Проектування крісла – трансформера

Міністерство  освіти і науки України

Національний Університет  « Львівська Політехніка»

 

 

 

 

 

 

Кафедра дизайну  та архітектури

 

 

 

 

            Пояснююча записка з дисципліни 

        «Дизайн промислових виробів»

                                  на тему: 

  «Проектування крісла – трансформера »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала :

ст. гр. ДЗ-43

Понкало С.І.

Перевірив:

Юрченко І.А.

 

 

 

 

                                                          

 

 

 

 

                                                               Львів -2010

                       

 Зміст пояснювальної записки:

 

Розділ 1

Вступ:

                1.1)Мета роботи;

                1.2)Задача роботи;

                1.3)Історія проектованого виробу;

                1.4)Класифікація груп споживачів  виробу.

 

 

Розділ 2

Художньо-конструктивний аналіз аналогів:

                2.1)Образ аналогу;

                2.2)Композиція аналогу;

                2.3)Конструктивність аналогу;

                2.4)Функціональність та ергономічність аналогу;

                2.5)Технологічність аналогу.

 

Розділ 3

Опис спроектованого об’єкту:

                3.1)Функціональні розміри;

                3.2) Проектування виробу;

                3.3)Використані матеріали.

.

Розділ 4

Економічна ефективність виробу.

 

Висновок.

 

Список  використаної літератури.

 

Розділ 1

 

Вступ

 

 

    Меблеві трансформери займають особливе місце в інтер’єрі нашого будинку. У складеному вигляді меблеві трансформери компактні і можуть використовуватися на невеликих просторах. Втім, власники просторих будинків також відносяться до трансформерам з великою симпатією.

   Меблеві «розкладачки» різного роду переживають друге народження. Досягнення сучасної дизайнерської думки, що об’єднали в собі, з високотехнологічними матеріалами, меблеві трансформери мало нагадують своїх попередників. Дивани і крісла трансформери з розкладними механізмами і можливістю регулювання положення тіла; підліткові ліжка трансформери на роликах, що виїжджають з шафи тільки на ніч; комп’ютерні столи трансформери, за якими можна працювати сидячи і стоячи, - все це продукція італійських меблевих фабрик.

   В принципі, трансформер - будь-який предмет, конфігурацію якого можна цілеспрямовано змінити. У такому разі, до класу столов-трансформеров відносяться всі моделі і різновиди, в яких регулюється хоч би один з трьох розмірів, - довжина, ширина або висота. Продавці і виробники італійських меблів називають трансформерамі лише моделі, в яких одночасно можуть змінюватися розмір і висота столешніци. Такий трансформер - не просто модний, але і вельми корисний предмет меблів. Купуючи стол-трансформер, ви, по суті справи, обзаводитеся відразу двома столами: журнальним (або кавовим - як хочете) і обіднім.

 

 1.1)Технічні завдання :

  

   Проектування та створення мебелі-трансформера для кімнати, що забезпечує

багатофункціональність та дозволяє не тільки моделювати простір залежно від конкретної ситуації, але і вирішувати масу проблем по організації малогабаритного житла.

 

1.2)Задача  роботи :

  

   Завданням даної роботи є створення крісла-трансформера з метою формування внутрішнього середовища за функціональними,ергономічними та естетичними показниками.

 

1.3)Історія  проектованого виробу

 

   Найдавніші з відомих нам зразків меблів були знайдені в Єгипті в царських похованнях III століття до нашої ери. Це уламки скриньок з чорного дерева, інкрустованих слоновою кісткою, малахітом і бірюзою. Там же були знайдені і перші в історії людства табурети, один з яких був навіть доладним. Табурети ці були зроблені з дерева, а ніжки у вигляді копит тварин вирізані з цілих слонячих іклів. Стародавні єгиптяни є також “авторами” ліжок і стільців.

   Який інтер’єр (вишуканий або аскетичний) може обійтися без стільця і його побратимів? Всілякі табуретки, пуфи, крісла заповнюють наші кабінети, їдальні, вітальні і кухні. Адже до недавнього (у масштабі історії) часу стільці були тільки у правителів. У Росії до самих петровських реформ всі, включаючи наближених до царської персони, сиділи на лавці. Крісло служило троном, на нього навіть цар сідав лише в “особливих” випадках. Більш того, крісло носили з собою: адже наявність або відсутність стільця наочно демонструвало, хто є хто. Відомий німецький мандрівник XVII століття Олеарій описав урочисту процесію: за царем Михайлом Федоровичем несли червоний стілець.

   Однак слід зауважити, що звичай скрізь брати з собою крісло народився не на Русі, а в Стародавньому Римі. За курулом (важливим чиновником) йшов раб і ніс складаний, викладений слонячою кісткою табурет curulis. У потрібний момент курул сідав на нього і лагодив суд і розправу. У нашій країні така традиція з’явитися і не могла, тому що велика частина меблів була частиною будівлі. Тобто була нерухомою. Зате в Росії відразу можна було впізнати правителя: несуть за них крісло (або трон) – значить, коронована особа. Помилитися неможливо.

   Щоб не плутатися в поняттях, потрібно визначитися, чим трон відрізняється від крісло. Трон – це практично той же стілець, тільки штучної роботи. Дивлячись на трони зараз, мимоволі дивуєшся з’єднанню розкоші і аскетичність. Незважаючи на багатство обробки, трон мав досить жорстке сидіння і пряму високу спинку. Не можна керувати країною напівлежачи: цей процес вимагає зосередженості і суворої пози.

Іван Грозний сидів  на троні неабиякої італійської  роботи. Вважається, що цей “кістяний  стілець”, обклеєний пластинами з рельєфною різьбою на античні та біблійні сюжети, привезла з Візантії Софія Палеолог, коли виходила заміж за Івана III.

   Трон часто підносився цареві в подарунок. Таке підношення, обсипані бірюзою і оброблене золотом, Бориса Годунова зробив персидський шах, а Олексію Михайловичу – “скромний купчина” – вірменин Захаром Сарданскім. Цей трон вважається самим розкішним з усіх російських тронів: ажурне золото і срібло, вісімсот алмазів і рубінів!

   Кумедний трон був виготовлений для Петра та Івана – у той час, коли вони були співправителями. З того боку, де сидів Петро, було спеціально прорізане віконце, замасковане фіранкою. Через нього десятирічний хлопчик отримував суфлерській настанови від царівни Софії.

   Навряд хоч хтось із нас замислювався над тим, звідки ж прийшла до нас ця надзвичайно зручна деталь нашої оселі. Можна навіть сказати, що ми вже й не уявляємо собі життя без дивана. Погодьтеся, що так приємно після довгого тяжкого робочого дня прийти та розтягнутися на дивані перед телевізором. Але, як ви розумієте, так було не завжди.

   Традиційно батьківщиною сучасних диванів вважають Близький Схід, на що вказує походження назви цього виду меблів: за найбільш поширеною версією слово «диван» – персидського походження. Слово «диван» потрапило до нас через Туреччину. Спочатку воно позначало реєстр документів, потім місце, де вони зберігалися, потім державну раду, яка ці документи приймала та приміщення, де вона збиралася. Ще пізніше диванами на Сході стали називати приймальні зали і, нарешті, – підвищення для сидіння, що стояли в них уздовж стіни, вкриті килимами й усипані подушками. Ні каркасу, ні ніжок, ні спинок у східних диванів не було.

   Звичайно, це тільки одна з версій. Річ у тім, що слово «диван» зустрічається в різних мовах і має безліч неспоріднених значень. Наприклад, на тому ж Близькому Сході словом «диван» позначають також збірку ліричних віршів одного автора (наприклад Гете назвав свою збірку віршів «Західно-східний диван»). До речі, навіть у споріднених слов’янських мовах у цього слова існують різні значення. Скажімо, в білоруській мові «диван» – це килим, а сам диван позначається запозиченим з французького «канапа». Більш того, в Стародавньому Римі диваном називалася урочиста церемонія входження на посаду, пізніше це слово стали співвідносити зі вступом на посаду керівника країни. Проте, хоча в Стародавньому Римі любили трапезувати та вести бесіди лежачи, до створення чогось схожого на сучасний диван римляни, схоже, так і не додумалися.

   Русь не знала диванів до середини XVIII століття. Моду на дивани запровадив полководець Григорій Олександрович Потьомкін. Із приводу моди, запровадженої Потьомкіним, Катерина Велика писала своєму паризькому кореспондентові Грімму: «Мосьє Том (так вона називала свого собачку) наразі глибоко хропе позаду мене на турецькому канапе, про існування якого французькі собаки і не підозрюють». Імператриця помилялася: у Франції слово диван вже було відоме. У 1745 році Людовик XV навіть подарував турецькому султанові диван із вісімнадцяти подушок, зшитих із яскраво-червоного атласу із золотом.

   «Захід є Захід, Схід є Схід, і разом їм не зійтися», – запевняв Редьярд Кіплінг. Тим часом спробу поєднати Схід і Захід вчинив той самий Гете. Його «Західно-східний диван» (містить більше 320 віршів, стилізованих під традиційну східну лірику) спровокував у Європі чергову хвилю моди на орієнталізм. Та все ж західний спосіб життя призвів до появи в Європі абсолютно інших диванів. Тут розвивався свій варіант м’якого сидіння для декількох осіб. Середньовічну лаву схрестили з оббитим стільцем – так у XVІІ ст. з’явилося канапе: у нього м’яке сидіння, жорсткі підлокітники, шість тонких ніжок і дві спинки від стільця. Маленькі та витончені європейські дивани XVІІІ ст. були перш за все меблями для сидіння й інтимних зустрічей, і лише потім стали спеціальними меблями для денного сну (французькою – мерідьен, англійською – day bed).

   Багато хто помилково вважає, що розкладний диван – винахід ХХ сторіччя. Нічого подібного, трансформовані дивани з’явилися при французькому дворі вже в XVІІ сторіччі – в одних відкидалися підлокітники та вони перетворювалися на ліжко, в інших можна було регулювати нахил узголів’я. Початок ХХ століття дав життя диванам, скомбінованим з іншими видами меблів – з етажерками, шафами та поличками, дзеркалами та гірками. У ХХ столітті дивани почали поєднувати з книжковими полицями, телевізорами, столиками для комп’ютерів, із ящиками для вина та інших корисних речей. Диван – справді універсальний вид меблів, який абсолютно пристосований для автономного життя. І найголовніше – він став об’єктом уваги найвідоміших художників, архітекторів і дизайнерів.

   Одним із перших був австрійський архітектор Йозеф Хоффман. У 1910 році він створив модель дивана «Club», у якій поєднав естетику кубізму з досягненнями нової науки – ортопедії. До цього дня цей диван є класикою якісних, дорогих м’яких меблів і виробляється практично без змін.

   У 1928 році з’явилися проекти диванів Ле Корбюзье та Людвіга Місса Ван дер Рое. Вони робили ставку на функціоналізм, стандартизацію та нові технології. Так виникли дивани на пружинному каркасі з гнутих сталевих трубок. Цим меблям були додані якості гамака – справжній переворот у концепції сидіння.

   Створювати унікальні речі або робити проекти для масового виробництва? Це питання неминуче поставало перед будь-яким дизайнером ХХ століття. Великий провокатор, художник-сюрреаліст Сальвадор Далі відповів на нього створенням дивана у формі губ зірки бродвейських мюзиклів Мей Вест. Створений у 1938 році, він, через 50 років, був проданий на аукціоні Сотбіс за 90 тисяч євро.

   Прагнення зблизитися з природою було мрією кінця 40-х – початку 50-х років. Диван-скульптура Ісаму Ногучі мав вигляд двох гладких річкових каменів. Культовий датський архітектор і дизайнер Арне Якобсен розробив для королівського готелю в Копенгагені знаменитий диван «Лебідь». А англійський дизайнер Джордж Нельсон взагалі почав хуліганити. Його диван «Маршмелоу» супроводжувався підписом: «Незважаючи на шокуючий вигляд, предмет досить зручний».

   На початку 1990-х Філіп Старк оголосив слово «споживач» поза законом. Диван «Бабл клаб», спроектований ним для фірми Картель, – це одночасно предмет меблів для середнього класу та символ епохи. Протилежний підхід демонструє італієць Фабіо Новембре. Його дивани ексцентричні й унікальні, але сидіти на них навряд чи можливо.

   У наш час будь-яка ексклюзивна річ приречена на тиражування. Виняток поки становлять лише радикальні художні експерименти. Диван іранського архітектора Захі Хадіда, лауреата Пріцкеровської премії (архітектурного «Оскара»), дає новий тілесний досвід. Він породжує відчуття нестабільності та постійного руху – стан свідомості, типовий для ХХІ століття. Від виробників нових програмних продуктів все частіше можна чути заклики жити, не встаючи з дивана. Згадайте лише слова Сталіна, сказані ним маршалові Шапошникову, – «Ви маєте працювати чотири години, а решту всього часу лежати на дивані та думати про майбутнє». Цьому заповіту вірні тисячі українських чоловіків.

   Відповідно до старих норм етикету диван ставили в домашньому робочому кабінеті, але у жодному випадку – в кабінеті, де вівся прийом відвідувачів. Єдиний виняток – кабінет лікаря, де допускався диван або кушетка (знаменита кушетка віденського доктора Зиґмунда Фрейда увійшла до історії). В наші дні багато чого змінилося, сьогодні нікого не гнітить те, що на найпомітнішому місці в кабінеті керівника красується шкіряний диван, який так і називають, – офісним.

   Дивани й крісла в інтер'єрі створювали й створюють особливу атмосферу. Особливо це актуально в наш час, тому що саме зараз у моді застосування не якогось одного строго певного стилю, а стилістична еклектика (змішання декількох стилів).

 

 

1.4) Класифакація споживачів проектованого виробу :