморіальних портретів історичних і державних діячів, високих сановників, членів їх сімей і придворних красунь. Прихильники даоської-буддійської традиції прагнули розкрити внутрішній світ і риси характеру конкретної людини, створюючи образи поетів, пустельників, простих людей, фантастичні портрети святих.

Жанр «квіти і птахи» - «хуа няо»

      
          Для цього жанру характерні теми з життя рослин, птахів, комах. Художники цього напряму в своїх картинах передавали свої відчуття і сприйняття світу, не тільки за допомогою специфічних художніх рішень, але і через символічні значення різних представників флори і фауни.

     Так, особливе місце в цьому жанрі  займало зображення "чотирьох ідеалів" (дикої сливи мейхуа, бамбука, сосни і хризантеми), яке символізувало чистих благородних людей, чия дружба і взаємна підтримка пройшли всі випробування. 
Бамбук на китайських картинах - символ непохитності та стійкості, людини високих моральних якостей. Втіленням простоти, чистоти і прихованого благородства була орхідея. Хризантема - символ піднесеного самотності. Гілка з ніжно-рожевими, білими або жовтими квітами дикої сливи мейхуа символізує гордої людини кришталевої чистоти непохитність і стійкість. Сосна уособлює конфуціанську стриманість і стійкість, довголіття; лотос - символ внутрішньої чистоти; півонія - символ людської краси, багатства, достатку, почесті і пишноти і т.д. Наприклад, лев був символом могутності й благородства; тигр - захисник від злих духів; журавель, черепаха - символи довголіття; кажан, сорока - символи щасливою вести; селезень з качкою, дві рибки, два метелики, дві квітки лотоса на одному стеблі - символи подружнього щастя; риба короп - символ побажання щастя і успіхів; півень уособлює красу, широку популярність і добру славу.

     Таким чином, картини на тему "квіти  і птахи" майже завжди були наповнені  прихованим символічним змістом.

     Живопис Стародавнього Китаю продовжує вражати і дивувати людей своєю неперевершеністю, філософським змістом, несхожістю на інші види світового мистецтва, надихає людину на породження мистецьких витворів, формує внутрішній світ людини, яких допомагає поринути у світ природи, зрозуміти її, жити з нею у гармонії, усвідомити буття того часу.