Бароко в Європейській культурі VXII ст

Німецьке бароко проявилося у поезії ХУІІ-ХУІІІ ст., та найвищі  його досягнення - в музиці, яка тоді заповнювала німецькі палаци і церкви. У музиці композитора Йоганна  Себастьяна Баха доба бароко промовила  найкраще і найбільш піднесено. Бах, автор глибоких за змістом органних і хорових творів, відкриває перед слухачем безмежну далечінь і то підносить його на найвищі висоти, то проникає своїми звуками в земні почуття. В мистецтві фуги мелодичні площини переплавлено в точно розрахованій чудовій і прозорій гармонії, що нагадує стрункі архітектурні форми. В Пасіях за св. Іоанном і Матвієм звучать піднесені і вражаючі духовні драми людини і світу.

Композитор Георг Фрідріх  Гендель у своїх ораторіях, тобто  великих творах для хору, оркестру і солістів, оспівує голосами могутніх хорів і героїв події, що визначили  долю цілих народів, їх смуток і радощі. У Баха і Генделя бароковий пафос висловлює глибини справжніх почуттів і найщирішої теплоти.

Фламандська живописна школа  ХУІІ ст., перейнявши від італійців  барокові риси, в той же час, особливо у творчості Рубенса, з-посеред  інших європейських шкіл найбільше  зберегла ренесансні традиції. Рубенс був одним з останніх західноєвропейських  гуманістів-митців, творчість якого  несла радість, вітальність і погідність. Пітер Пауль Рубенс малював у стилі бароко, його персонажам притаманне повнокровна і здорова життєздатність, пишність тілесних форм.

Послідовником Рубенса був  Ван Дейк. Автором побутового жанру був фламандець Якоб Йорданс, тверезий реаліст, його живопис соковитий і вільний тут відчутний вплив Караваджіо.

Вплив фламандської школи, зокрема  Рубенса, був дуже значним: на портретний жанр в Іспанії і Англії, на релігійні  композиції в Голландії, іконопис Італії, колористику Ватто у Франції, сюжети Делакруа.

Голландський митець Рембрандт  в руслі мистецтва бароко виробив  свій оригінальний мистецький стиль, який за значущістю виходить за рамки певних стильових напрямків (Давид і  Саул, Христос в Емаусі, Давид і Джонатан). Рембрандт, згідно з Спінозою, виразив у своїх картинах найважливішу для нього ідею, що людина досягає свободи і природності, пізнаючи права світу, і, поборюючи егоїзм, досягає всеохоплюючої любові.

В Іспанії працювали в  добу бароко знані живописці Ель  Греко, Хусеппе Рібера, Естебан Мурільйо і найгеніальніший з-посеред них Дієґо Веласкез, які виробили індивідуальні творчі стилі, що були провісниками наступної добу реалізму в мистецтві. Пишний архітектурний стиль іспанського бароко репрезентує Хурріґуера (1650-1723).

У літературі бароко відбувається значне збагачення мови. Наприклад, поет ХУ ст. Поліціано (доба Відродження) задовольняється скупими словами “цілий схід вже почервонів і схили гір здаються золотими”. Маріно, відомий італійський поет бароко ХУІІ ст., збагачує свою палітру напівтонами: “повітря було забарвлене сумішкою білої і брунатної барв, покроплене тінню і світлом і в затуманеному блискові творило поєднання ранкової зорі з місяцем”. Вираз ставав багатшим, слово витонченішим, разом з тим замість цілісності і лаконізму переважає красномовство і риторика.

Бароко, продовжуючи тенденції  ренесансу, намагається глибше проникнути в глибини внутрішнього життя  людини. Якщо Джоконда Леонардо об'являється  у повноті самовладання і внутрішнього спокою, то Тереза Берніні відкриває внутрішні таємниці людини. Бароко активніше черпає з життя, розширює коло тематики. В малярстві поширюється жанровий живопис і натюрморт. Бароко сприйняло від античності натуралізм пристрастей, антична драма воскресає в бароковій опері. В пластичних мистецтвах (скульптурі) збагачується світлотінь, в малярстві - вільна лінія і загальний колорит, в архітектурі - глибина і просторовість.

Україна впродовж ХУІ - початкуХУІІ ст. перебувала у полі різноманітних впливів, різноукладної економіки, різного звичаєвого права, тут панував калейдоскоп світоглядів, архітектурних стилів, мов і національностей. Мовою професійної культури була книжна, яку знало невелике число мешканців. Культура орієнтується на слово і казання. На межі ХУІ-ХУІІ ст. настали зміни в менталітеті українців, вони зрозуміли, що їх країна є наступницею великої середньовічної держави Київської Русі. У середині століття Україна внаслідок визвольної війни очоленої козацтвом, відновлює свою державність, школу, мову, храми. Народжується література, музика, живопис і архітектура, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою. Саме в козакові, як пише Є. Маланюк, народився неповторний для всього слов'янського світу героїчний тип людини - як для Європи лицар чи джентльмен. (“Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак!”). Україна поділялася на полки і сотні, до яких належали міста, містечка і села. При цьому військовому правлінні міста мали свій суд і магістрат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

В образотворчому мистецтві  для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників цікавлять насамперед сюжети чудес та муче -ництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці гіперболічність, патетика.              Не будучи суто релігійним, мистецтво бароко все-таки було виразником духу контрреформації - руху за реформування і відновлення католицької церкви, що відродило її сили в боротьбі з протестантизмом.  Мистецтву бароко був характерний глибокий драматизм, а шляхом сполучення скульптури, архітектури і музики в єдине видовище досягалися разючі ефекти. З особливою силою риси театральної патетики виявляються у величному соборі св.Петра в Римі, і не випадково саме в епоху бароко зародився новий вид мистецтва - опера.       Перейнявши елементи класицизму - колони, трикутні фронтони й арки, - архітектура бароко відрізнялася неспокійним динамізмом плавно вигнутих поверхонь і активним протиборством форми і простори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. 50 біографій майстрів  західно-європейського мистецтва.Видавництво "Радянський художник", Ленінград 1965 р.

2. Богомолов А. С. Античная философия. - М.: изд-во МГУ, 1985

3. Бенеш Отто. Искусство Северного Возрождения. - М., 1973.

4. Вельфлин Г. Ренессанс и бароко, пер. с нем. - СПБ, 1913.

5. Виппер Б. Р. Статті про мистецтво. - М., 1990.