Архітектура народів Середньої Азії (VI – XVIII століття)

    Далі  сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV – XV століть. Серед них виділяється  мавзолей Шаді-Мульк-ака. Його портал прикрашений  мозаїкою з майоліки – кахлів, укритих кольоровою поливою. На цьому мавзолеї вперше з’являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів – пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки, які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни купола.

    Всього  у комплексі 25 мавзолеїв. Здебільшого  це кубічні споруди під різними  за формою куполами. Купола, портали  і стіни мавзолеїв вкриті кольоровими  кахлями (рис.7.13).

    За  третім чартаком височить ансамбль мавзолею Туман-ака, жінки Тімура. Вона померла  далеко від Самарканда і так і  не була похована у цьому мавзолеї, розташованому неподалік від  мавзолею святого Кусама. Мавзолей Туман-ака дуже красивий. Його кахлі  і мозаїки – вершина декоративного мистецтва тімурівської доби. Портал виглядає, наче багатий килим, у якому переплетені квіти, геометричні мотиви і написи (арабески). Вирізна мозаїка – дуже трудомісткий, але надзвичайно ефектний вид декору. Кожний її елемент,  навіть найдрібніший, – серцевини квітів, стеблини, паростки – вирізані з окремих, дуже точно припасованих один до одного кольорових глазурованих плиточок – кашин. Крихкий і м’який кашин дозволяє випилювати складні криволінійні фігури. Глазур (полива) – склоподібне покриття на керамічних виробах, закріплене випалюванням, - має особливий дзеркальний блиск і дуже чистий глибокий колір. Ця багатобарвна мозаїка дивовижно різноманітна. Використовуються переважно холодні тони: білий, блакитний, зелений, синій, чорний, що найкраще припустимі в умовах жаркого клімату. Кольори за ступенями потемніння створюють рівноступінчастий ряд. У деяких мавзолеях ансамблю Шах-і-Зінда застосована рельєфна майоліка (рис.7.14).

    Зодчі, які створили будівлі Шах-і-Зінда, – чудові майстри ансамблю. Мавзолеї, пештаки та інші його елементи зв’язані в єдине ціле завдяки використанню однотипних портально-купольних композицій, загальній системі декору і близької кольорової гами, вмілій розбивці споруд на групи і зіставленню, організації архітектурних картин тощо. Дуже часто як композиційний прийом використовується протизіставлення портальних композицій.

    Шах-і-Зінда  прекрасний звідусіль. І з вершини  пагорбу, звідкіля бачимо два ланцюжки блакитних куполів, і знизу, де за аркою вхідного пештаку відкривається вузька барвиста вулиця порталів. І здаля, коли він здається сторінкою з казок Шехерезади. І зблизька – коли приголомшує буянням фантазії і фарб (рис.7.15).

    В комплексі Шах-і-Зінда немає грандіозних  величних споруд, проте все тут  неповторне. Краще за всіх сказав про Шах-і-Зінда вчений ХІХ століття самаркандець абу Шахір-Ходжа: «Лазурні небеса відкрили взор захвату на лице епохи – вони не бачили будівель так прикрашених і нарядних, і бірюзовий купол неба відкрив очі – Місяць та Сонце  – він не милувався такого кольору кахлями!».

    У XIV столітті в Середній Азії склалася об’ємно-планувальна структура  міста з ущільненою забудовою  в міському центрі і менш щільною  в передмісті, де розміщувалися садиби вельмож, сади та некрополі. Всі ці закономірності знайшли своє відображення в архітектурно-планувальній структурі міста Самарканда XIV – XVI століть.

    У період правління Тімура в столиці  його імперії – Самарканді –  зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Не випадково  усипальниця самого Тімура – Гур-Емір –  найбільша  серед  середньовічних  мавзолеїв  Середньої  Азії. Таким  чином  емір засобами архітектури та художнього мистецтва намагався зміцнити авторитет своєї необмеженої влади. В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об’єднані всі будівлі. Висота мавзолею – 36 м. На розрізі будівлі звертає на себе увагу потовщення середньої частини купола. Такий технічний прийом  дозволяє значно зменшити силу розпору від купола (рис.7.16а).

    Архітектура мавзолею Гур-Емір побудована на комбінації простих геометричних форм і пишнобарвного  орнаменту, що вкриває всі зовнішні та внутрішні поверхні споруди. Враження виключної міці мавзолею досягається  перебільшенням звичних розмірів купола. В Гур-Емірі величезний динеподібний купол, встановлений незвично низько і близько до глядача. Тому його велич виявляється з надзвичайною художньою силою. В Гур-Емірі купол – це величезна частина будівлі, що займає біля третини висоти цілого і майже рівна нижньому об’єму за шириною. Як наслідок, величезна синьо-лазорева «стьобана шапка» купола майже подавляє нижній архітектурний об’єм. Але це враження пом’якшується вкриваючою всю будівлю кольоровою декорацією і монументальною масивністю нижніх частин: потужного циліндричного барабана під куполом і простої восьмигранної призми знизу (рис.7.16в).

    Зовні стіни мавзолею обличковані жовтою теракотовою цеглою, на фоні якої синьою, блакитною та білою кахельною  мозаїкою викладені різні написи (арабески), декоративні візерунки. Вся поверхня купола вкрита синіми та блакитними кахлями.

    З виключною розкішшю Гур-Емір був  прикрашений зсередини. Панелі з  молочно-зеленого онікса, мармурові  різні стрічки, кольорові розписи, позолота, ажурні вікна, вражаюча дерев’яна інкрустація дверей – все це зливалося в єдину гармонію з велично-спокійним простором інтер’єра Гур-Еміра.

    Для цього періоду характерні перебільшений  масштаб і показна пишність: архітектура  повинна була створювати приголомшуюче  враження, викликаючи уявлення про велич і силу влади, що зводить подібні споруди. Портали стають грандіозними, мінарети – надзвичайно високими, купола – великими і величними. Облицювальна цегла з глазурованою кольоровою поверхнею, майолікові орнаментовані плитки, кахельна кольорова мозаїка суцільним килимом вкривали поверхню стін, куполів, склепінь та інших частин будівель. Багатокольорові розписи, різні дерев’яні та гіпсові деталі прикрашали інтер’єри.

    Споруди Тамерлана зводилися поспіхом. Архітектори, силоміць привезені з Ірану та інших завойованих Тімуром країн, були підневільні. Роботи велися недбало, з грубими технічними помилками. До того ж властитель Самарканду втручався у проектування та будівництво, постійно даючи свої вказівки. Тому не дивно, що деякі зі зведених у цей час грандіозних будівель почали руйнуватися. Спорудженням величезної мечеті, яка вміщувала 10 тисяч осіб, - Бібі-Ханим – Тімур відзначив свій військовий тріумф – похід до Індії, що приніс йому багату здобич. Розмірі мечеті вражають: її площа – 83х62 м, висота головного порталу (пештаку) – 41 м. Місце для мечеті Тімур обрав у 1399 році, та почалося будівництво тільки у 1404 році. Повернувшись із походу до Індії, він виявив, що пештак споруджуваної мечеті не такий високий, які він хотів. Відразу ж прямо на ньому було повішено двох вельмож, які відповідали за будівництво. Портал зрівняли з землею і побудували знову, але вже потрібних розмірів та пишності

    Мечеть  займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі (рис.7.17). В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій. Вхід з двору до приміщення мечеті також оформлений порталом, вхідна арка якого підноситься на 18 метрів (рис.7.18).

    Обширні декоративні панно суцільним східним килимом вкривали стіни і фасади мечеті. Про щойно зведену мечеть Бібі-Ханим середньовічний історик Шеріф-Ед-Дін писав

    так: «Цей купол був би одиноким, якби небо не було його повторенням; одинокою була б ця арка, якби Млечна Путь не була її парою».

    Та  соборна мечеть загинула. Загинула внаслідок  пихи її будівничого: Тімур  не зважав на те, що неможливо безмежно збільшувати розміри будівлі, не враховуючи особливостей місцевого  зодчества та якостей будівельних  матеріалів. Величезні купольні конструкції у прямому розумінні цього слова «висіли у повітрі» і перший же удар землетрусу звалив їх. Століття мечеть простояла в руїнах і була відновлена лише в другій половині ХХ століття, але вже в залізобетоні.  

    Резиденція  Тімура була розташована в міській цитаделі, що знаходилася біля західної межі міста, на високому пагорбі. Південна і східна брами цитаделі поєднували її з містом.

    Торгівельно-ремісничим центром Самарканду була площа Регістан (рис.7.19; 7.20), біля якої при Тімурі  побудували багатогранний в плані торговельний павільйон (Чор-Су), перекритий куполом. Від нього до шести міських брам розходилися вулиці міста. Головною в Самарканді була вулиця, що з’єднувала Чор-Су з Бухарськими воротами та воротами Ахані. При Тімурі  її розширили і вона перетворилася на критий торговельний пасаж. До неї

    на  північному заході примикали два  крупних монументальних комплекси  – соборна мечеть Бібі-Ханим і  медресе-Ханим.

    Друга вулиця, не менш важлива, з’єднувала східну браму цитаделі з воротами Фірюзи, через яку проходив шлях на Шахрісабз – батьківщину Тімура.

    Після Тамерлана правителем у Самарканді став його онук – «вчений на троні», астроном Улугбек. При ньому побудовані обсерваторія, кілька шкіл та інші цивільні споруди, а в  1420 році - медресе  Улугбека (рис.7.21). Своїм східним фасадом медресе виходить на площу Регістан (це слово означає «піщане поле»).

    В плані медресе Улугбека являє  собою ансамбль будівель, згрупованих  навколо замкнутого прямокутного двору. Західну сторону двору займала  мечеть, що слугувала одночасно й аудиторією. Навкруги двору йшли два яруси відкритих зовні арок лоджій, за якими ховалися келії для учнів. Середина східної сторони двору зайнята грандіозним пештаком з арочним отвором, що зв’язує двір медресе з площею Регістан. Такі ж пештаки, але меншого розміру, розташовані з трьох інших внутрішніх сторін медресе. Західний пештак слугує монументальним входом до мечеті. По кутах медресе Улугбека  здіймаються чотири мінарети.

    Найвизначніші архітектурні елементи медресе Улугбека – це, безперечно, великі пештаки, особливо головний, що звернений на площу Регістан. Портал цей має чисто декоративне значення. Створюване ним враження монументальності і величі досягається надзвичайно простими прийомами, в першу чергу перевищенням розмірів портальної ніші. Архітектура медресе Улугбека взагалі оперує не важкими цегляними масами, а легкими, декорованими орнаментами, поверхнями. Рельєфні деталі стін у вигляді карнизів, виступів, рустовок, які б свідчили про важкість і масивність стін, майже відсутні. Дрібний орнамент до того ж викладений діагональними візерунками, та ще й блакитними й синіми кольорами, незвичними для важкого будівельного каменю, відволікають від думки про важкість будівельних матеріалів.

    Незважаючи  на безперервні феодальні війни  й переміщення столиці ханства в Бухару, у XVII столітті забудова Регістану продовжувалася. Площа набула того вигляду, в якому ми можемо її бачити після проведеної у другій половині ХХ століття ретельної реставрації.

    У 1616 – 1636 роках на місці  занепалої  ханаки (монастирської обителі) Улугбека намісник бухарських ханів у Самарканді Ялантуш-Бійбахадур побудував нове медресе, назване Шир-дор («маюче левів»), тому що на мозаїках тімпанів на пештаку зображені гривасті смугасті хижаки,  що переслідують білих ланей на тлі сонячних дисків (рис.7.22).

    Шир-дор  стоїть напроти медресе Улугбека, утворюючи традиційний для Середньої  Азії ансамбль «кош», тобто парний. Головний фасад Шир-дору відтворює  основні членування медресе Улугбека, але в інших пропорціях, значно відмінних формах і з іншою художньою технікою декоративного оформлення. Вперше в Середній Азії ім’я зодчого – Абдул-Джаббара – введено в орнаментовані написи. Планування будівлі, порівняно з медресе Улугбека, спрощене, хоча це теж дуже велика споруда – її загальні розміри в плані – 70х56 м, розміри внутрішнього двору – 38х38 м.

    На  площу Регістан звернені величний портал і бокові купола, за якими відкриваються  зали мечеті та дарскани під подвійними ребристими куполами і два мінарети по кутах. На відміну від медресе Улугбека суцільне багатокольорове облицювання стін Шир-дору зібране з готових блоків, без швів між окремими кахлями. Тому стики блоків більш широкі і дають перебивку рисунка, особливо помітну на мінаретах.

    Стіни медресе Шир-дор для економії зроблені тришаровими, з забутовкою будівельним сміттям середини між двома цегляними стінами. Це негативно позначилося на міцності будівлі – пам’ятка погано збереглася і була капітально відреставрована вже в наші дні.

    В XVII столітті перебудували і північну сторону Регістану: в 1646 – 1660 роках будівлі  караван-сараю Мірзої, що вже давно стояв на цьому місці і слугував готелем для купців,  були  частково   використані  при  спорудженні  нового архітектурного комплексу. В

    ньому поєднувалися мечеть і медресе. На цей  час соборна мечеть (джамі) Бібі-Ханим уже була в аварійному стані і Самарканд фактично залишився без соборної мечеті. Тому в складі нового медресе була побудована багатостовпна мечеть із купольним об’ємом посередині, яка з часу відкриття стала головною мечеттю міста. Інтер’єри мечеті так розкішно прикрашені позолоченими рельєфними розписами (кундаль), що весь цей комплекс, включаючи медресе, одержав назву Тілля-карі («покритий золотом»). Над південним фасадом колишнього караван-сараю надбудували другий поверх, а в центрі спорудили монументальний пештак. Півкупольний тімпан вхідної арки Тілля-карі прикрасили «сталактитові» рельєфні аркатурні пояси, а всі поверхні стін обличкували суцільним багатобарвним килимом із блочним набором кахлів (рис.7.23).