Виробництво кормів в Україні

Останніми роками впроваджується фітонцидний спосіб консервування люцерни разом із ріпаком, гірчицею, редькою олійною. При цьому роль консерванту відіграють тіоглікозиди. Збирати та подрібнювати масу починають у фазу створення стручків капустяного компонента, дотримуючись співвідношення між люцерною та гірчицею білою 3:1. Такий силос містить в 1 кг сухої речовини 0,88 к. од., 29,4 % сухої речовини, 50,3 мг каротину. Вміст молочної кислоти складає 66, оцтової — 34 %.

Прискоренню сушіння сприяють:

· плющення стебел бобових трав, яке проводиться одночасно з їх скошуванням косарками-плющилками КПВ-3 та ін;

· механічна обробка трав при скошуванні — ворушіння, розпушування та обертання валків;

· укладання скошеної маси у нещільні, добре провітрювані валки з великою поверхнею.

У країнах Західної Європи нині застосовують спосіб здирання кутикули стебла, що сприяє збереженню пружності (тоді як при плющенні це втрачається), добрій циркуляції повітря у валках, прискоренню вологовтрати, запобіганню втрати поживних речовин через витікання соку із скошених рослин. Волога за таких умов видаляється через стінки клітин шляхом дифузії.

У Великобританії вперше була створена косарка-кондиціонер (нині використовується у господарстві АТЗТ “Агро-Союз”), при застосуванні якої зовнішня оболонка трав руйнується V-видними металевими пластинами. Маса складається нещільним шаром (прискорюється сушіння). Інколи у бобових спостерігається часткове розривання листків, тому металеві пластини останнім часом замінені на поліетиленові щітки або барабани. Для прискорення сушіння сіна люцерну рекомендується обприскувати в період скошування дешевими та нешкідливими хімічними речовинами, наприклад слабким розчином вуглекислого калію.

Підвищенню якості сіна сприяє пресування — ефективна та високопродуктивна технологія заготівлі сіна, за якою у США готують 80-90, Великобританії — 100, у Німеччині та Франції — понад 50% цього виду кормів.

Останнім часом певна увага надається хімічному консервуванню сіна. Така технологія передбачає:

· скорочення строків збирання;

· зменшення їх залежності від погоди;

· збирання сіна підвищеної вологості (25-30 %);

· збереження його якості без досушування активним вентилюванням.

При хімічному консервуванні пригнічується ріст мікроорганізмів, зігрівання обмежується до 38 °С, зменшуються втрати поживних речовин, що запобігає псуванню корму під час зберігання.

Для сіна найбільш ефективним консервантом є пропіонова кислота. Проте її використання у нас та в інших країнах обмежується високою вартістю та технологічними труднощами при роботі з препаратом. Важко також досягти рівномірного ефективного внесення консерванту у великі тюки та рулони.

В Україні, як і в Данії, Германії та США, в якості консерванту з успіхом застосовується безводний аміак — речовини сильнішої консервуючої дії, ніж пропіонова кислота. Він має сильні фунгіцидні властивості та підвищену дифузію, а тому ефективний для консервування укладеного на зберігання під поліетиленовою плівкою вологого сіна. Потрапляючи у вологе середовище, аміак реагує з водою, конденсується і запобігає зігріванню корму та утворенню плісняви. Застосовують його в дозі 3 % від маси корму. Використання безводного аміаку сприяє підвищенню вмісту сирого протеїну та перетравності клітковини.

Отже, поліпшенню якості сіна сприяють:

· своєчасне скошування. При скошуванні у фазі “бутонізації” в 1 кг сухої речовини сіна міститься 150 сирого та 97,5 г перетравного протеїну, тоді як при скошуванні у фазі “кінець цвітіння” відповідно 90,0 та 43,2 г;

· використання різних заходів для прискорення сушіння трав, таких як пресування, активне вентилювання та застосування хімічних консервантів;

· покращення умов зберігання. При зберіганні сіна у скиртах під відкритим небом протягом 8 місяців втрати поживних речовин становить понад 10-12, тоді як у пресованому вигляді в сіносховищі — лише 0,5-1,5 %.

Застосування на збиранні трав таких прогресивних способів заготівлі сіна, як плющення бобових і бобово-злакових, активне примусове вентилювання при досушуванні, пресування та зберігання в критих сховищах забезпечують одержання додатково з кожного гектара посівів до 3 ц кормів у сухій речовині та до 1,5 ц протеїну.

4. Приготування нетрадиційних кормів

Проблема, приготування нетрадиційних кормів порівняно нова і зумовлена такими чинниками: необхідністю інтенсифікації тваринництва; різким зростанням потреби в кормах; накопиченням відходів промислового і сільськогосподарського виробництва, які важко утилізуються.

За даними ФАО потреба тваринництва в протеїні щорічно зростала і становила 432 млн. т у 1980 році, 524 млн. т у 1990 та 600 млн. т у 2000 році. Отже, виникла потреба у застосуванні нових нетрадиційних джерел виробництва протеїну, яких в даний час нараховується декілька.

Широко розповсюджена технологія виробництва протеїну за рахунок продуктів біологічного синтезу одноклітинних організмів (дріжджі, бактерії, нижчі гриби, найпростіші водорості). Ці мікроорганізми мають високу швидкість росту, завдяки якій відбувається подвоєння біомаси дріжджів за 2-4 години, бактерій — за 15-45 хв. Такий білок має високу біологічну цінність, яка набагато вища, ніж у рослинного білку і прирівнюється до білків тваринного походження. Особливістю цієї технології є те, що для виробництва білка не потрібно великих площ, виробляється він на різних поживних субстратах, тобто його виробництво не залежить від природних факторів.

Найпоширенішими нетрадиційними джерелами виробництва протеїну є кормові дріжджі. Традиційною сировиною для їх виготовлення є відходи сільськогосподарського виробництва — вуглеводисті субстрати та гідролізати; відходи деревообробної, цукрової та спиртової галузей. Використовуються також нафтохімічна сировина, відходи виробництва етилового та метилового спиртів. Для виготовлення білка мікробіологічного синтезу економічно доцільною є технологія, основана на варінні целюлози на сульфаті лугу. За такої технології не потрібно дотримуватись умов стерильності, вона не потребує герметичного обладнання.

5. Протеїновий концентрат із соку зелених рослин

Сушіння зелених кормів на високотемпературних сушильних агрегатах АВМ-0,65 та АВМ-1,5 сприяє більшому збору кормових одиниць у порівнянні із сушінням у полі. Проте ця технологія характеризується значними витратами пального — до 200 кг на тонну сухого корму. Механічне віджимання соку перед сушінням дозволяє знизити витрати палива на виготовлення корму на 40%. Цьому сприяє видалення половини вологи із зеленої маси рослин. Ця технологія дозволяє також приготувати сінаж без пров’ялювання трави у полі.

Розробка безвідходної технології приготування протеїнового зеленого концентрату (ПЗК) дозволяє збільшити збір білка з 1 га в 1,1 разу порівняно до вирощування люцерни на зелений корм, а вихід білка — у 2,8 раза. Із однієї тонни зеленої маси отримують 450-550 кг зеленого соку з виходом 1,5-10 кг ПЗК із злаків і 25-30 кг із багаторічних бобових трав.

Технологія приготування кормів з віджиманням соку передбачає скошування бобових трав у фазі “бутонізація-початок цвітіння” з одночасним подрібненням та транспортуванням до цеху, після чого зелену масу дозують та відокремлюють жом і сік. Жом висушують та готують трав’яне борошно або закладають на сінаж. Сік очищають від домішок, коагулюють гарячою водою та відстоюють. Після цього видаляють частину коричневого соку. Суспензію, що залишилася, розділяють на концентрат вологістю 50-60 % і коричневий сік. Вологий концентрат гранулюють у гранули діаметром 2-5 мм і досушують шляхом вентилювання на сушарці. Готовий гранульований концентрат упаковується в мішки або вивантажується насипом у транспортний засіб.

Протеїновий концентрат у сухій речовині містить: 40-60 % перетравного протеїну, 3,5-4 сирого жиру, 1-6 % сирої клітковини та 300-600 мг/кг каротину. Кілограм гранульованого концентрату містить 1,1 кормової одиниці.

Таким чином, для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно:

1. Враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

2. Щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей;

3. Забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

4. Раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

6. Використовувати кормовиробництво як елемент науково обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

7. Прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

Література:

1)     Березюк  С.В.,  Пронько  Л.М.,  Чорнопищук  Т.І.  Економіка  кормо- виробництва.  – Вінниця: ВЦ ВДАУ, 201. – 19 с.

2)     Кіщак І.Т. Науково-методичні підходи розвитку кормовиробничої галузі //Ефективні корми та годівля. - 2005. - №1. -С.22-25.

3)     Андрійчук  В.Г.  Економіка  аграрних  підприємств:  Підручник.  –  2-ге  вид., доп. і перероблене / В.Г.Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

4)     Бащенко  М.І.  Аспекти  кормовиробництва  для  одержання

конкурентоспроможної  продукції  тваринництва  /  М.І.  Бащенко  //

спеціалізований журнал з питань кормів та відгодівлі. – 2005. – №1. – С. 43

5)     Безуглий  М.  Стан  вітчизняного  кормовиробництва  /  М.Безуглий  //

агровісник України. – 2006. – №6. – 7. – С.83 – 84.

6)     Інтернет-ресурси:

http://referrats.ru/7099-kormovirobnictvo.html

http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=62352

http://ptaha.kiev.ua/2010/06/15.html

4