Болезни пчёл

     Реферат на тему:

     Хвороби бджіл 

      Великих збитків бджільництву завдають різні хвороби та шкідники. Вони зменшують вихід продукції, ослаблюють бджолині сім’ї й навіть можуть стати причиною їхньої загибелі. Утримання сильних сімей, забезпечення їх достатньою кількістю доброякісних кормів, гарний санітарний стан пасік, дотримання встановлених правил перевезення і пересилання бджіл значною мірою попереджає виникнення і розвиток багатьох захворювань. Важливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл. З появою перших ознак потрібно проконсультуватися у ветеринарного працівника, у необхідних випадках відправити патологічний матеріал у лабораторію на дослідження. У діагностиці і застосуванні засобів боротьби найважливіша роль належить з'ясуванню причин захворювання.

     Дуже  небезпечні заразні хвороби бджіл. Вони мають збудників (бактерії, гриби, віруси — паразити з тваринного світу), що уражають розплід і дорослих бджіл. Щоб не допустити поширення  збудників від уражених сімей  до здорових, застосовують такі заходи, як ізоляція, накладення карантину, дезінфекція.

     Незаразні хвороби не передаються іншим  сім’ям, тому їх ліквідують усуненням  причин і відновленням нормальних умов життєдіяльності бджіл. Найнебезпечніші  й поширені на пасіках хвороби бджіл наступні: заразні — варроатоз, нозематоз, гнилець європейський, гнилець американський; незаразні — падевий токсикоз, хімічний токсикоз.

     Варроатоз — інвазійна дуже небезпечна хвороба, що заподіює значний збиток бджільництву. Вона поширена в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні, спричинюється паразитуванням у бджолиній сім’ї кліща Varroa destructor. Кліща можна побачити неозброєним оком. Він має укорочене, плоске, овальної форми тіло. Самець світлий, мармурового кольору, завдовжки 1 і завширшки 0,9 мм. Самка темніша, коричневого кольору, 1,1 мм у довжину і 1,6 мм у ширину. Паразит має чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається, робить стрибки при розселенні та прикріплюється до тіла бджоли. Колючо-сисним ротовим апаратом він висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки зовнішнього покриву бджоли — міжсегментарні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватися на будь-яких ділянках тіла, а в холодний час — переважно між першими трьома нижніми півкільцями черевця. Розмножується тільки на розплоді. Статевозрілі самки проникають в комірки з личинками перед запечатуванням, віддаючи перевагу трутневим. Тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду є незначною, а до осені різко зростає. В одній комірці іноді нараховують більш 20 паразитів. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл (безногих, безкрилих тощо). Цикл розвитку кліща: яйце, протонімфа, дейтонімфа, доросла особина. Після спарювання самка відкладає в осередку 5-6 яєць. Зимують у бджолиній сім’ї тільки жіночі особи паразита. Вони залишаються на бджолах до появи першого розплоду. З кінця зими до осені знову проходить розмноження. Збудник хвороби у всіх стадіях розвитку і частково в дорослій формі знаходиться в комірках із запечатаним розплодом, що ускладнює боротьбу з ним.

     Варроатоз поширюється при бджолиному злодійстві, злетах, нальотах, відвідуванні квіток, поїлок, підсиленні і розмноженні сімей, пересиланні і перевезенні бджіл і маток, кочівлі пасік. У початковий період розвитку інвазії збудник виявити важко, явних порушень у сім’ї немає. Уявне благополуччя пасіки може стати причиною спізнілого застосування заходів боротьби з кліщем, без яких сім’я гине на 2-3-й рік хвороби. Протягом весняно-літнього періоду паразит розмножується в таких кількостях, що виснажені й покалічені бджоли восени чи взимку відмирають, а розплід наприкінці літа може ще вражатися гнильцями й іншими хворобами. Хворі сім’ї зимують неспокійно, бджоли виповзають з льотків.

     Діагноз встановлюють при огляді сімей і  лабораторних дослідженнях. Дорослих кліщів виявляють на тілі бджіл і  трутнів, у підморі і просто на дні вулика та прилітній дошці. Взимку досліджують підмор, який беруть з дна вулика (не менш 200 г), а в активний період — розплід смужками розміром 3х15 см.

     Боротьба  з варроатозом складна і трудомістка. Одним способом чи яким-небудь лікувальним  засобом оздоровити пасіку від інвазії  не вдається. Потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, що перешкоджають розмноженню і розселенню паразита і спрямовані на його знищення.

     Зоотехнічні методи боротьби з  варроатозом: у весняно-літній період систематично (один раз на тиждень) видаляють трутневий запечатаний розплід вирізанням стільників з будівельних рамок чи смужок стільника по черзі в трьох звичайних рамках; відбирають його рано навесні після обльоту рамок з першим розплодом (бажано трутневим у спеціально залишених у гнізді стільниках), де зосереджена основна маса збудників; попереджають злети, нальоти, блукання, бджолине злодійство, що сприяють перезараженню бджолиних сімей; виключають прийом підсилення і вирівнювання сімей, при яких можливе поширення кліщів; навесні й у першій половині літа формують безрозплідні відводки, особливо зі знезаражених бджіл хімічним чи тепловим методом; посилюють репродукцію бджіл у сім’ях щорічною заміною маток, поліпшенням годівлі й за допомогою інших прийомів; знижують ураженість кліщем у другій половині літа перед осіннім нарощуванням бджіл шляхом видалення розплоду в окремі корпуси чи сім’ї-ізолятори в поєднанні з термічною чи хімічною обробкою; переносять навантаження по переробці цукрового корму для зимового періоду на літних бджіл, щоб уникнути зношування і відмирання осіннього покоління.

     Фізичні методи боротьби спрямовані на знищення кліщів тепловою (термічною) обробкою, виловлюванням за допомогою сіткового підрамника та інших прийомів. При тепловій обробці застосовують гранично високі для бджіл температури (46-48 °С), при яких вони не піддаються негативному впливу, а кліщі гинуть. Тривалість обігрівання при цій температурі 12-15 хв. Метод вимагає сурового дотримання зазначених параметрів. При 50°С і вище бджоли запарюються. Зменшення експозиції, як і зниження температури, не дає бажаного ефекту. Для обробки бджіл виготовляють сітчасті касети (розмір комірок 3х3 мм) циліндричної форми з горизонтальною віссю для повільного обертання під час обігрівання. Це забезпечує рівномірний обігрів бджіл і розміщення їх в один шар без скупчування. Після струшування бджіл із усіх рамок через спеціальну лійку в касету її поміщають на обігрів до зазначених меж. Для обігріву використовують термокамеру, обладнану нагрівальними елементами, термометрами, оглядовим вікном і пристосуванням для регулювання температури. Деталі пристрою термокамери різних конструкцій описані в спеціальній літературі. Метод термічної обробки дозволяє звільнити бджіл від кліщів на 95-100%. Він більш ефективний при застосуванні в безрозплідний період, особливо восени, коли варроа після утворення клубу залишається зимувати у формі самок тільки на дорослих комахах. Термічну обробку на пасіці можна застосовувати до січня, в другу половину зимівлі обробка теплом приводить до появи в бджіл поносу у зв'язку з нагромадженням у товстій кишці екскрементів. Навесні описаний метод потрібно сполучити зі знищенням кліщів у розплоді, а також комплексом інших заходів.

     Облаштування  другого сітчастого дна у вулику (дротового чи штампованого) з отворами шириною близько 3 мм знижує зараженість бджіл кліщем, оскільки усуває їх контакт з паразитами, що обсипалися. Збудження бджіл під час перевезення, огляду, дії електричного поля й в інших випадках супроводжується опаданням кліщів, що провалюються крізь сітку і залишаються під нею. На дні вулика з метою виловлювання кліщів застосовують також аркуші паперу, тонко змащені медичним вазеліном чи олією. Їх вставляють через нижній льоток чи у відкритий вулик збоку. Підкладання аркушів, як правило, поєднують з окурюванням бджіл препаратами, що не виявляють згубної дії на бджіл, але підсилюють осипання кліщів.

     З хімічних засобів проти варроатоза застосовують фенотіазін, варроатин, тимол, фольбекс, мурашину і щавлеву кислоти, біпін, байварол, апістан, апісан, акпін, варроацид, габон та ін.. При їх застосуванні необхідно дотримуватися ветеринарно-санітарних правил безпеки, строків і кратності обробок та рекомендацій щодо дозування препарату на бджолину сім’ю.

     Нозематоз — інвазійна хвороба, що уражає робочих бджіл і маток. Збудник розмножується в середній кишці. При захворюванні порушується травлення, яке супроводжується поносом. Внаслідок захворювання сім’ї сильно слабшають чи цілком гинуть. Нозематоз найбільшою мірою проявляється наприкінці зими і навесні, загибель сімей частіше припадає на травень.

     Заходи  боротьби: ранній очисний обліт бджіл уражених сімей; пересадження їх у чисті й утеплені гнізда; заміна меду і підгодівля цукровим сиропом; застосування лікувальних препаратів (фумагилін, сульфадимезин, нозапіцид, сульфадиметоксин) в цукровому сиропі (1:1) навесні щодня протягом трьох тижнів. Доза сиропу на сім’ю 0,25-0,5 л на день залежно від препарату, який використовують. Підгодівлю сиропом можна замінити цукрово-молочно-дріжджовою пастою з тими ж препаратами. Стільники, вулики, інвентар і матеріали на пасіках, уражених нозематозом, підлягають дезінфекції.

     Гнилець викликає загибель розплоду від враження бактеріями. Розрізняють американський гнилець, що вражає переважно розплід у запечатаному вигляді, і європейський гнилець — хворобу відкритого розплоду.

     Хворі на американський гнилець сім’ї  без лікування не одужують. Хвороба  протікає в другій половині літа в  умовах жаркої погоди, перегріву гнізд, ослаблення сімей. Загиблі личинки  в запечатаних комірках перетворюються на гнилісну масу клейкої консистенції кавового кольору з запахом столярного клею.

     Європейський  гнилець вражає бджіл у першій половині літа при охолодженні гнізд, ослабленні сім’ї, неякісних кормах. Хворіють личинки 3-4-денного віку, втрачаючи  перламутровий колір, перетворюючись на коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявності в гніздах сімей гнильців є строкатий вигляд розплоду на стільниках.

     Заходи  боротьби з американським і європейським гнильцями: ізоляція хворих сімей на окремому пасічному точку; пересаджування їх у чисті вулики на рамки з вощиною (перший раз — на рамки зі смужками вощини, а через 2-4 дні на повні листи вощини для відбудування стільників нового гнізда); заміна маток і голодування бджіл протягом двох діб; заборона використання меду від хворих сімей для підгодівлі бджіл; дорощування розплоду в окремих гнильцевих сім’ях для одержання бджіл; спалювання малоцінного зношеного інвентарю і матеріалів; ретельна дезінфекція вуликів, інвентарю і матеріалів; застосування лікувальних підгодівель.

     Корм  для лікування готують з цукрового сиропу середньої концентрації (1:1) і антибіотиків чи інших препаратів, які додають у визначеній дозі в остиглий сироп (+30°С) .

     Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якої є отруєння бджіл токсичними речовинами, що містяться в падевому меді. Найбільшої шкоди падь заподіює в зимовий період, особливо ближче до весни. При захворюванні порушується травлення, у бджіл спостерігається понос і вони гинуть. Ця хвороба відрізняється від нозематозу відсутністю збудника. Для попередження падевого токсикозу необхідно перевіряти наприкінці літа якість корму, що залишається на зиму, підгодовувати бджіл цукровим сиропом.

     Хімічний  токсикоз — отруєння бджіл пестицидами внаслідок порушення правил їхнього застосування в боротьбі зі шкідливими комахами, хворобами рослин і бур'янами. Уражені бджоли обсипаються, плазують, утрачають рухливість. Якщо отрута виявиться повільно діючою чи потрапляє в організм малими дозами, вона заноситься з кормом у гніздо. При цьому вражаються бджоли і розплід. Бджолині сім’ї зменшуються в силі або гинуть.

     Для попередження хімічного токсикозу  необхідно сповіщати про заплановані  обробки посівів і насаджень  усіх власників пасік у зоні 10 км від місць застосування пестицидів. Заборонено застосування пестицидів на рослинах, що запилюються бджолами, під час цвітіння. Бджолині сім’ї або вивозять із зони обробки, або закривають у вуликах, доки не закінчиться термін небезпечної дії отрути. 
 

    Література:

1. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004 р. 2 томи.
2. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua