Підприємницький ризик

1. Класифікація витрат підприємства

Витрати підприємства поділяються на інвестиційні, фінансові та операційні виробничі.           Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, спрямовуються на створення чи купівлю дохідних активів або соціальних благ(капітальне будівництво, розширення та розвиток виробничої і соціальної сфери, придбання довгострокових цінних паперів тощо). Інвестиційні витрати розглядаються окремо зі специфічною методикою їх обґрунтування.    Витрати, пов’язані з фінансовою діяльністю підприємства, включають сплату відсотків іншим юридичним та фізичним особам за отримані від них фінансові кошти  у вигляді кредитів і позик, посередником під час розміщення на первинному ринку цінних паперів акцій, облігацій, витрати внаслідок власної емісії тощо.          Найбільшу частку в усіх витратах підприємства мають операційні витрати. Вони пов’язані з основним видом діяльності підприємства(виробництво продукції, надання послуг, виконання робіт) або такі, що забезпечують здійснення цієї діяльності.         Витрати підприємства, пов’язані з операційною діяльністю, можуть бути різними, тому їх класифікують за ознаками, наведеними в табл. 1. За місцем відповідальності (місцем виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами підприємства.         

Таблиця 1          Класифікація операційних витрат підприємства

Усі витрати на виробництво  включаються до собівартості окремих  видів продукції, робіт і послуг, груп однорідних виробів, типових представників  виробів, напівфабрикатів.          За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох економічних елементів.          За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.           Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, що витрачено на даний об'єкт).    Статті калькуляції формують ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.   За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.           Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції, які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.       Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції,що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції, які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.      За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.         До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. До змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.    Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.           Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові та одноразові.       Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.       Довгострокові витрати – це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).       Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.        За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.          Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні – не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.    За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.        Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати періоду – це витрати, що не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати. За функціями операційні витрати поділяють на витрати на виробництво, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.  Витрати на виробництво включають витрати матеріальних і трудових ресурсів, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Наприклад, сировина і матеріали, заробітна плата основних робітників з нарахуваннями на неї, амортизація виробничого устаткування тощо.   До адміністративних витрат відносяться витрати на заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу та нарахування на неї, витрати на утримання та амортизаційні відрахування по основних засобах загальногосподарського призначення, витрати на комунальні послуги, на охорону, юридичні та аудиторські послуги тощо.     Витрати на збут включають витрати на заробітну плату працівників відділу збуту з нарахуваннями на неї, утримання та амортизацію основних фондів, пов’язаних з реалізацією продукції, витрати на утримання складів; фірмових магазинів, витрати рекламу; маркетинг тощо.       До інших операційних витрат відносять витрати на плату за орендоване майно, витрати на покриття сумнівних та безнадійних боргів дебіторів підприємства, суми втрат від знецінення запасів, нестач і псування матеріальних цінностей тощо.

2. Розрахунок порогу рентабельності та запасу фінансової стійкості підприємства.

Розрахунок показників порогу рентабельності і запасу фінансової міцності дозволяє керівництву організації  зрозуміти, який обсяг продукції  йому необхідно випустити і продати, щоб вийти в "нуль", тобто повністю окупити свої витрати. Далі, на основі цих розрахункових даних, керівництво фірми може планувати випуск продукції і ціни реалізації для того, щоб отримати той прибуток, на яку організація озраховує. Запас фінансової міцності дозволяє оцінити, наскільки підприємство далеко пішло від порога рентабельності в зону прибутку. Чим більше запас фінансової міцності, тим підприємство більш підготовлено до різних несприятливих економічних явищ. У разі будь-яких непередбачених збоїв в роботі організації, або ж погіршення стану зовнішнього середовища - у фірми є шанс залишитися в зоні прибутку або ж збитки будуть менше ніж вони могли б бути, якби організація була близька до зони збитковості і запас фінансової міцності був б невеликим.       Поріг рентабельності (точка беззбитковості, критична точка, критичний обсяг виробництва (реалізації)) - це такий обсяг продажів фірми, при якому виручка від продажів повністю покриває всі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Для визначення цієї точки, незалежно від застосовуваної методики необхідно передусім розділити прогнозовані витрати на постійні та змінні.  Постійні витрати - це витрати, величина яких не змінюється зі зміною ступеня завантаження виробничих потужностей, або зміни обсягу виробництва (орендна плата, послуги зв'язку, зарплата адміністрації та ін.)   Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва продукції (надання послуг, товарообігу), тобто залежать від ділової активності організації. Змінний характер можуть мати як виробничі, так і невиробничих витрат. Прикладами виробничих змінних витрат служать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, витрати на допоміжні матеріали і покупні напівфабрикати.    Практична користь від запропонованого поділу витрат на постійні та змінні полягає в наступному:        По-перше, можна визначити точно умови припинення виробництва фірмою (якщо фірма не окупає середніх змінних витрат, то вона повинна припинити виробляти).          По-друге, можна вирішити проблему максимізації прибутку і раціоналізації її динаміки при даних параметрах фірми за рахунок відносного скорочення тих чи інших витрат.        По-третє, такий розподіл витрат дозволяє визначити мінімальний обсяг виробництва і реалізації продукції, при якому досягається беззбитковість бізнесу(поріг рентабельності).      Для розрахунку порога рентабельності застосовуються: - Математичний метод (метод рівняння);       - Метод маржинального доходу (валового прибутку);    - Графічний метод.         Математичний метод (метод рівняння). Для обчислення порогу рентабельності спочатку записується формула розрахунку прибутку підприємства:            П = ВР - З пост. - Зпер, (1.1)         де П - прибуток;           ВР - виручка від реалізації;         З пост - постійні витрати;        Зпер - змінні витрати          Або ж дана формула може мати наступний вигляд:     П = Ц.ед * Х - Зпер.ед * Х - З пост, (1.2)       де Ц.ед - ціна за одиницю продукції;      Зпер.ед - змінні витрати на одиницю продукції;     Х - обсяг реалізації в точці беззбитковості, шт.       Потім у лівій частині рівняння за дужку виноситься обсяг реалізації (X), а права частина - прибуток - прирівнюється до нуля (оскільки мета даного розрахунку - у визначенні точки, де у підприємства немає прибутку):   Х * (Ц.ед - Зпер.ед) - З пост = 0, (1.3)      При цьому в дужках утворюється маржинальний дохід на одиницю продукції. маржинальний дохід - це різниця між виручкою від продажу продукції (робіт, послуг, товарів) і змінними витратами. Далі виводиться кінцева формула для розрахунку точки рівноваги:         X = З пост / МДед, (1.4)         де МДед - маржинальний дохід на одиницю продукції.   Метод маржинального доходу (валовий прибуток) є альтернативним математичним методом.        До складу маржинального доходу входять прибуток і постійні витрати. Організація так повинна реалізувати свою продукцію (товар), щоб отриманим маржинальним доходом покрити постійні витрати і отримати прибуток. Коли отриманий маржинальний дохід, достатній для покриття постійних витрат, досягається точка рівноваги.     Альтернативна формула розрахунку має вигляд:     П = МД - З пост, (1.5)         Оскільки в точці рівноваги прибутку немає, формула перетвориться наступним чином:          МДед * ОР = З пост, (1.6)         де ОР - обсяг реалізації.         ОР буде порогом рентабельності. Формула для обчислення порога рентабельності в цьому випадку буде мати вигляд:      ПР = З пост / МДед, (1.7)        Для прийняття перспективних рішень корисним виявляється розрахунок співвідношення маржинального доходу і виручки від продажу, тобто визначення маржинального доходу у відсотках від виручки. Для цього виконують наступний розрахунок:           (МД / ВР) * 100%, (1.8)          Таким образам, запланувавши виручку від продажу продукції, можна визначити розмір очікуваного маржинального доходу.   Графічний метод. Точку беззбитковості можна визначити, скориставшись даним методом.           Графік складається з чотирьох прямих - прямий, що описує поведінку постійних витрат, змінних витрат, сумарних витрат і виручки.    На осі абсцис відкладається об'єм реалізації (товарообіг) у натуральних одиницях виміру, на осі ординат - витрати і доходи в грошовій оцінці. Точка перетину прямих сумарних витрат і виручки від реалізації буде свідчити про стан рівноваги.           Необхідно мати на увазі, що розглянуті вище методики аналізу можуть бути застосовані лише при прийнятті короткострокових рішень. По-перше, вироблення рекомендацій, розрахованих на тривалу перспективу, з їх допомогою здійснена бути не може.По-друге, аналіз беззбитковості виробництва дасть надійні результати при дотриманні наступних умов і співвідношень:   - Змінні витрати і виручка від продажу мають лінійну залежність від рівня виробництва;            - Продуктивність праці не змінюється всередині масштабної бази;  - Питомі змінні витрати і ціни залишаються незмінними протягом всього планового періоду;           - Структура продукції не змінюється протягом планованого періоду;  - Поведінка постійних і змінних витрат може бути виміряна точно;  - На кінець аналізованого періоду у підприємства не залишається запасів готової продукції (або вони несуттєві), тобто обсяг продажів відповідає обсягу виробництва.           Недотримання навіть одного з цих умов може призвести до помилкових результатів.

Фірма повинна  обов'язково пройти поріг рентабельності і враховувати, що за періодом збільшення маси прибутку неминуче настане період, коли для продовження виробництва (нарощування випуску продукції) просто необхідно буде різко збільшити  постійні витрати, наслідком чого неминуче стане скорочення одержуваної в  короткостроковому періоді прибутку.  Приймаючи конкретне рішення про обсяг виробництва продукції, підприємцю слід рахуватися з цими висновками.

3. Оцінка сукупного ризику підприємства.

Сукупний ризик - ризик, пов'язаний з можливим браком засобів, необхідних для покриття поточних витрат і витрат по обслуговуванню зовнішніх джерел фінансування.          Сукупний ризик, пов'язаний з підприємством має два основних джерела: 1. Нестійкість попиту і цін на готову продукцію, а також цін сировини і енергії, не завжди наявна можливість укластися собівартістю в ціну реалізації і забезпечити нормальну масу, норму і динаміку прибутку, сама дія операційного важеля, сила якого залежить від питомої ваги постійних витрат в загальній їх сумі і визначає ступінь гнучкості підприємства - все це разом узяте генерує підприємницький ризик. Це ризик, пов'язаний з конкретним бізнесом в його ринковій ніші.            2. Нестійкість фінансових умов кредитування (особливо при коливаннях рентабельності активів), невпевненість власників звичайних акцій в отриманні гідного відшкодування у разі ліквідації підприємства з високим рівнем позикових коштів, по суті, самодія фінансового важеля генерує фінансовий ризик.            Таким чином, поняття сукупного ризику пов'язано з двома видами ризиків, які генерує практично будь-яке підприємство, тобто з ризиком підприємницьким (діловим) і ризиком фінансовим, пов'язаним зі структурою джерел фінансування. Головними завданнями оцінки сукупного ризику, пов'язаного з підприємством, а потім і подальшого управління їм можна назвати:   1) забезпечення повного контролю як над ризиками за рахунок опису і оцінки всіх ризиків компанії, ефективної системи моніторингу ризиків та своєчасного виявлення нових ризиків;        2) впровадження принципів врахування ризиків при прийнятті управлінських рішень на основі чітких процедур їх виявлення та оцінки;  3) аналіз впливу ризиків на ключові показники діяльності компанії;  4) забезпечення прогнозованості ризиків, яким піддається компанія, і відповідно, страхування від втрат;         5) можлива мінімізація ризиків і втрат за умови дотримання економічної доцільності;            6) забезпечення ефективного зв'язку між прагненням компанії заробляти прибуток і прагненням зробити це з мінімальними втратами, тобто забезпечення оптимального поєднання дохідності та ризику.       Як правило, в системі принципів оцінки ризиків досить чітко виділяють три рівні:            Перший рівень -методологічні принципи, тобто принципи, що визначають концептуальні положення, що є найбільш загальними, а головне - не залежать від специфіки розглянутого виду ризику (навіть інваріантні щодо характеру та конкретного змісту цільових і ціннісних установок);     Другий рівень -методичні принципи, тобто принципи, безпосередньо пов'язані з видом діяльності, його специфікою, ціннісними уявленнями, конкретно-історичними ситуаціями і т.д.;      Третій рівень -операціональні принципи, тобто принципи, пов'язані з наявністю, достовірністю, однозначністю інформації та можливостями її обробки.