Антикризове управління в туризмі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Запорізький національний технічний  університет

Інститут управління та права

Кафедра міжнародного туризму 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Антикризове управління в туризмі»

 

 

 

 

Виконав:студент групи МТУ-128

В’язовський Богдан

 

Перевірила:Шевченко О.В.

 

 

 

 

 

Запоріжжя

2012 р.

План

 

1. Міграція груп населення  та репатріація співвітчизників…………..   3

2. Розвиток кризових явищ  в економіці України………………………  8

3. Використана література……………………………………………… 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Міграція груп населення  та репатріація співвітчизників

 

При дослідженні міграції, як і будь-яких інших демографічних явищ, важливо знати їхні кількісні характеристики. Для відкритого населення визначають показники, що характеризують його міграційну взаємодію з іншим населенням. Для населення будь-якої території (країни, району, міста та ін.) міграція поділяється на вибуття за її межі і на прибуття ззовні. Різниця між числом прибуттів і вибуттів за певний період складає сальдо міграції (нетто-міграцію, або чисту міграцію), сума ж вибуттів і прибуттів дає показник обсягу міграції (валову міграцію, брутто-міграцію).

Число вибуттів, прибуттів, нетто- і брутто- міграції можна виразити в абсолютних числах, що дозволять наочно представити міграційну картину, однак не покажуть інтенсивності міграції, що залежить також від загальної чисельності населення, у якому відбуваються міграції. Інтенсивність міграції виражається відносними показниками - коефіцієнтами інтенсивності міграції. Звичайно обчислюють коефіцієнти прибуття і коефіцієнти вибуття та відносне сальдо міграції:

І — чисельність прибулих;

Е — чисельність вибулих.

Існує ще загальний коефіцієнт рухливості, що визначають як відношення всіх міграційних переміщень (вибуттів і прибуттів) до загальної чисельності населення:

При аналізі міграційних процесів часто виникає необхідність у розчленовуванні міграції на окремі частини. Міграцію звичайно поділяють на міграційні потоки, тобто на групи мігрантів, що мають спільні території вибуття або прибуття, а також на міграційні когорти — сукупності людей, об'єднаних за гальним періодом міграції, враховують мігрантів і за порядковим номером їхньої міграції (тобто скільки разів вони переміщалися з місця на місце).

Не менш важливе значення має вивчення складу мігрантів —  за статтю і віком, соціальною приналежністю, національністю та ін., оскільки міграційна рухливість різних груп населення досить різнорідна. Особливості складу мігрантів можуть приводити до істотних зрушень у структурі населення у місцях вибуття і в районах прибуття.

Для того, щоб мати уяву про  інтенсивність міграції визначеної групи населення (наприклад, етнічної), застосовують часткові коефіцієнти міграції, що обчислюють як відношення обсягу міграції певної групи до чисельності цієї групи. При тимчасових і територіальних зіставленнях користуються індексом відносної інтенсивності міграції, який одержують як відношення часткового коефіцієнта інтенсивності міграції відповідної групи до загального коефіцієнта інтенсивності міграції.

Значно глибший опис процесу  міграції дають таблиці рухливості, які будують за тими ж принципами, що й усі демографічні таблиці. Такі таблиці бувають двох типів — чисті і комбіновані. Таблиці містять когорту тих, хто ніколи не мігрував, чисельність яких зменшується під впливом ймовірності міграції у певному віці (jc), ймовірності зміни стану та рубрику кількостей мігрантів того чи іншого віку.

Міграційна рухливість пов'язана  з певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завершенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події — становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри — статево-вікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їх вік і низка інших — помітно впливають на міграційні процеси й є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення при вивченні міграцій.

Рухливість різних груп населення, як вже зазначалося, не є однаковою. Міграцію, що розглядають з точки зору диференціації показників її інтенсивності за різними групами населення, називають диференційною міграцією. її вивчення дає розуміння тих відмінностей, якими позначені міграційні взаємодії населень різних регіонів, окремих соціально-професійних, етнічних, вікових та інших груп.

При вивченні диференційної міграції так само, як і при дослідженні природного руху населення, в першу чергу вивчають відмінності у вікових групах населення. Вікові групи істотно розрізняються за рівнем міграційної рухливості, а за решти однакових умов рухливість усього населення тим вища, чим вища у ньому частка найрухливіших вікових груп. Вікова ж структура населення за нормальних обставин визначена режимом його відтворення. Таким чином, вплив через вікову структуру—один з аспектів впливу відтворення населення на міграційну рухливість.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Перевага чоловіків серед мігрантів, виявляється у багатьох країнах, але це не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. В Європі, наприклад, у минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підстави англійському досліднику XIX сторіччя Е. Рейве нстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій, ніж чоловіки.

Рухливість населення  залежить і від шлюбного стану, і  від кількості дітей у сім'ї, хоча ці залежності не є такими однобічними, як, наприклад, зв'язок інтенсивності міграцій з віком. Не тільки міграційна рухливість може залежати від кількості дітей у сім'ї, але й кількість дітей, у свою чергу, може визначатися рівнем рухливості: часті переїзди сімей призводять, як правило, до відкладання народжувань, а зрештою й до зменшення їхньої кількості.

Міграційна рухливість впливає на інтенсивність процесів відтворення як відкритого, так і закритого населення. У відкритому населенні міграції безпосередньо змінюють його чисельність і склад. Особливо важливе значення мають зміни статево-вікової структури. Якщо серед мігрантів переважають чоловіки й спостерігається підвищена частка молодших груп працездатного віку (від 16 до 30 років), то це призводить до фемінізації населення та його постаріння у районах вибуття мігрантів і надмірної частки молодих чоловіків у районах вселення. Багаторічна міграція сільської молоді в міста України супроводжувалася протилежним ефектом. Уже у 1970 році у сільській місцевості був відзначений дефіцит жінок, обмежений рамками молодіжного контингенту (15—24 роки). Водночас у місті спостерігався надлишок жінок в усіх групах віком понад 15 років.

Зумовлена міграціями диспропорція статей ускладнює укладання шлюбів, що, у свою чергу, справляє вплив на інтенсивність процесу народжуваності як у місцях вибуття, так і у місцях уселення. У зв'язку з прискоренням постаріння населення у районах вибуття в них зростає смертність.

Міграції є одним з  головних каналів соціальної мобільності  населення. їх супроводжують зміни  соціального статусу мігрантів, їх професії, культурно-освітнього рівня, способу життя.

Репатріація — повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували довший час поза батьківщиною. Особливого політичного змісту набув термін «репатріація» у стосунку до повернення політичних емігрантів до країн їх походження.

Реінтеграція - об'єднання на нових принципах того, що раніше було роз'єднаним. Відновлення у громадянстві якої-небудь держави осіб, що раніше його мали.

Отже, проект базується на основних факторах, які впершу чергу спрямовані на допомогу репатріанту.

Інформаційний фактор –  ретельне підготування репатріантів для отримання  важливої інформації, яка матиме пряме відношення до подальшої адаптації.

Фактор психологічного консультування.  Підготувати репатріантів, в ході бесіди, до розуміння того, що вони повертаються  додому. Що означає додому? Це означає до іншого менталітету, способу життя, проблем, (які, вони свого часу  залишили),  іншого ставлення до себе.

Матеріальний  фактор - допомогти правильно розподілити наданий бюджет для успішного починання власної справи. Наприклад, купівля професійних інструментів

Законодавчий фактор. Метою є надання юридично правової консультації з будь-яких документів, які засвідчуватимуть особу людини яка повернулась, або поновлення втрачених документів.

Висновок:

Сьогодні необхідне започаткування власної справи серед мігрантів, яке може дати поштовх для формування та посилення середнього класу в Україні, створити нові робочі місця та вижити в час економічної кризи. Якісно підготувати програму для реінтеграції без допомоги її потенційних отримувачів просто неможливо. Тому  треба робити все необхідне, для успішної реінтеграції наших трудових мігрантів.

Поширення еміграційних  та  імміграційних  процесів  переконує,  що Україна вибрала і впевнено йде  шляхом  інтеграції  у  світовий  економічний

простір,  де  обмін  робочою  силою повинен   стати   одним   із   напрямів міждержавного співробітництва. Інтеграція України у міжнародний ринок  праці - це не далека перспектива, це актуальна реальність сьогодення, що  відіграє надто важливу роль  для держави,  але дуже мало  уваги  приділяється  цим проблемам сьгодні.

         Сучасний стан економіки України значною мірою обумовлений  змінами, що відбулися в політичному та економічному житті  країни  в кінці  80-х на початку  90-х  років.  За  соціалістичного  ладу   Україна   повністю   була інтегрована  в радянську  економіку  на  залежній  основі.  Після  здобуття незалежності    деформована    внаслідок     нераціонально    організованої спеціалізації виробництва структура економіки стала серйозною перешкодою  на шляху  економічних  перетворень,  а розрив  господарських  зв’язків  сприяв значному спаду обсягів виробництва.

2. Розвиток кризових явищ в економіці України

 

Україна об’єктивно має потужний туристичний потенціал, який, на жаль, використовується не дуже ефективно. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру. Причини такого становища полягають у складній соціально-економічній ситуації в державі, у невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і на регіональному рівнях. Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку шляхів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту із забезпеченням необхідної його якості. 

Проблеми, які можна спостерігати у дійсний час у галузі туризму України, є «спадком», який залишився нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Так, виробнича база галузі формувалась в основному за радянських часів, тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі комплекси із значною концентрацією місць і низьким рівнем комфорту. Відсутня скоординована висококваліфікована та грамотна система дій з виведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка давала б відчутні результати. 

Поряд із зазначеним, низький рівень обслуговування туристів зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогоднішній день в Україні у галузі туризму практично відсутня відповідна система для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги. Існуючі навчальні заклади у сфері туристичної підготовки фахівців ще не мають відповідного досвіду. 

Усе ще залишається актуальним питання гармонізації екологічного стану, попри те, що Україна вже зробила значний крок – порівняно із 1990 роком зменшила забруднення атмосфери на 58,56%. Збільшення туристичного потоку піднімає проблеми визначення оптимального екологічного навантаження на регіони і необхідності визначення максимальної пропускної здатності без шкоди довкіллю та історико-культурній спадщині. 

Поряд з цим складнощі  митного контролю й несприятливий  візовий режим для іноземних  туристів, проблеми тіньової економіки, економічна та політична дестабілізація, недосконала правова забезпеченість галузі все ще залишаються головними  зовнішніми факторами, які стримують  розвиток туризму в Україні. 

Саме ці зовнішні та внутрішні  чинники можуть стати базою, на основі якої формуватимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища, допоможуть визначити подальші напрямки її розвитку.