Деградацыя грунту

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостерігається і на безструктурних піщаних ґрунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Причиною  вітрової ерозії, крім несприятливих  кліматичних умов, є руйнування зернистої структури ґрунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надійного його захисту. Надмірне випасання худоби в посушливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію.

Залежно від  швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії виникають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн ґрунту. Чорні бурі катастрофічне знижують родючість ґрунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.

На Україні  найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові та деякі лісостепові райони. Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятливих породних умовах, а й у знищенні в минулому ґрунтозакріплюючої рослинності, руйнуванні структури ґрунтів, зменшенні загальної лісистості.

Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий покрив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії.

Останнім часом у  деяких районах зрошування спостерігається іригаційна ерозія від зрошування ґрунту напуском води й, зокрема, від його дощування. Неправильне зрошування може призвести до засолювання ґрунтів. Ґрунтові води піднімаються до поверхні. Після випаровування води розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в при поверхневих шарах, що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зрошування.

Завдання охорони  ґрунтів полягають у втіленні в життя науково обґрунтованої системи організаційно-господарських, агротехнічних лісомеліоративних та гідротехнічних заходів, спрямованих на раціональне використання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості ґрунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних можливостей наземних екосистем. Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а також від фізико-географічних і насамперед ґрунтово-кліматичних умов.

Організаційно-господарські заходи передбачають вирощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захищають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водо регулюючого значення. На схилах з малопотужним ґрунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допускається випас худоби на легких, слабко закріплених дерниною ґрунтах.

Агротехнічні  заходи визначаються видом ерозії ґрунтів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію ґрунту проводять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3—4 і більше раз поверхневий стік.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток ґрунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження ґрунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

У районах поширення  вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні  сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток

ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією є поліпшення структури ґрунту.

Для боротьби з водною або вітровою ерозією застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

Для охорони  ґрунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.

У гірських районах  протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих районах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу.

Агролісомеліоративні  заходи мають важливе значення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігозатримання та боротьби з вітровою ерозією. На роль полезахисного лісорозведення в боротьбі із засухою та ерозійними процесами вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахисних лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чорних бур, поліпшує водний режим ґрунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2—3 ц/га.

Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають ґрунт від дальшого розмивання.

Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією ґрунтів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплексі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення

зливових вод споруджуються  спеціальні колектори, які відводять  поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

 

Ґрунтові ресурси займають провідне місце в природному та економічному потенціалі України. Чорноземи України  вважаються одними з найродючіших ґрунтів  світу. Зрошення чорноземів є одним з потужних чинників втручання людини в саморозвиваючу ґрунтово-екологічну систему степів. Якщо розорювання і внесення добрив охоплює тільки верхні ґрунтові горизонти, то зрошення – і підґрунтя, а отже, його наслідки є масштабнішими. Держава припинила фінансування таких великомасштабних заходів щодо збереження і підвищення родючості чорноземів, як захист від ерозії та гіпсування, реконструкція та будівництво зрошувальних систем, що зумовило швидке повернення сільськогосподарського виробництва від високо інтенсивної до екстенсивної форми господарювання. Такі зміни з використання земельних ресурсів передусім позначились на показниках родючості, а при збереженні таких умов це може призвести до катастрофічних наслідків. Виснаження ґрунтів призведе до подальшого зниження їх продуктивності та посилення явищ деградації, зростання вразливості ґрунтового покриву до антропогенних навантажень. Скорочення обсягів роботи щодо захисту екологічно безпечного природокористування прискорює деградацію ґрунтів. Для подолання подальшого поширення деградації чорноземів необхідні розроблення і реалізація законодавства з охорони ґрунтів, організація і проведення ґрунтового моніторингу, перехід на ландшафтно-екологічне землекористування і ґрунтозахисне землеробство.         Український ґрунтознавець В.В.Докучаєв писав, що чорнозем дорожчий за золото, дорожчий за вугілля. Він зазначав, що основні причини зниження агрономічних властивостей грунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку грунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням грунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у грунтах і підгрунтовних водах. Грунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств -сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає грунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.           Висока розораність сільськогосподарських угідь, призвела до інтенсивних, наростаючих, ерозійних процесів.

Процес ерозії грунтів  та інтенсивна експлуатація земель веде до пониження їхньої родючості, зменшення вмісту гумусу.

Однією з причин погіршення якості земель є нераціональне застосування засобів хімізації сільського господарства, що призводить до нагромадження в  грунтах залишків мінеральних добрив і пестицидів.

Серйозну проблему забруднення  ґрунтів становить техногенні викиди промислових підприємств. Землі забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів.

Отже, головними соціально-економічними наслідками забруднення земель є, в  першу чергу, зменшення родючості  ґрунту, що призводить до отримання менших урожаїв, а місце – і виведення значних земельних угідь з нормального сільськогосподарського користування.

Потрапляння шкідливих (неприродних) хімічних сполук з землі в грунтові води, зумовлює потрапляння хімічних елементів у водяний колообіг, випадання кислотних дощів тощо. Це негативно позначується на здоров’ї населення, а це, в свою чергу, впливає на низьку продуктивність праці, великі обсяги загального часу на захворювання та неявки на робочих місцях тощо.

До інших негативних наслідків можна також віднести: підкислення земель і втрат ними гумусу, загибель ряду ґрунтових організмів, комах-запилювачів, накопичення небезпечних для живих організмів отрут, зміна складу ґрунту пригнічення біологічної активності ґрунтів, зниження площі придатної для сільського господарства землі, отруєння ґрунтових організмів на прилеглих ділянках, зволоження, зміна складу ґрунтів, отруєння ґрунтових організмів, забруднення органічними та хімічними речовинами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури:

 

1. Дедюк І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.
2. Добровольский Г.В. Место и роль современного почвоведения в науке и    жизни // Почвоведение. - 1999. - №1. - С. 9-14.
3. Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Экологические функции почв. - М.: 1986. - 113 с.
4. Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Функции почв в биосфере и    экосистемах. - М.: Наука, 1990. – 259с
5. Єфімчук Н. Географія та екологія ґрунтів. - Львів, 2003. - с. 131-134.   
6. Панас Р.М.   Екологічний вісник. – Київ, 2004. -№4. – с. 9-11.
7. Назаренко І. І., Польчина С.М., Дмитрук Ю.М., Смага І.С., Нікорич В.А. Грунтознавство з основами геології: Підручник. – Чернівці: книги – XXI,

2006. – 504с.

8. Вісник. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Серія Біологія. -  Івано –Франківськ:  Гостинець, 2008. – Вип. XII. - 223c.
9. Закон України “Про охорону земель ”. – К., 2003.
10. Основи екології. Підручник. – К., 2002.

11. Електронні джерела:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Деградація_земель

http://poglyad.com/students/item/7534/

http://www.culeader.kiev.ua/?p=37                  http://www.propozitsiya.com/?page=149&itemid=1205&number=40

http://ua.textreferat.com/referat-7166-15.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Глосарій.

 

Гідрофобізація - різке зниження здатності виробів і матеріалів змочуватися водою і водними розчинами при збереженні паро- і газопроникності.

Гумус - органічна складова частина ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рослинних і тваринних решток та формує його родючість.

Гранично  допустима концентрація забруднюючих речовин - максимально допустима кількість забруднюючих речовин у ґрунтах, яка не зумовлює негативних екологічних наслідків для їх родючості, загального стану довкілля, якості сільськогосподарської продукції та здоров'я людини.

Ґрунт - природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості – родючості.

Ґрунтова  маса - знятий родючий шар ґрунту.

Ґрунтове  обстеження - визначення генетичної будови та властивостей ґрунтів, структури грантового покриву.

Ґрунтовтома - порушення біоенергетичного режиму ґрунтів та різке зниження урожайності сільськогосподарських культур внаслідок їх беззмінного вирощування або частого повернення на попереднє поле сівозміни, що призводить до накопичення у ґрунтах специфічних хвороботворних мікроорганізмів та насіння бур'янів.

Деградація  ґрунтів - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Декальцинація -  звільнення тканин від вапняних солей.

Деградація  земель - природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов`язаних із землею природних компонентів.

Земельні ресурси - сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.