Бюджетний дефіцит

 Таким чином,  можна сказати, що величина  витрат, а, отже, і величина сальдо  збалансованого бюджету, зафіксований  приблизно на визначеному рівні.  Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі  оподатковування розмір бюджетного  дефіциту насамперед залежить  від рівня доходів. 

 Так як завдяки  пану Кейнсу з середини тридцятих  років дефіцит державного бюджету  став застосовуватися в якості  джерела можливостей державного  регулювання економіки, наприкінці  двадцятого сторіччя не залишилося  практично жодної країни, що може  похвастатися відсутністю бюджетного  дефіциту.

 Слід пам'ятати,  що яка б не була міць  фіскальної політики, не одна  вона впливає на розмір дефіциту  держбюджету. Величина дефіциту  пов'язана з циклічним рухом  макроекономіки. Це обумовлено насамперед  існуванням автоматичних стабілізаторів. Нижче наведено дані, що ілюструють  вплив стабілізаторів на бюджет.

 Зміни в бюджеті  за рахунок збільшення безробіття  та інфляції. (У доларах США  1990 року) 12

 Коли рівень  безробіття збільшується на 1 процентний  пункт: 

 Державні витрати  автоматично збільшуються за  рахунок: 

* Допомоги з безробіття 

* Дотацій на харчування 

* Дотацій соціальній  сфері 

* Дотації охороні  здоров'я 

 Валове збільшення  видатків бюджету + 7 мільярдів  доларів 

 Державні податкові  доходи автоматично зменшуються  за рахунок: 

* Прибуткового податку  з фізичних осіб 

* Відрахувань з  фонду заробітної плати 

* Відрахувань з  обороту 

 Валове зменшення  доходів -21 млрд доларів 

 Дефіцит держбюджету  збільшується на 28 мільярдів 

 Коли рівень  інфляції збільшується на 1 процентний  пункт 

 Урядові витрати  автоматично збільшуються за  рахунок: 

* Індексації мінімальної  зарплати і пенсій 

* Збільшення процентної  ставки 

 Валове збільшення  витрат + 15 мільярдів доларів 

 Урядові доходи  автоматично збільшуються за  рахунок: 

* Податків з юридичних  і фізичних осіб 

 Валове збільшення  доходів + 18 мільярдів доларів  

 Дефіцит зменшується  на 3 мільярди доларів 

 З вищенаведених  даних можна зробити наступні  висновки:

1. Ні законодавча,  ні виконавча влада не володіє  повним контролем над величиною  бюджетного дефіциту.

2. Реальна величина  бюджетного дефіциту або надлишку  змінюється як під впливом  фіскальної політики, так і під  впливом економічної ситуації  в країні.

1.7 Дефіцит повної  зайнятості 

 Оскільки другий  висновок має місце бути, нам  потрібно якийсь інший, більш  точний індикатор фіскальної  політики, що не залежить від  фази економічного циклу. Дл?? вивчення ефективності фіскальної  політики реальний дефіцит ділиться  на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни,  викликані фазою економічного  циклу, як-то зміни в податкових  надходженнях і державних трансфертах.  Структурний дефіцит відбиває  вплив фіскальної політики. Замість  порівняння реальних витрат і  доходів бюджету, при обчислення  структурного дефіциту порівнюються  витрати і доходи бюджету в  умовах повної зайнятості. (Структурний  дефіцит іноді називають дефіцитом  повної зайнятості).

 Відомо, що рівень  державних витрат і ставка  оподатковування можуть впливати  на рівень сукупного попиту, і,  отже, на величину ВНП. Збільшений  обсяг державних закупівель товарів  і послуг збільшує рівень прибутків  і тим самим збільшується загальна  сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст  державних витрат, замість збільшення  бюджетного дефіциту, призвести  до його скорочення?

 На основі вищесказаного  можна стверджувати, що заощадження  + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям, або, заощадження  - інвестиції = бюджетний дефіцит.  До речі цією формулою ілюструється  так званий ефект заміщення  державними зобов'язаннями зобов'язань  реального сектора, тобто за  рахунок фінансування держбюджету  недофінансовується реальний сектор.

 Отже, якщо буде  відбуватися дефіцитне збільшення  урядових закупівель, то, хоча при  цьому і буде збільшуватися  рівень доходів, а отже і  податкові надходження, валовий  дохід бюджету не зможе зрости  настільки, щоб зрештою призвести  до скорочення дефіциту.

1.8 Дефіцит, внутрішній  і зовнішній боргу. 

 Зараз йде багато  суперечок про негативні і  позитивні риси дефіциту з  погляду росту внутрішнього і  зовнішнього боргу. Однак можна  виділити наступні 2 домінуючі позиції. 

 Перша грунтується  на незнанні економіки і поверхневому  здоровому глузді. Наявність боргу  призводить обивателя в жах,  абсолютний ріст боргу сприймається  як знак прийдешньої катастрофи.

 Друга ж грунтується  на детальному аналізі усіх  за і проти. От основні положення  другої позиції. 

 Отже, національний  державний борг будується з  бюджетних дефіцитів. Для покриття  дефіциту держава прибігає до  запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках .. Національний борг, з одного  боку, є пасивом для держави  й активом власників держоблігацій  (цінних паперів державного запозичення). Таким чином вартість в результаті державних запозичень не втрачається.

 І все ж,  хто несе або буде нести  тягар боргу, створеного хронічно  незбалансованими бюджетами? Які  ж негативні наслідки наявності  держборгу? 

 По-перше, необхідність  обслуговування боргу обмежує  можливості уряду балансувати  поточний бюджет або витрачати  кошти, що спрямовуються на  обслуговування боргу на інші  потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування  боргу (внутрішнього) є лише формою  перерозподілу, коли кошти платників  податків переходять власникам  державних цінних паперів. 

 По-друге, хоча  обслуговування боргу не має  скільки-небудь істотної альтернативної  вартості, ефект заміщення (витіснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту  на фінансовому ринку залишаються  недофінансованими якісь проекти  приватного сектора, знижуються  інвестиції. Саме тут то і виявляється  висока альтернативна вартість  як самих запозичень, так і  всього процесу обслуговування  боргу в цілому.

 Треба зауважити,  що борг, викликаний необхідністю  фінансування трансферів, не накладає  ні на кого реального прямого  тягаря.

 По-третє, існує  проблема співвідношення величини  державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат  держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення  скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні  витрати, крім того, не сполучені  з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій  постраждають майбутні покоління. 

 Найбільш важкою  для майбутніх поколінь є зовнішній  борг, тому що його виплата  не буде лише перерозподілом  прибутків між громадянами держави.  З іншого боку, зовнішнє фінансування  дозволяє країні розширити державний  сектор без скорочення приватного  сектора.  
 

2. Аналіз регулювання  і фінансування бюджетного дефіциту  з 1985 і по наші дні. 

 Отже, на основі  вищесказаного, можна зробити  висновок, що наявність обгрунтованого  бюджетного дефіциту не є крамольним  злом, але все-таки ініційований  ним державний борг є річчю  досить неприємною. Отже, необхідно  прагнути без потреби його  не роздмухувати, і в міру можливостей  його скорочувати. Але коли  він (дефіцит) є, його треба  фінансувати. Емісійна фінансування (як пряме кредитування уряду  центральним банком, так і скупка  їм державних цінних паперів)  у великих розмірах (повзуча інфляція  в межах до 7% на рік вважається  навіть якимось позитивним фактором) призводить до суттєвих інфляційних  процесів, і не є прийнятним. Надмірне  ж запозичення на внутрішньому  та зовнішніх ринках теж приносить  здоров'ю економіки мало користі,  та й ресурси на цих ринках  досить обмежені.

 Отже, розглянемо  дії нашого (Російського і СРСР-овсего) уряду за останні 10 років у  цій області. 

2.1 Бюджетний дефіцит  у період до 1990 року.

 Протягом двох  з гаком десятиліть - з часу  закінчення другої світової війни  до другої половини 60-х років  - економіка СРСР перебувала в  стані відносного макроекономічної  рівноваги. Консервативна політика не допускала появи значного дефіциту бюджету навіть у випадках гострої нестачі фінансових ресурсів, а відносно високі темпи зростання забезпечували влітельственная політика виявилася не настільки розгнузданої, як це було наприкінці 1992 - початку 1993 років, і як очікувалось на початку 1994 року, все-таки її пом'якшення виявилося вельми существенним23.

 У середньому  за цей період касовий дефіцит  бюджету зріс з 6,7 до 11% ВВП.  Незважаючи ні на що на фінансування  бюджету використовувалися іноземні  кредити - другий транш Кредиту  на системні перетворення (КСП)  у розмірі 1,5 мільярдів доларів,  наданий МВФ в квітні 1994 року (що  дав 0,9% ВВП), а також збільшені  надходження від продажу ДКО  (1,0% ВВП у порівнянні з 0,2% ВВП  в останньому кварталі 1993 року) кредити  Центробанку Міністерству фінансів  також зросли - з 6,5 до 9,1% ВВП і  залишилися найважливішим джерелом  покриття бюджетного дефіциту. Саме  емісійне фінансування набряклої  бюджетного дефіциту виявилося  найважливішим фактором збільшення  сукупного приросту активів Центрального  Банку з 12,2 до 13,8% ВВП 

2.6 Бюджетний дефіцит  при першому стабілізаційний  "поході" А. Чубайса (вересень - грудень 1994)

 Після серії  виснажливих консультацій і узгоджень  бюджет на 1995 рік з фіксованим  дефіцитом в 73 трильйона рублів (близько 5,5% ВВП) пройшов три  слухання в парламенті і був  остаточно затверджений Державною  Думою 7 березня і Радою Федерації  23 березня 1995 року. У законі про  бюджет було закріплено положення  про неінфляційним фінансування  його дефіциту. Взагалі, бюджетна  і кредитно-грошова політика вересні-грудні 1994 виявилася більш стриманою,  ніж у попередні сім місяців.  Касовий дефіцит бюджету знизився  з 11,3 до 10,3% ВВП, але залишався  вище рівня, досягнутого в четвертому  кварталі 1993 року (6,7% ВВП). У першому  кварталі 1995 макроекономічна політика  уряду залишалася помірною. Касовий  дефіцит бюджету не перевищив  3,6% ВВП, причому кредити Центробанку  склали лише 1,3% ВВП. Решта 2,3% ВВП  були профінансовані за рахунок  цінних паперів, у тому числі  за рахунок примусово розміщених  казначейських зобов'язань (КЗ) - 1,8% ВВП і за рахунок ДКО - 0,5% ВВП24.

 Аналіз доходної  і витратної частин бюджету  на 1995 р. показує, що й у дохідній  і у видатковій частинах він  складений з набагато більшим  ступенем реалізму, ніж бюджети  попередніх років. Для бюджетів 1993 і 1994 років. було характерне  завищення рівня доходів і  витрат у порівнянні з фактичним  виконанням на 5-6% ВВП. У бюджеті  на 1995 р., навпаки, закладена певна  недооцінка обсягу надходжень  і витрат. За доходами вона  складає близько 1% ВВП, а по  витратах - від 1-2% ВВП. 

 У короткостроковій  перспективі найбільш важливі  аж ніяк не величини федеральних  доходів або витрат, а різниця  між ними та способи її фінансування. Реальний обсяг надходжень до  федерального бюджету склав приблизно  13% ВВП, а обсяг витрат - від  18 до 19,5% ВВП. Таким чином, бюджетний  дефіцит склав від 5 до 6,5% ВВП.  При оцінці ВВП в 1450 трлн  руб. розмір бюджетного дефіциту  склав від 73 до 95 трлн руб. Отже, в 1996 рік, рік виборів країна  вступила з вражаючим дефіцитом. 

2.7 Бюджетна політика  після 1995 року.

 Відповідно до  угоди, досягнутої між урядом  Росс