Хронологічні рамки. Естетика

Хронологічні  рамки

Часові рамки сучасного  мистецтва формулюються по-різному. Наприклад британський критик Майкл  Арчер розпочинає хронологію сучасного мистецтва з 1960-х років[2], тоді як портал arthistory.about.com пропонує розгляд сучасного мистецтва починаючи з 1970-х років. У стосунку до національних культур, початок «сучасності» виявляє ще більшу розбіжність хронологій, наприклад художній музей Університету Кентукі пропонує хронологію сучасного американського мистецтва від 1905 року [3], в той же час українське сучасне мистецтво згідно з думкою мистецтвознавця Олександра Соловйова виникло в епоху перебудови[4].

Питання «сучасності» мистецтва  природно змінюються з плином часу. Наприклад, польський мистецтвознавець Мечислав Порембський у книзі «Границя сучасності»[5] 1965 року видання знаходить витоки сучасного його епосі мистецтва у творчості дадаїстів початку XX століття і відштовхується від переважання принципу мистецтво для мистецтва, унезалежнення мистецтва від ринкової кон'юнктури, пошуку новітніх, невідомих раніше форм художнього вираження. Натомість наприкінці XX століття у філософії мистецтва з'являється протиставлення постмодерного мистецтва модерному, одним із важливих моментів якого стало заперечення елітності мистецтва та переважання принципу співіснування різних форм мистецтва. Оскільки початком постмодерної епохи зазвичай вважають 1960-ті — 1970-ті роки, часові рамки початку «сучасного мистецтва» відповідно були перенесені на ці десятиліття.

Естетика

На межі 1960-70-х років  художні шукання того часу можна  охарактеризувати як пошук альтернатив  модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів  і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанси та хепенінг). Багато художників пішли слідом за французькими філософами і запропонували термін «постмодернізм». Можна сказати, що відбувся зсув від об'єкта до процесу.

Найпомітнішими явищами  рубежу 60-х і 70-х років можна  назвати розвиток концептуального  мистецтва і мінімалізму. У 70-х  помітно посилилася соціальна спрямованість  арт-процесу як з точки зору змісту (тим, підіймався у творчості художниками), так і складу: найпомітнішим явищем середини 70-х став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-і) і соціальних груп.

Кінець 70-х і 80-і роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва  і мінімалізму і поверненням  інтересу до зображальності, кольором і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х припадає час підйому рухів, активно використовуються образи масової культури — кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві — все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великий вплив зробив на мистецтво розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп'ютерів і мережі інтернет в 1990-х[6].

Початок 2000-х років відзначений  розчаруванням у можливостях  технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному  мистецтву 21 століття поки не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства[7][8].

На сучасному етапі  розвитку цивілізації, мистецтво не може бути визначеним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності  естетичних та технічних обмежень у  художньому вираженні. З'явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хепенінг. Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує[1].