Антикризове управління діяльністю підприємства

Тема  Антикризове управління діяльністю підприємства

 

 

Не буває  великих справ без великих  перешкод.

Ф.Вольтер

Антикризове управління слід розглядати як одну із спеціальних функцій управління діяльністю підприємства, як систему  подолання в ній кризових явищ.

Банкрутство -невід'ємний  елемент ринкової економіки і один з головних факторів ринкової конкуренції. Україна протягом останніх років здійснює перехід від планово-розподільчої економіки до суспільства з вільним ринком із соціальним його спрямуванням. Створення конкурентоспроможного середовища як невід'ємної частини ринкових трансформацій економіки неможна було б уявити без відродженого за часи незалежності правового інституту банкрутства. За останні роки виникли підприємства, що не розраховуються зі своїми партнерами, державою та працівниками. Вони стають генераторами ланцюгової реакції неплатежів, що створює негативні тенденції в економіці країни. До таких підприємств необхідно застосовувати заходи, спрямовані на їхнє фінансово-господарське оздоровлення шляхом санації, реструктуризації, добровільної ліквідації, а також шляхом примусової санації або ліквідації на підставі рішення господарського суду.

 

Ключові терміни і поняття

• криза
• фактори кризи
• фази розвитку кризового стану підприємства
• банкрутство
• види банкрутства
• антикризове управління
• платоспроможність
• оздоровлення
• ліквідація
• реструктуризація
• реорганізація
• антикризове управління
• функції антикризового управління
• санаційні заходи

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

1.Суть кризи  та банкрутства підпиємства.

2. Основні складові  антикризового управління діяльністю підприємства.

3. Роль і значення  санації в запобіганні банкрутства  підприємств.

 

1. Суть кризи  та банкрутства підприємства

Кризові явища в економіці  підприємств носять об'єктивний характер, оскільки є закономірними для ринку.

У сучасному  розумінні криза є однією із стадій історичного циклу розвитку підприємства, подолання якої дає можливість забезпечити подальший розвиток підприємства.

Кризові явища в процесі  функціонування підприємства є результатом  загострення до критичного рівня внутрішніх суперечностей і негативної .динаміки кількісних та якісних показників діяльності підприємства, що обумовлює поступову втрату його життєздатності. Кризові явища можуть мати загальні або локальні прояви залежно від того, суперечності якої функціональної підсистеми підприємства потребують свого вирішення.

Передумовою запуску  механізму кризи є порушення  здатності до саморегуляції внаслідок  неефективного управління, руйнівного впливу зовнішнього середовища або  неможливості внутрішніх сил протидіяти кризовим явищам. Поглиблення кризи відбувається шляхом впливу негативних чинників та (або) ініційованих нею чинників другого рівня, що й обумовлює поступову втрату параметрів життєздатності підприємства.

Періодичність виникнення, інтенсивність розвитку та можливості подолання кризи є індивідуальними характеристиками мікроекономічної системи та  обумовлюється суттю суперечностей, що формуються під суккупним випливом зовнішніх і внутрішніх чинників. Існує типовий перелік факторів, які підвищують ймовірність виникнення та розвитку кризових явищ. Ці фактори слід назвати факторами потенційної загрози. Набір їх завжди індивідуальний, він залежить від внутрішніх можливостей підприємства протидіяти факторам потенційної загрози. Система кризових факторів не є постійною, вона змінюється в часі залежно від етапу життєвого циклу підприємства та стадії циклу конкурентної переваги. Фактори кризи, як правило, діють у комплексі, що посилює їхній негативний вплив на підприємство. Для організації моніторингу кризових факторів доцільна їх класифікація за такими ознаками, як: місце виникнення, наслідок прояву, ступінь впливу, ступінь взаємообумовленості, час і характер дії.

Зовнішні кризові фактори (загального або регіонального рівня) створюють  передумови погіршення ситуації, однак за відповідної організації управління та прийняття необхідних рішень підприємство має всі можливості уникнути кризи, незважаючи на негативний зовнішній вплив. Цей висновок підтверджує різний фінансовий стан підприємств, що перебувають у рівних умовах з погляду зовнішнього оточення.

Виникнення та поглиблення кризи  окремого підприємства головним чином  обумовлюється внутрішніми факторами, є результатом неефективного  менеджменту, загального та функціонального. Інші внутрішні фактори є похідними, наслідком попередніх помилок і неефективних рішень. Жоден з факторів розвитку кризи, а також їхній сумісний вплив не мають фатального характеру, їхнім проявам можна та потрібно протидіяти.

Кризові явища, які виникають у  процесі функціонування підприємства, залежно від того, з якими конкретно елементами, суперечностями мікроекономічної системи пов'язано виникнення кризи, який характер і глибина пристосування економічної системи до її настання, відрізняються змістом і зовнішнім проявом.

Якщо кризові  явища охоплюють усі життєдіяльні елементи системи, її основні функціональні інваріанти та "параметри життєздатності підприємства", то стан такої економічної системи визначається як системна криза.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих  суперечностей системи (в межах окремих елементів, функціональних блоків, процесів), виникнення форсмажорних обставин, але без погіршення режиму функціонування основних функціональних інваріантів, існують локальні кризи. Поява та поширення кризових явищ в окремих елементах системи (функціональних підсистемах) тільки спочатку відбувається ізольовано одне від одного, а потім можуть у разі поглиблення формувати підґрунтя для переходу до системної кризи.

До локальних сегментів  прояву кризових явищ належать:

• криза збуту виготовленої продукції, викликана невідповідністю якості, обсягу та структури продукції до обсягу та попиту на ринку;
• криза діяльності, пов'язана зі скороченням або захопленням конкурентами стратегічної зони ресурсів: матеріальних, транспортних, людських та ін.;
• фінансова криза, що виявляє себе в неможливості отримання необхідних фінансових ресурсів, причиною якої є неефективне використання капіталу;
• криза менеджменту, пов 'язана з невідповідністю стилів, форм і засобів управління підприємством (досвіду та умінням керівників);
• криза організаційної структури управління, причиною якої є невідповідність між організаційно-правовою формою господарювання, формою власності, внутрішньою організаційною структурою управління та обсягом діяльності підприємства;
• криза платоспроможності, що визначається як невідповідність між грошовими доходами і видатками підприємства, що призводить до періодичної або постійної неможливості фінансування діяльності і виконання прийнятих зовнішніх зобов'язань. Криза платоспроможності виникає здебільшого як наслідок розвитку інших видів локальних криз, оскільки всі сфери життя економічної системи знаходять кількісне вдображення у його грошових коштах.

Фактори, які ведуть до фінансової кризи, поділяють на зовнішні (незалежні  від результатів діяльності підприємства) і внутрішні (залежні від результатів діяльності підприємства). Приклади різного виду факторів наведені у таблиці 1.

Кризові явища носять циклічний характер і тому в них  можна виділити окремі фази. Прийнято ідентифікувати три фази розвитку кризового стану підприємства. Кожна з них має свої зовнішні ознаки та різноманітність прояву залежно від ступеня порушення параметрів життєздатності та індивідуальних причин розвитку кризи конкретного підприємства.

Зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризового стану підприємства полягають у такому.

1 фаза - криза ефективності (прихована  криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яка виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалості операційного та фінансового циклу підприємства, його ринковій вартості та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово - в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів (компенсаторних можливостей) - нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

2 фаза  — криза платоспроможності. Характерними ознаками цієї фази кризи є періодичний і більш тривалий дефіцит грошових коштів підприємства для виконання своїх зобов'язань і фінансування своєї поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується затримкою у часі здійснення поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з браком грошей на розрахунковому рахунку), сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик. Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємства відповідати за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних грошових коштів і високоліквідних активів, своєчасно здійснювати платежі за своїми короткостроковими зобов'язаннями, готовність погасити короткострокову заборгованість власними коштами.

Узагальнюючи  існуюче розуміння, платоспроможність - це здатність підприємства вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі та термінові зобов 'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності.

3 фаза - криза розрахунків за боргами  (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу (відповідно до чинного законодавства критичний термін виконання зобов'язань становить три місяці). Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності.

 

Рис. 1. Схема загальної процедури  банкрутства

Наслідком глибокої, затяжної фінансової кризи підприємства може бути його банкрутство.

Банкрутство - визнана господарським судом  неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

 

Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника становлять сукупно не менше як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені Протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення терміну. Розрізняють такі види банкрутства підприємств:

^Банкрутство  приховане - умисне приховування факту стійкої фінансової неспроможності шляхом поданням недостовірних даних кредиторам, державним органам та іншим зацікавленим особам. Має на меті отримання кредиту, вигідного державного замовлення тощо. Якщо приховування банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст. 220).

^Банкрутство  умисне - це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, до якого з корисливих і мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вживаючи протиправні заходи або не виконуючи чи не належно виконуючи свої посадові обов'язки і яке суттєво зашкоджує державним або громадським інтересам чи законним правам позичальників і кредиторів. Винні в доведенні до банкрутства і особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст.219).

^Банкрутство  фіктивне - вочевидь неправдива заява громадянина-засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підприємства про фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами і бюджетом. Такі дії мають на меті:

- порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в межах провадження справи про банкрутство;

- приховати незаконне витрачання коштів;

- ліквідацію, реорганізацію чи приватизацію  підприємства з метою зміни  форми власності;

- ввести в оману незалежного аудитора з метою отримання необ'єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних збитків  кредиторам чи державі, винні в цьому  особи караються згідно з Кримінальним кодексом України (ст. 218).

Кризових явищ, банкрутства  підприємств можна запобігти з допомогою системи антикризового управління.

 

2. Основні  складові антикризового управління  діяльністю підприємства

Термін "антикризове управління" з'явився в економічній літературі та управлінському користуванні недавно, але за достатньо короткий час став одним з найбільш популярних і вживаних у сучасному діловому житті. Його появу спричинив не зовсім вдалий процес реформування економіки України та інших країн СНД під час переходу до ринкових методів господарювання.

Антикризове управління дає можливість керівникам підприємств  зробити висновки і виробити необхідну  стратегію й тактику щодо виходу з можливого кризового становища. Пов'язана із цим недостатність  відповідних знань і досвіду суттєво впливає на впровадження дієвої системи антикризових заходів сучасного управління підприємством. Виявилося, що можливість пристосування суб'єктів господарської діяльності до нових умов для багатьох з них обмежена і дуже важка проблема

^Антикризове управління - спеціальним чином організована система управління, яка має комплексний, системний характер, націлена на найбільш оперативне виявлення ознак кризи та створення відповідних передумов для їх своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності суб'єкта підприємницької діяльності, недопущення виникнення ситуації його банкрутства, запобігання її виникненню в майбутньому.