Характерними рисами

Починати відповідь на це питання слід з того, що процес утворення

держави не може бути одномиттєвим актом. Це тривалий процес, який

складається з певних фаз і стадій. Історію Київської Русі можна поділити

на три етапи.

 

I етап – виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX –

кінець X ст.).

 

Цей етап пов'язаний з правлінням князів Діра та Аскольда (загинув

близько 882 р.), Олега (882 – 912 рр.), Ігоря (912 – 945 рр.),

Святослава (969 – 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 – 969 рр.).

 

Характерними рисами першого етапу були:

 

– захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. та об'єднання Північної та

Південної Русі, що стало основою виникнення загальноруської держави;

 

– зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній

політиці;

 

– активне розширення державних кордонів та слабкість великокнязівської

влади, що не була ще чітко організованою та централізованою;

 

– формування системи васально-ієрархічних відносин (зросла влада князя і

княжої дружини, яка виділилася у панівний прошарок і фактично склала

основу своєрідного адміністративного апарату; утворилися різні групи

феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);

 

– воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду

вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня

Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);

 

– наростання небезпеки з боку кочівників (ослаблення Хазарського

каганату після успішних походів Святослава у 965 і 968 рр. відкрило шлях

на Русь кочовим народам, зокрема печенігам).

 

II етап – розквіту і піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI

ст.).

 

Він припадає на час князювання Володимира Великого (980 – 1015 рр.) та

Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.).

 

Характерні риси цього етапу:

– завершення процесу формування території Київської Русі;

 

– перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на

проблему їхнього освоєння та втримання під контролем;

 

– посилення централізації влади;

 

– активна реформаторська діяльність великих князів (судова,

адміністративна, війська реформи);

 

– невдала спроба реформування язичництва, офіційне запровадження та

поширення державної консолідуючої ідеології – християнства;

 

– поява писаного кодифікованого права («Руська Правда» – перший кодекс

права на Русі);

 

– активізація міжнародних контактів, численні шлюби членів сім'ї

Ярослава Мудрого  з представниками правлячих династій Заходу;

 

– зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

 

III етап – політичної роздрібненості (кінець XI – середина XIII ст.).

Характерні риси цього етапу:

 

– посилення чвар та міжусобиць (після смерті Ярослава Мудрого

протистояння та суперечки за Київський стіл набули загрозливого

характеру);

 

– втрата політичної єдності, посилення відцентрових тенденцій,

 

– зародження індивідуальної земельної власності;

 

– спроба відновлення державної єдності (князювання Володимира Мономаха

(1113 – 1125 рр.); після смерті Мономаха його синові Мстиславу лише на

короткий час вдалося підтримати єдність руських земель);

 

– прогресуюче наростання зовнішньої загрози, що врешті-решт призвело до

встановлення монголо-татарського іга.

 

Студенти повинні знати, що у XII ст. утворилося 15 князівств (земель),

серед них шість були на території сучасної України: Київське, Галицьке,

Володимиро-Волинське, Чернігівсько-Сіверське, Переяславське,

Турово-Пінське. Треба підкреслити, що у цю добу роздробленість набула

рис стійкої, прогресуючої тенденції. На початку XIII ст. кількість

князівств досягла 50, а у XIV ст. – 250.

 

Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

 

– великі простори держави та етнічна неоднорідність населення;

 

– зростання великого феодального землеволодіння;

 

– відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської

влади;

 

– зміна торгівельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового

центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі;

 

– посилення нападів степових кочівників (печенігів, половців, татар).

 

Важливо зазначити, що за своєю суттю роздрібненість Київської Русі була

перехідним періодом від ранньофеодальної держави до зрілого феодального

суспільства. В цей перехідний період завершилося формування усіх

основних рис та інститутів феодалізму (основних прав феодалів,

повинностей селян, системи феодально-станової ієрархії тощо), тільки не

в рамках однієї держави, а лише в рамках окремих феодальних вотчин та

князівств.

 

Феодальна роздрібненість була закономірним і більш високим етапом у

розвитку феодальної держави, ніж ранньофеодальна Київська Русь, тому що

сприяла зростанню виробничих сил і більш гнучко захищала інтереси

пануючого класу (одна з основних функцій держави). Разом з тим треба

підкреслити, що феодальна роздрібненість зменшила обороноздатність

країни, що в умовах посилення монголо-татарської Орди призвело до

ни, що в умовах посилення монголо-татарської Орди призвело до

трагедії руських земель.