Комунікативні явища як предмет семіотики

Комунікативні явища як предмет  семіотики

Семіотику смислових комунікацій згідно з їх типізацією (див. параграф 1.1) можна поділити на семіотику генетичної комунікації,семіотику психічної комунікації, семіотику соціальної комунікації. Нас цікавить остання. 
Згідно поняттю комунікаційного каналу, даному в параграфі 4.1, комунікаційний канал представляє комунікантів і реципієнту кошти для створення і сприйняття повідомлень, у тому числі знаки, мови, коди. Ці семіотичні засоби будемо називати комунікаційними знаками. Тепер можна визначити семіотику соціальної комунікації як наукову дисципліну наступним чином: 
Семіотика соціальної комунікації - наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої служать комунікаційні канали, а предметом - комунікаційні знаки та методи їх використання. Комунікаційні канали досить різноманітні (див. 4.1), відповідно, - велика різноманітність комунікаційних знаків. Найбільш важливими є: 
• вербальний (мовної) канал; 
• невербальний канал; 
• канал іконічних документів; 
• канал символьних документів; 
• канал виконавського мистецтва (музика, танець, театр); 
• канали літератури та літературної мови; 
• канали радіомовлення та телебачення; 
• мультимедійний канал. 
 
Всі комунікаційні канали та відповідні їм семіотичні засоби є предметом вивчення різних конкретних соціально-комунікаційних дисциплін. Встановилося таке розподіл: вербальний канал вивчається лінгвістичними теоріями; невербальний - паралінгвістики; художні канали - область мистецтвознавства; символьні документи вивчає етнологія і соціологія спілкування; канали літератури та літературної мови - предмет філології та літературознавства; каналами радіомовлення і телебачення займається журналістика і теорія масових комунікацій; мультимедійний канал - сфера інформатики, обчислювальної техніки, телекомунікаційної техніки та інших технічних дисциплін. 
Проблему знаків і знаковості не могли оминути своєю увагою філософи. З боку філософії батьком-засновником семіотики вважається Чарльз Пірс (1839-1914), американський логік, математик і дослідник, який прославився у філософії як родоначальник прагматизму. Основні поняття і принципи Денотація - знакової діяльності виклав у монографії «Знаки, мова і поведінка» (1946) Чарльз Морріс, один з талановитих продовжувачів ідей Пірса. Крім американських філософів, які досліджували прагматичні властивості знаків, мовні проблеми привертали увагу західноєвропейських вчених, що вилилося у становлення самостійного напрямку філософської думки - аналітичної філософії. 
Виникає питання: якщо так багато різних наукових дисциплін, включаючи філософію, вивчають проблематику знаків, то що залишається на частку семіотики взагалі і семіотики соціальної комунікації зокрема? Щоб відповісти на це питання, познайомимося із семіотичними аспектами цих наук.       
 
 
 
 

Вторинні семіотичні системи  

Під вторинними семіотичними системами розуміють такі семіотичні системи, за допомогою яких будуються моделі світу та його фрагментів. Це мови таких форм культури, міфологія та релігія, право та політика, філософія і наука, реклма, Інтернет. В соціальному житті велику роль відіграють мови обрядів, які являють собою еомбінацію ритуальних дій, предметів, словесних формул, які мають символічне значення і вираховують форму поведінки людей. Деякі з вторинних семіотичних систем культури є надстройками над природньою вербальною мовою, наприклад, мова поезії. Інші народжуються в результаті синтезу різних типів знакових засобів, наприклад, мова опери.Вторинні мови культури мають особливу, як правило, більш складною,структурою, ніж первинні мови, що дозволяє з їх допомогою в різних ракурсах«моделювати» світ, в якому ми живемо. Щоб розбиратися у змісті різнихкультурних форм, необхідно розуміти вторинні знакові системи, за допомогоюяких їх зміст кодується. 
 
Серед вторинних знакових систем для нас доречно виділити такі, як знання та вірування, цінності та ідеали.  

Основні ринципи семіотичної  трансформації логіки.

Пірсово відкидання «трансценденталізму» ні жодним чином не пов'язане з концепцією «вищого пункту» «трансцендентальної дедукції », а засноване на його думці про псіхологістічном 
і циклічному характері Кантона методу. Вираз «unity of consistency» - «єдність узгодженості», 
вжите Пірсом в його критиці Канта, фактично вказуєнапрям, в якому він сам займається пошуками «вищого пункта »своєї« трансцендентальної дедукції ». Хіба формулювання Пірса не вказують, на перший погляд, на те, що він зупинився на етапі кантівської раціоналізму, змішує формальну логіку 
мови з трансцендентальної логікою конституювання предметів? Мабуть, цей закид можна по праву адресувати сучасної логіки науки аналітичної філософії мови (напр., її дедуктивної теорії «пояснення» на підставі формалізованих мов) "; Бенкетса ж він не стосується. Жодним чином Пірс не вважає формальну дедуктивну логіку символів понять і висловів достатнім замінником «трансцендентальної логіки» Канта, з цією метою він -як ми покажемо - засновує за допомогою Канта «синтетичну логіку дослідження »; крім того, у своїй квазітрансцендентальной семіотікі поряд з понятійними знаками він постулює і два інших типу знаків, якісь разом з понятійними знаками повинні зробити можливим перехід від подразнень, що породжують відчуття, і осо- 
бенностей споглядання до формування понять і суджень.