Загальні поняття про кризу і кризові явища

План

 

1. Загальні поняття про кризу і кризові явища

2. Причини виникнення  кризи на підприємстві

3. Види криз

4. Основні завдання антикризового управління підприємством

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальні поняття про кризу і кризові явища

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно,це рівновага і стабільність.

Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами  — епідеміями, війнами, втратами. У  людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати  неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної  системи. Існувала точка зору, що кризи  є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні  бути відсутні при соціалістичному  ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій  країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем  на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку  того чи іншого підприємства, не допускала  та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство".

Криза, при широкому на неї  погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає  простір новому витку економічних  змін. 
Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку.

Дехто думає, що криза стосується лише до процесів макроекономічного  розвитку, а в масштабах фірми  чи підприємства, наприклад, існують  тільки більш-менш гострі проблеми, викликані  помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про  кризу розвитку, вони не викликані  об'єктивними тенденціями, хоча й  зумовлені деякими зовнішніми причинами.

Такі уявлення однобічні  і можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з  цих позицій розглядати внутрішнє управління фірми, то при розробці, наприклад, стратегії її розвитку немає необхідності передбачати і враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає  на методологію розробки будь-якого  управлінського рішення. Якщо виключити з нього чекання кризи, то пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки.

Можна на проблему кризи  глянути й в іншому ракурсі. 
Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток.

Функціонування — це підтримка  життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток — це придбання  нової якості, що зміцнює життєдіяльність  в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між  собою. Вони відбивають діалектичну  єдність основних тенденцій соціально-економічної  системи.

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому  функціонування соціально-економічної  системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: 
- засоби праці можуть змінювати її предмет; 
- людина повинна володіти засобами праці; 
- результат повинен відповідати інтересам і потребам людини.

Усе це необхідні умови  функціонування підприємства в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни  в предметі, засобах праці й  у людині. Критерієм цих змін є  поява нової якості, що зміцнює  стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для  цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення  мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування і  розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення.

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати  з визначеним ступенем гостроти, але  їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними  причинами, самою природою соціально-економічної  системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Причини виникнення кризи на підприємстві

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих  процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки  і кваліфікацією персоналу, між  технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.).

Криза — це крайнє загострення  протиріч у соціально-економічній  системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому  середовищі. 
Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні.

Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й  інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини. 
Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи  існує завжди і її необхідно передбачати  і прогнозувати. 
У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого  тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від  мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння  причин і наслідків, відповідальності.

Можливі наслідки кризи:

- оновлення або руйнування  організації;

- загострення або послаблення  кризи;

- якісні або кількісні  зміни;

- оздоровлення організації  або виникнення нової кризи;

- різкі зміни або м’який вихід;

- довгострокові або короткострокові  зміни;

- необоротні або оборотні  зміни;

- негативні або позитивні  наслідки.

У багатьох випадках рятує  ентузіазм. Але ентузіазм не може давати тривалого ефекту, хоча виключати  його з програм антикризового  управління не варто. При цьому треба  розуміти, що й ентузіазм буває  різним за своїми джерелами, національними  особливостями, традиціями культури і  т.д. Якщо ентузіазм використовується для прикриття грубих помилок  чи корисливих цілей, він не сприяє зняттю кризової напруги.

 

 

 

 

3. Види криз

Практика показує, що кризи  неоднакові не тільки за причинами  і наслідками, але й за самою  своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією засобів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння  характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють  соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ  криз за масштабами прояву. Звичайно, він  носить умовний характер. У конкретному  аналізі кризових ситуацій необхідно  враховувати межі соціально-економічної  системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна  виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи, навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи (можливо і таке).

За структурою відносин у  соціально-економічній системі і  диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і  реалізації товару, взаємин економічних  агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові  кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи  грошового вираження економічних  процесів. 
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в  групі соціальних криз займає політична  криза. Це — криза в політичному  устрої суспільства, криза влади, криза  реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються  як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації  діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм.

В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи  можуть загострюватися організаційні  відносини. Це виявляється в ділових  конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної  системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій  реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза  виявляється часто як параліч  організаційної діяльності. Однією з  його форм є її непомірна бюрократизація.