МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

      ЛИПКОВАТІВСЬКИЙ АГРАРНИЙ КОЛЕДЖ

      РЕФЕРАТ з предмету:”Економіка сільського господарства”

      На  тему:”Економіка бджільництва”

      Роботу  виконав студент 

      Агрономічного вітділення                    

      3 – го курсу

      групи А – 31

      КОНІЧЕК Максим

      Анатолійович

      Викладач:ТАРАНЕНКО 
 

      Липковатівка

      2001 р.

      ПЛАН.

1.   Значення і розвиток  галузі.    (ст.3)

2.   Економічна ефективність  виробництва продукції.                                                 (ст.5)

3.   Шляхи підвищення економічної ефективності галузі.                              (ст.6)

      1.Значення  і розвиток галузі.

      Бджільництво  – особлива і надзвичайно цінна  галузь сільського господарства. Її основою  є розведення медоносних бджіл, які існують бджолинними сім’ями – своєрідними біологічними одиницями. Бджільництво дає основні продукти (мед і віск), а також додаткові (пакети бджіл, бджолині матки, квітковий пилок, маточни молоко, прополіс, бджолина отрута).

          Мед є чудовим продуктом життєдіяльності бджолосімей, які справедливо називають рідким золотом природи. Високоякісні сорти меду містять близько 75% фруктози і глюкози, щовизначає його цінність і фізичні властивості. До складу меду входить близько 300 речовин і зольних елементів. Він має рідкісні харчові якості, важливі лікувальні властивості, визначається неповторним смаком і ароматом.

      Маточне молоко, прополіс і бджолину отруту використовують для виробництва  медичних препаратів. Прополіс (бджолиний  клей) здавна відомий як засіб для лікування ран, опіків та інших захворювань.

      Економічне  значення бджільництва доповнюється також  тим, щобджіл використовують для  запилення сільськогосподарських  культур. В результаті запилення  бджолами соняшнику,гречки, плодоягідних, овочевих, ефіроолійних та інших культур їх урожайність підвищується в середньому на 25 – 30%. Вартість додаткової продукції від запилення сільськогосподарських культур бджолами значно перевищує витрати на утримання пасік.

      На  початок 1993 р в усіх категоріях господарств України налічувалось майже 3,7 млн бджолиних сімей, у тому числі більше як 2,8 млн у підсобних господарствах населення і близько 0,9 млн у колективних, державних міжгосподарських підприємствах, або відповідно 74,3% і 25,7%. В колгоспах нараховується 605,7 тис бджолосімей, або в середньому понад 70 з розрахунку на одне господарство. Промислові пасіки колгоспів і держгоспів лісостепової і степової зон мають по      100 – 200, а окремих спеціалізованих господарств і міжгосподарських підприємств – по 300 – 600 бджолосімей.

      Господарства  України мають сприятливі умови  для розвитку бджільництва. Джерелами  медозбору тут є сільськогосподарські культури, а також природні медоносні  угіддя – ліси, насадження ярів і  балок,лісосмуги, луки і пасовища. На території країни бджільництво розміщується нерівномірно залежно від наявності медоносних ресурсів і потреби в бджолосім’ях для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур, садів та ягідників. У зоні Лісостепу розміщується в середньому 7 бджолосімей з розрахунку на 100 га сільськогосподарських культур, у Степу – 6, на Поліссі – 5 і в Карпатах – 4 бджолосім’ї. Найбільша концентрація бджолинних сімей у господарствах Лісостепу, а в зоні Степу їх постійно не вистачає для повноцінного запилення соняшнику.

      Відповідно до особливостей кормовох бази бджільництва у господарствах України розводять такі породи бджіл:

• українська степова,
• карпатська,
• сіра гірська кавказька,
• поліська та їх помісі.

        Для підвищення продуктивності  бджільництва держплемрозплідники  і племінні пасіки щорічно виводять понад 100 тис племінних маток кращих районованих порід і реалізують їх господарствам і населенню.

      Виробництво меду в світі в цілому зростає  і становить нині близько 1 млн  т. У більшості країн середньорічне  споживання меду становить від 100 г до 1 кг на душу населення. Валове виробництво меду в Україні становить 50 – 55 тис т за рік, з них товарного понад 23 – 26 тис т, а з розрахунку на душу населення – близько 1 кг. Рівень його споживання досяг 450 – 500 г на одну людину за рік, що не забезпечує норм повноцінного харчування.

      Виробництво меду в господарствах України  постійно зростає. Так, валовий збір меду в 1980 р в усіх категоріях господарств  становив 33,4 тис т, у 1985 р – 43,7 тис  т, а в 1990 р – 50,9 тис т, що відповідно на 52,4 і 16,5% більше. В 1992 р у господарствах України було одержано 57,1 тис т меду, в тому числі 29,3 тис т товарного. Валовий збір меду з розрвхунку на одну бджолосім’ю в середньому по країні становив 15,9 кг (з них 8,3 кг товарного). Крім того, було одержано 1204 т воску – 2,1% від валового виходу меду.

      У господарствах населення в 1992 р  було вироблено 46,9 тис т меду, з  них 23,5 тис т товарного, що відповідно становить 82,1 і 80,2 % їх загальних обсягів  у країні. Вихід меду на одну бджолосім’ю становив 17,3 кг, у тому числі 9,0 кг товарного. На пасіках колективних, державних і міжгосподарських підприємств було одержано понад 10,2 тис т меду, з них 5,8 тис т товарного. Крім того, від бджільництва було одержано 733 т воску, 32,3 тис роїв та багато інших продуктів.

      У передових господарствах валовий  збір меду на одну бджолосім’ю становить 40 – 60 кг, що в 2,5 – 4 рази перевищує середню продуктивність бджільництва по краіні. Нині виробляється близько 20 сортів меду високої якості. У виробництві меду та іншої продукції бджільництва найбільша частина господарств Лісостепу і Степу.

      Бджільництво  розвивається за такими напрямками:

• медотоварний,
• запилювально-медовий,
• запилювальний (при вирощуванні культур закритого грунту),
• розплідницький (виведення маток і формування пакетів бджіл),
• комплексний.

        Ці напрями в спеціалізації  бджільництва мають свої характерні  особливості в організації галузі, обліку виробничих витрат на  пасіці та методиці обчислення  собівартості продукції.

      У господарствах України переважає  запилювально-медовий напрям бджільництва. Кількість сімей бджіл на пасіках і бджолофермах колгоспів і держгоспіввизначається, як правило, потребою в них для запилення сільськогосподарських ентомофільних культур. При цьому слід виходити з таких норм: для запилення гречки, насінників багаторічних трав та ентомофільних культур, садів і ягідників требо мати 2 сім’ї бджіл з розрахунку на 1 га посіву або насаджень і не менш як 1 бджолосім’ю на 2 га посіву соняшнику, баштанних та овочевих культур.

У багатьох господарствах  пасіки дрібні і малопродуктивні, бджіл недостатньо використовують для запилення сільськогосподарських культур, а спеціальних медоносів здебільшого не висівають. Це обмежує кормову базу бджільництва і можливості його розвитку. Особливої шкоди розвитку галузі завдають існуюча практика і не досконала технологія застосування гербіцидів, пестицидів та інших засобів боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

2.Економічна  ефективність виробництва  продукції.

      Дальший розвиток бджільництва в різних категоріях господарств країни зумовлює необхідність визначення його економічної ефективності і факторів, які найбільшою мірою формують її рівень. Економічна ефективність бджільництва характеризується системою таких показників:

• виходом валового і товарного меду з розрахунку на одну бджолосім’ю,
• затратами праці на 1 ц меду,
• вартістю валової продукції бджільництва на одного середньорічного працівника,
• собівартістю  одиниці продукції і ціною її реалізації,
• прибуток,
• рівень рентабельності.

      Внаслідок недостатньоі забезпеченості бджільництва кормовими ресурсами продуктивність бджолосімей у сільськогосподарських підприємствах зростає дуже повільно і нестабільно. У 1992 р в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах було досягнуто найбільшого рівня продуктивності бджільництва. Валовий збір меду з розрахунку на одну бджолосім’ю, наявну в період медозбору, становив 13,2 кг, з них 7,8 кг товарного.

Економічна  ефективність виробництва  меду в колективних  і державних сільськогосподарських  підприємствах України

      Виробництво меду в багатьох господарствах визначається високою трудомісткістю. У 1992 р затрати  праці на виробництво 1 ц меду в  середньому становили 309,3 люд/год. Порівняно вищий рівень продуктивності праці на бджолофермах міжгосподарських підприємств, де затрати праці на 1 ц становили 272,7 люд/год, або на 35,6 люд/год менше.

      Основною  причиною високої трудомісткості виробництва  продукції бджільництва в сільськогосподарських підприємствах є низька продуктивність бджолосімей на пасіках і бджолофермах. Якщо збільшити валовий збір меду з розрахунку на одну бджолосім’ю до 20 – 30 кг, затрати праці на виробництво 1 ц меду можуть становити 60 – 90 люд/год при такому самому рівні механізації виробничих процесів. 

      Особливості бджільництва як галузі сільськогосподарського виробництва зумовлюють специфіку  визначення його економічної ефективності. Так, бджільництві запилювального і  запилювально-медового напрямів, продукція, одержана в результаті підвищення врожайності запилених бджолами сільськогосподарських культур, у доход галузі не зараховується. У зв’язку з цим всі витрати по бджільництву запилювального напряму, крім вартості меду, воску, плідних маток, роїв та іншої побічної продукції, відносять на обпилювані сільськогосподарські культури і багаторічні насадження.

      У бджільництві опилювально-медового напряму  на обпилювані культури відносять 20 – 40 % загальної суми витрат, а на плодові  насадження, посіви конюшини і люцерни на насіння – 40 – 60 % залежно від величини площ та рівня їх урожайності. Решту витрат відносять на собівартість продукції бджільництва, розподіляючи їх пропорційно до вартості окремих видів продукції за цінами реалізації.

      Розроблена  методика передбачає обчислення собівартості продукції бджільництва – меду, воску, роїв, маточного молочка, плідних  і неплідних маток, прополісу  та інше. Собівартість продукції бджільництва в господарствах постійно зрастає.

      Усільськогосподарських підприємствах бджільництво нині низькорентабельне. Виробництво меду в господарствах населення країни при використанні різних каналів реалізації забезпечує значні доходи і високу рентабельність.

      Зниження  собівартості продукції бджільництва можна досягти шляхом збільшення її виробництва на основі впровадження досягнень науки і передового досвіду з урахуванням особливостей медозбірних умов господарств. Продуктивність бджільництва підвищують на основі розведення селекційних ліній районованих порід, раціональної організації кочівлі пасік, а також посіву спеціальних медоносних культур для заповнення безвзяткових періодів.