Виробнича травма та критерії її оцінки

Вибухонебезпечний пил (група  А) - пил з нижньою межею поширення  полум’я до 65 г/м3.

Найбільш вибухонебезпечний  пил (І клас) – пил з нижньою  межею поширення полум’я до 15 г/м3 (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока, торфу)

Вибухонебезпечний пил ІІ клас) – пил з нижньою концентраційною  межею поширення полум’я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пил кави, чаю, борошна, вугілля, сіна, гороху).

Пожежонебезпечний пил (група  Б) - пил з нижньою межею поширення полум’я більше 65 г/м3.

Найбільш пожежонебезпечний  пил (ІІI клас) – пил з температурою самозаймання до 250 °С (пил тютюну).

Пожежонебезпечний пил (ІІІ  клас) – пил з температурою самозаймається більше 250 °С (деревний та вугільний пил).

Самозаймання речовин. Самозаймання – явище різкого збільшення швидкості  екзотермічних реакцій, які приводять  до виникнення горіння речовини при  відсутності запалювання. Залежності від причин самозаймання буває хімічним, тепловим, мікробіологічним.

Хімічне самозаймання виникає  в результаті дії на речовину кисню  повітря, води або взаємодії речовин. Наприклад, самозаймання забрудненого оливою ганчір’я, через окиснення олив повітрям з виділенням тепла, або під дією води на лужні метали займається водень.

Теплове – це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яке виникло під дією зовнішнього  нагріву речовини вище температури  самонагрівання.

 

Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При певній вологості і температурі  в органічних речовинах, торфі, ініціюється  життєдіяльність мікроорганізмів  і утворюється павутинний гліт (грибок). При цьому підвищується температура  і міняються форми мікроорганізмів, а при температурі 75°С гинуть. Але  при 60-70° проходить окиснення  і обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням дрібнопористого  вугілля. Адсорбуючи кисень повітря  це вугілля нагрівається до температури  розпаду і активного окиснення  органічних речовин, що і призводить до займання.

Протипожежні вимоги до будинків і споруд. Виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і обробки і у відповідності  із ОНТП 24-86 "Визначення категорій  приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці" приміщення по вибухопожежній і пожежній небезпеці  діляться на п’ять категорій –  А, Б, В, Г, Д.

До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі  та легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28°С, а також  речовини і матеріали здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем або одне з одним; при утворенні  вибухонебезпечних сумішей розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.

До категорії Б належать приміщення, в яких є пил та волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28°С та спалимі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий надлишковий  тиск вибуху 5 кПа.

До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі  та важкоспалимі рідини, тверді спалимі  та важкоспалимі речовини та матеріали (в тому числі пил та волокна), а також речовини і матеріали  які здатні при взаємодії з  водою, киснем повітря та одне з одним  тільки горіти (за умови, що ці приміщення не відносяться до категорії А чи Б).

До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі  речовини та матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому  стані, а також спалимі гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо; процес їх обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та полум’я.

До категорії Д належать приміщення, в яких є неспалимі  речовини та матеріали у холодному  стані.

 

На розвиток пожежі у приміщеннях  та спорудах значно впливає здатність  окремих будівельних елементів  чинити опір впливу тепла, тобто їх вогнестійкість.

Вогнестійкість – здатність  будівельних конструкцій чинити опір дії високої температури, утворенню  наскрізних тріщин та поширенню вогню  в умовах пожежі і виконувати при  цьому свої звичайні експлуатаційні функції. Вогнестійкість конструкцій  будівель характеризується межею вогнестійкості.

Межа вогнестійкості –  це час, на протязі якого конструкція  може витримати дію вогню, а потім  вже починається деформація.

Всі будівлі і споруди  за ступенем вогнестійкості за СНиП 2.01. 02-85 поділяють на 5 ступенів.

Будинок може належати до того або іншого ступеня вогнестійкості, якщо значення меж вогнестійкості і  меж поширення вогню усіх конструкцій  не перевищує значень вимог СНиП 2.01. 02-85.

Пожежна профілактика електрообладнання. Електрична енергія певних умовах легко  переходить у теплову і це може викликати пожежі і вибухи. Пожежна  небезпека електрообладнання, електронних  приладів, радіоелектронної апаратури, апаратури управління, електроприймачів пов’язана з використанням спалимих матеріалів: гуми, пластмас, лаків, олій.

Джерелами займання можуть бути електричні іскри, дуги, коротке  замикання, струмові перевантаження, перегріті  опірні поверхні, несправність обладнання. Окислювачем звичайно служить кисень. Але потужність і тривалість дії  цих джерел займання порівняно малі, тому горіння, як правило, не розвивається. Виникнення пожежі в електронних  пристроях можливо, якщо використовуються спалимі і важкоспалимі матеріали  і вироби.

Кабельні лінії електроживлення  виконані з спалимого ізоляційного матеріалу, тому є найбільш пожежонебезпечними елементами в конструкціях електрообладнання.

Коротке замикання (КЗ). КЗ виникають  в результаті порушення ізоляції частин обладнання, що проводять струм  і зовнішніх механічних пошкоджень в електричних дротах, монтажних дротах, обмотках двигунів і апаратів. Ізоляція елементів, що проводять струм може пошкоджуватися при дії на неї високої температури або полум’я, інфрачервоного випромінювання, переходу напруги з первинної обмотки силового трансформатора на вторинну, при підвищених режимах навантаження (нагрів до високих температур, і як наслідок при охолодженні конденсується вода) та ін.

 

Сила струму КЗ може бути від одиниць до сотень кілоампер. Струми КЗ викликають термічну і електродинамічну дію і супроводжуються різким зниженням напруги в електромережі. Струми КЗ можуть перегріти частини, що проводять струм і розплавити дроти (температура до 20000°С). Протікання по провіднику тривалого допустимого  струму силою (І) пов’язано з виділенням тепла Q (Дж), і кількісно визначається законом Ленца-Джоуля: Q=I2 Rt, де I –  сила тривалого припустимого струму, А; R – активний опір, Ом; t - час, с.

Час проходження струму КЗ не перевищує декількох секунд або  навіть долі секунди і залежить від  дії апаратів захисту (плавких запобіжників, автоматичних вимикачів, ін). При проходженні  струму КЗ сила якого перевищує допустимий струм, температура нагріву дроту  різко підвищується і може досягнути  небезпечних значень.

Відомо, що два провідники, по яких проходить електричний струм, взаємодіють один з одним. Напрям сили взаємодії визначається напрямом струму в провідниках. При однаковому напрямі струму електродинамічні сили притягують провідники, при різних – відштовхують. При КЗ в мережі можуть виникати струми, що в десятки  і сотні раз перевищують номінальні, тому електродинамічні сили стараються деформувати провідники і ізолюючі частини, на яких вони кріпляться.

КЗ супроводжується різким зниженням напруги в електромережах. В результаті виникає частковий  або повний розлад електропостачання  споживачів.

Профілактика КЗ передбачає наступні заходи:

правильний вибір, монтаж і експлуатація електричних мереж, електрообладнання;

правильний вибір конструкціїї електрообладнання, способу встановлення і класу ізоляції (опір ізоляції згідно з ПУЕ 500кОм);

електричний захист електричних  мереж, електрообладнання (швидкодіючі  реле, автоматичні вимикачі, запобіжники).

Перевантаження. При проходженні  струму по провідниках виділяється  тепло, яке нагріває їх до температур при яких посилюються окислювальні процеси, на дротах утворюються оксиди, які мають високий опір, збільшується опір контакту і, відповідно кількість  тепла, що виділяється. А це спричиняє  старіння або руйнування ізоляції. Наслідком цього може бути електричний  пробій ізоляції і пошкодження пристрою, а при наявності спалимої ізоляції і пожежо- і вибухонебезпечного середовища –пожежа або вибух. Оскільки кожний провідник розрахований на певний струм, то збільшення його може призвести  до перевантаження.

Причиною перевантаження може бути неправильний розрахунок при  проектуванні мереж і схем (занижений  переріз дротів, перевантаження радіоелементів, додаткове включення пристроїв  до джерел живлення на які вони не розраховані), пониження напруги в мережі.

Профілактика пожеж від  перевантажень:

при проектуванні необхідно  правильно вибирати переріз провідників  мереж і схем за допустимою густиною струму, щоб Ідоп. >=Ір;

в процесі експлуатації електричних  мереж не можна включати додатково  електроприймачі, якщо мережа на це не розрахована;

для захисту електрообладнання  від струмів перевантаження найбільш ефективні автоматичні і електронні схеми захисту, вимикачі, теплові  реле і плавкі запобіжники.

Перехідні опори. Причиною пожежі і аварій можуть бути великі перехідні  опори, які виникають в місцях з’єднань та розгалужень провідників, в контактах пристроїв, або на клемах, якщо ці з’єднання зроблені неправильно або покрилися іржею.

При проходженні струму навантаження в такому контактному з’єднанні  виділяється деяка кількість  тепла, пропорційна квадратному  струму і опору точок дійсного дотику. Вона може бути досить велика, що місця перехідних опорів сильно нагріваються. Якщо контакти будуть торкатися  спалимих матеріалів, то ці матеріали  можуть зайнятися, якщо ж є вибухонебезпечна суміш газів виникне вибух.

Профілактика пожеж від  перехідних опорів:

для збільшення площі дійсного дотику контактів необхідно використовувати  пружні контакти або спеціальні стальні  пружини;

для відводу тепла від  точок дотику і розсіювання його необхідно виготовляти контакти певної маси і поверхні охолодження;

всі контактні з’єднання  повинні бути доступні для огляду.

Головним засобом запобігання  пожеж і вибухів від електрообладнання  є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних  приміщеннях і виробництвах. Згідно ПУЕ, приміщення (цехи, дільниці та інш.) поділяються на пожежонебезпечні (П-1, П-іі, П-Ііа, П-ІІІ) і вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-Ііа) зони.

Пожежонебезпечна зона –  це простір, де можуть знаходитися спалимі  речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і можливих його порушеннях.

Вибухонебезпечна зона –  це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.

За ступенем пожежної небезпеки  пожежонебезпечні приміщення поділяються  на наступні класи:

П-І – приміщення, в  яких використовуються або зберігаються тверді спалимі рідини з температурою спалаху парів вище, ніж 61 градус Цельсія (склади мінеральних масел, насосні станції спалимих рідин).

П-ІІ – приміщення, в яких виділяється спалимий пил або  волокна з нижньою концентраційною  межею займання більш, ніж 65 г/м3 до об’єму повітря, які не можуть утворювати вибухонебезпечні суміші (деревообробні цехи, малозапилені цехи, млини).

П-ІІа – приміщення, в  яких утворюються тверді спалимі  матеріали без виділення пилу і волокон (склади паперу, цехи зберігання меблів).

П-ІІІ – зовнішні установки, в яких використовуються спалимі  рідини з температурою спалаху, більшою  ніж 61 градус Цельсія або тверді спалимі речовини (склади палива і  деревини).

Згідно ПУЕ вибухонебезпечні установки і приміщення поділяються  на такі класи:

По газу – В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг;

По пилу – В-ІІ, В-Ііа.

В-І – приміщення, в  яких виділяються спалимі гази або  пари легкозаймистих речовин в такій  кількості і мають такі властивості, що можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші при нормальних умовах роботи (постійно є вибухонебезпечна концентрація – завантаження-розвантаження технологічних апаратів, зберігання або переливання легкозаймистих речовин).

В-Іа та В-Ііа – приміщення, в яких вибухонебезпечні суміші утворюються  в результаті аварії або несправності апаратів, установок, а в нормальних умовах роботи технологічного обладнання вибухонебезпечні суміші не утворюються.

 

В-Іб – приміщення характеризуються такими ж показниками, як і в В-Іа, але мають наступні особливості:

Спалимі гази мають високу нижню межу вибуховості (15% і більше і різкий запах при гранично допустимих концентраціях);

Може мати місце локальна вибухонебезпечна концентрація;

Спалимі гази легкозаймистих речовин знаходяться в таких  кількостях, які в приміщенні не створюють загальної вибухонебезпечної  концентрації, робота з ними проводиться  без використання відкритого вогню. Ці приміщення відносяться до невибухонебезпечних  за умови, що робота виконується в  витяжних шафах або під витяжною парасолею).

В-Іг – зовнішні установки, в яких містяться вибухонебезпечні пари, гази і легкозаймисті речовини (сховища легкозаймистих речовин).

В-ІІ – приміщення, в яких виділяється пил, який переходить в  завислий стан, що здатний утворювати з повітрям і іншими окислювачами вибухові системи при нормальних нетривалих режимах роботи технологічних  апаратів та обладнання.

Згідно з ПУЕ в пожежонебезпечних  зонах використовуються електрообладнання  закритого типу,

В вибухонебезпечних зонах  і зовнішніх установках необхідно  використовувати вибухозахищене електрообладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2. 020-76 "Електрообладнання вибухозахищене".

Засоби та способи гасіння  пожежі. Пожежу, яка виникла можна  ліквідувати, якщо забрати один з  трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело  тепла.