Антикризове управління

      Виходячи із особливостей фінансового стану підприємств, з'явилась необхідність застосування оцінок їх фінансової стійкості. Існують чотири типи фінансової стійкості:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану. Характеризується нерівністю 33<ВОК. Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розглядати як позитивну, бо за цих умов адміністрація не має можливості використати зовнішні джерела коштів для основної діяльності. Нормальний стан для підприємства, коли частка власних оборотних коштів становить трохи вище 50%.
2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства належить до другого типу, який гарантує його платоспроможність. Характеризується нерівністю ВОК<33<ІФЗ, де ІФЗ – джерела формування запасів. Для покриття запасів використовуються різноманітні джерела коштів – власні і залучені.
3. Нестійкість фінансового стану підприємства відповідає третьому типу, шо є порушенням платоспроможності підприємства. Характеризується нерівністю 33>ІФЗ. Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.
4. Кризовий фінансовий стан властивий для четвертого типу, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки у даній ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й дебіторська заборгованість підприємства навіть не покривають його кредиторської заборгованості й прострочених позик.

    Фінансова стійкість вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.

      Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів. 

    1.3 Заходи, щодо відновлення фінансової стійкості підприємств 

    Залежно від обраної стратегії  виходу  з фінансової кризи підприємство добирає той чи інший  каталог  внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих які беруть свій початок на підприємстві і не пов′язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави).

    Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована  насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна  досягти:

1. Збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості).
2. В результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

    1. Збільшення вхідних грошових потоків 

    Щоб виконувати термінові платіжні зобов′язання, кожному підприємству необхідно  мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують  таким чином:

• виручка від реалізації основної продукції;
• надходження у вигляді інших операційних доходів;
• доходи від інвестиційної діяльності;
• кошти, залучені в результаті  емісії корпоративних прав;
• кошти, залучені на умовах позики;
• державні дотації та субсидії.

    До  внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень, відносять перші три позиції.

       1.1Збільшення виручки від реалізації.

    Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як застосуванням масової реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення реалізації. Успіх у цій справі залежить від безліч факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить  від конкретного підприємства чи обраної їм стратегії маркетингу.

    Загалом до основних санаційних заходів у  сферів збуту слід віднести такі:

• аналіз ринків збуту готової продукції;
• перевірка порядку ціноутворення;
• здійснення акцій зі спеціального розпродажу;
• підвищення якості обслуговування клієнтів;
• аналіз сервісних послуг;
• застосування  гнучкої системи преміювання для продавців;
• запровадження гнучкої системи знижок;
• аналіз шляхів збуту;
• здійснення рекламних акцій;
• використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

    1.2 Реструктуризація активів.

    Ця  група санаційних заходів пов′язана  зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів)

1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Приховані резерви мобілізуються такими заходами:
• реалізацією окремих об′єктів основних та оборотних засобів, які  безпосередньо не пов′язані з процесом виробництва та реалізації продукції;
• індексацією балансової вартості майнових об′єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

      2. Використання зворотнього лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним  отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство  продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об′єкта нерухомості.

    3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

    4. Оптимізація  структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо).

    Слід  звернути увагу, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема  складської чи робочої сили. Окрім  того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини і матеріалів.

    5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об′єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати  інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

    6. Рефінансування дебіторської заборгованості – це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. 

    2. Зменшення вихідних  грошових потоків.

    Одним з головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення  фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

• оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;
• оплата товарів, робіт, послуг, які не належать  до валових витрат;
• здійснення реальних та фінансових інвестицій;
• сплата податків та інших платежів до бюджету;
• повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

    Зниження  собівартості  продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток, що залишається в розпорядженні  підприємства, - головний внутрішній санаційний  резерв суб′єктів господарювання, що перебувають у фінансовій кризі.

    2.1 Зниження собівартості продукції.

    Розрізняють основні групи чинників, що впливають  на собівартість продукції. Це:

1. Зміна обсягів виробництва.
2. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції.
3. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямами:
• упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;
• застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;
• зниження трудомісткості одиниці продукції

    4. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за такими основними напрямками:

• упровадження нових виробництв, цехів та структурних підрозділів;
• спеціалазція та кооперування виробництва;
• зміни в організації та обслуговуванні  виробництва і праці (зміни режиму роботи підприємства та підвищення  коефіцієнта змінності; упорядкування організаційно-технічних та  підсобно-технологічних робіт; поліпшення  роботи внутрішньозаводського транспорту; поліпшення організації збуту продукції);
• зміни в організації управління виробництвом (укрупнення цехів та інших підрозділів; упровадження автоматизованих систем управління; поєднання окремих функцій та усунення зайвих);
• зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення (забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення збитків, спричинених використаннях матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими властивостями; зменшення витрат на зберігання та транспортування матеріалів; зменшення витрат завдяки раціоналізації постачання, забезпечення його регулярності, надійності та інше);
• усунення  зайвих витрат та збитків.

    2.2 Згортання інвестицій та зменшення витрат, які не належать до собівартості продукції.

    Зменшити  вихідні грошові потоки та підвищити  платоспроможність підприємства можна й за рахунок зменшення чи заморожування витрат на інвестиції та інших витрат, які не належать до собівартості продукції.

    Витрати на інвестиції належать до витрат, джерелом фінансування яких є чистий прибуток. Зменшення таких витрат є важливим резервом підвищити платоспроможність підприємства.

    До  числа витрат інших витрат підприємства, які не відносяться на рахунок  собівартості продукції, а здійснюються за рахунок прибутку, що залишився  в розпорядженні  підприємств  після здійснення платежів у бюджет, та чистого прибутку належать:

• штрафи за порушення господарських договорів із суб′єктами господарювання;
• штрафи за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків та за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;
• проценти за прострочені банківські позички;
• за невиконання квоти зі створення робочих  місць для інвалідів;
• збитки у вигляді безнадійної заборгованості  у разі, якщо кредитор не звернувся з позовом до арбітражного суду щодо стягнення такої заборгованості, та інші витрати.