Имидж в шоу-бизнесе

Друге, на що потрібно звернути увагу  піарнику - позиціювання і корекція іміджу.

Представники шоу-бізнесу можуть регулярно з'являтися на музичних каналах, телебаченні бути дуже активними і при цьому він залишиться непоміченим. Найпоширеніша проблема - у відсутності чіткого позиціювання. Більшість виконавців схожа один на одного, як клони, а більшість політиків схожа на партробітників радянського зразка. Лише ті, хто має свій неповторний імідж, здатні достатньо довго протриматися на гребені популярності.

Треба пам'ятати що PR - це не лише трансляція іміджу, але і його формування, не просто опис подій, але і створення їх, не лише формування думки цільової аудиторії, але і зворотний зв'язок, що впливає на об'єкт, будь то публічна особа або торгівельна марка, держава або соціальний інститут. ¹

Побудова іміджу ведеться строго за одним із законів пропаганди, відповідно до якого немає сенсу витрачати гроші на руйнування стереотипу, а слід будувати свій стереотип з опорою на що вже є. Імідж в цьому плані і є новий стереотип, який створюється відповідно до стереотипу, який вже є в аудиторії. Ми лише наближаємо до нього об'єкт, що цікавить нас.

Імідж є найбільш ефективною подачею повідомлення, яка в змозі  обійти наявні в кожній людині всілякі  фільтри. Звідси і виникає ідея іміджу як публічної або зовнішньої “я” людини, яке достатнє частий може відрізнятися від його внутрішнього “я”. ²

¹ Почепцов Г.Г. Професія: іміджмейкер. — Kиїв, 1998

 ² Браун Л. Імідж — дорога до успіху. — СПб., 1996

 

3. Роль інформації у сфері PR шоу-бізнесу.

Роль інформації в  шоу-бізнесі неможливо переоцінити, оскільки вона грає дуже велику і дуже важливу роль. В зв'язків з громадськістю  у сфері шоу-бізнесу реально  немає іншого інструментарію, як переорієнтація комунікативних потоків. Але для того, щоб подібні зміни в комунікації досягали мети, і існує ряд параметрів, які слід виконувати.

Перший – це розмова  з аудиторією на її мові. Звідси слідує прагнення PR розмовляти з аудиторією за допомогою повідомлень з прогнозованими реакціями на них. Другий параметр – постанова мети комунікації. Професійна розмова не має нічого зайвого, все системно, все підпорядковано у єдиній напрямку. Непрофесійна розмова може мати багато випадкових продовжень, що не мають жодного значення.

Вдалі варіанти модулів PR- складаються з переведення ключових повідомлень, створених для своєї цільової аудиторії, не на один, а на ряд мов, серед яких є вербальний, візуальний. Артист завжди є публічною фігурою і повинен постійно породжувати повідомлення для своєї аудиторії .

Усе вище сказане говорить про величезну роль інформаційного простору в системі функціонування шоу-бізнесу.

Парадокс в тому, що багато людей, можливо, і не стали б відомими, коли б не засоби масової інформації, і «папарацци», які і створювали легенду, міф, казку про ту або іншу особу і робили її імідж.

Вітчизняні промоутери старанно переймають західний досвід PR в шоу-бізнесі. За кордоном інсценування таємничих зникнень і скандалів  «загальнонаціонального значення»  доведене до досконалості.

«Важко привернути до себе увагу навіть ненадовго. А я вдавався до цього заняття всякий день і година У мене був девіз: головне - хай про Далечінь говорять. На худий кінець хай говорять добре».¹

¹Дали С., Тайная жизнь Сальвадора Дали, написанная им самим. О себе и обо всем прочем. - М.: СВАРОГ и К⁰, 1998.

 

Скандали в шоу-бізнесі  давно перетворилися на інструмент маркетингу і розкручування. Спробуємо  скласти рейтинг найпомітніших  скандалів останнім часом і спробували розібратися, що стоїть за кожним з  них. Існує два типи скандалів  – непривабливі факти, які випадково проступили назовні і факти сенсаційні, які були придумані і прораховані заздалегідь.

Очевидно, що всі великі скандали в шоу-бізнесі висмоктані з пальця або придумані продюсерами, PR-менами, прес-аташе і самими артистами. Остання ж тенденція - активна розробка ниви шоу-бізнесу юридичними конторами. Кількість скандалів залишається тією самою, зростає якість.

За словами Т.А. Мерфі: «одним і тим же спільним знаменником в бізнесі і в менеджменті є люди і стосунки з людьми... зрештою, комунікації найважливіші... ефективні комунікації можуть забезпечити і успіх, і невдачу або, принаймні, визначити міру успіху»

Кажучи про успіх і невдачі, не можна не відзначити впливи «чорного PR» на імідж артистів. На практиці до «чорного PR» відноситься наступне: неетичні методи і технології (тобто не відповідні етичним і моральним нормам суспільства), методи і технології, що прямо перечать закону, компромати у випадку, якщо в них використовується помилкова інформація або інформація, зібрана незаконними методами), підкуп журналістів і розміщення інформації, вигідної для клієнта/замовника, в пресі на платній основі, технології направлені на те, щоб навмисно обчорнити конкурента, підірвати його репутацію . Треба відзначити що, «чорний PR» має місце бути у вітчизняному шоу-бізнесі з кількох причин: по-перше, часто самі піарники визначають що етично, а що немає, по-друге, зростаюча конкуренція (погана інформація надовго прилипає до артиста і дуже сильно впливає на його позитивний імідж).

 http://www.gzt.ru

 

4. Проблеми українського PR у шоу-бізнесі.

 

Зараз дуже часто, в музичних і кругах далеких від музики, з байдужістю або з надією на краще, можна почути напучення про те, що «немає в Україні шоу-бізнесу»... Час від часу люди, тим або іншим чином пов'язані з творінням цього самого бізнесу в нашій країні, йдуть дискусії і суперечки на тему «так є він чи ні?»

Не дивлячись на твердження, що настільки часто зустрічається, що шоу-бізнес - це одна суцільна проблема, деякі окремі її (проблеми) сторони позначити все ж удалося:

Вікторія Волонтирец (прес-аташе компанії «Акона» («Просто  Доля», концерти груп «Земфіра», «Мумій Троль» і ін.): «Так вже історично склалося, що в нашій країні діячи шоу-бізнесу відносяться до нього не як до роботи, а як до "свята, яке завжди з тобою". Можливо, звичайно, це і непогано. Але лише не в контексті роботи. А друга проблема в тому, що виконавець починає рахувати себе вже зіркою після того, як у нього вийде кліп, а по радіо прокрутиться один раз його пісня. І йому чомусь зовсім неважливо, що якість кліпу не личить під стандарти якості, а для того, щоб співати, потрібно, як мінімум, мати голос. Біда в тому, що навіть талановиті артисти страждають цією самою зоряною хворобою.»

Фагот («ТНМ Конго»): «Проблема у відсутності смаку у людей, що виробляють музичний продукт; закомплексованість осіб, відповідальних за український музичний ефір. Недалекоглядність деяких з них вже поховала багато хороших ідей і талановитих починів. Потрібно формувати свою, українську культуру, а бізнес з приставкою "шоу" до неї прикладеться.»

 

 

 

 

Святослав Вакарчук («Океан Эльзи»): «Найбільша проблема - це відсутність реальної відповідності між уподобаннями публіки, тобто звичайних людей та тим, як ці уподобання передаються мас-медіа. Скажімо, групи "Океан Ельзи", або "ВВ", можна рідше побачити по телебаченню, ніж, наприклад, Женю Власову, але така "популярність" на телебаченні аж ніяк не свідчить про всенародну любов і визнання. Ще одна проблема більш банальна - низький матеріальний рівень українських громадян, який сприяє низьку бюджетність шоу-бізнесу взагалі."

Сашко Положинський («Тартак»): «а) Відсутність фінансування; б) блокування з боку ЗМІ; в) провінційні та „пост совкові” комплекси та стереотипи; г) мала кількість професійних продюсерів, промоутерів, менеджерів тощо; д) проблеми законодавства; е) загальний економіко-політичний стан країни.»

Вертко Зеленій ("ФДР Радіоцентр"): «По-перше, це не шоу-бізнес, а щось ніби банальної базарної торгівлі майонезом: якнайдешевше купити і якомога дорожче та швидше продати. Тобто примітивні перепродажі музичної ГОТОВОЇ продукції, а не її вирощування, вкладання коштів у виконавця від самих початків. А по-друге, наш так званий (це не скепсис - це зазначення факту) шоу-бізнес не український: загалом фірми і компанії, котрі займаються рекордингом, воліють перепродуваті російську чи західну музику, яка на момент продаж вже сама по собі є розкрученою, а не "вести" від пелюшок українського виконавця - бо ж за такого шляху і проблем більше і зиск значно менший.»

Валентин Коваль (генеральний продюсер канала «М1»): «Бажання заробити геть усі гроші одразу, своєрідна "жадність". Саме тому переважна більшість творчих одиниць - сімейні тандеми, які, навіть за умови успішності співаючої "сторони" і досвідченості "адміністративної", виключають саму можливість появи нових імен на естраді."

 

Отже, як ми бачимо, проблем  більш ніж достатньо і над  цим варто замислитися. Підводячи своєрідний підсумок вищесказаного, можна стверджувати, що бажання заробити гроші домінує і над реальною можливістю внести свій внесок до розвитку вітчизняної культури, і над "патріотичним боргом", і в деяких випадках взагалі над здоровим глуздом. Які ж причини виникнення цих проблем?

Фагот («ТНМ Конго»): «Завжди легше щось скопіювати, чим зробити своє, а потім втюхать пузатому функціонерові, що сидить на ефірі, як оригінал, а якщо ще і грошей приплатити, то ніхто навіть слухати і дивитися не буде, що в ефір піде. Всі думають про "сьогодні, тут і зараз", а в завтра, навіть хоч трохи, ніхто заглядати не хоче. Прогресивні люди є, але вони частенько або самі ламаються, або їх ламає тупий функціональний тупізм.»

Святослав Вакарчук («Океан Ельзи»): «Жахливий протекціонізм та заангажованість українських мас-медіа та нерозуміння багатьма керівниками цих мас-медіа, що  випадкові заробітки - це сумнівне задоволення, порівняно з псуванням смаків української публіки (хоча не виключаю, що сморід самі мають такі смаки)."

Вертко Зеленій ("ФДР Радіоцентр"): "Відсутність такого явища як самодостатнього Українського інформаційного простору взагалі. Вітчизняній музичній ринок все ще перебуває десь в СРСР і постійно зазирає в рот Москві, яка насправді є не більш, ніж базаром західної второвині (секонд-хенду). Прагматичний Західний шоу-біз теж не треба вважати пухнастім, бо для нього Україна потрібна лише як додатковій ринок збуту: помножте буцай 1 гривню на 48 млн і візьмете його потенціал. Правда, просуватися в цій справі заважає наш PR і низька купівельна спроможність більшості населення, однак це вже інша тематика.»

Валентин Коваль (генеральний продюсер музичного каналу «М1»): «Оскільки закликати до моралі - безперспективно, потрібні закон (що, в принципі, і є механізм контролю їх виконання (чого, власне і немає)." ¹

 

 

Виходячи з цього, однією з найголовніших проблем української шоу-індустрії можна назвати "перетікання" вітчизняних грошей "на сторону", тобто до Росії. Адже так воно і є - якщо простежити за афішами концертів, що проходять в Києві, можна відмітити явне домінування музикантів російських. При цьому гонорари "прибульців" як правило перевищують середню ціну виступу українського колективу.

Однією з самих видимих  проблем українського шоу-бізнесу  є його практично поголовне „русскоязычие”. Про що і говорить статистика: 2% - Україна; 50% - Росія; 48% - інші країни - саме так, за даними

"ФДР-радіоцентр", виглядають плей-лісти вітчизняних радіостанцій.  Канал «М1» (всеукраїнський!) всього лише 10% свого часу віддає українській музиці (по виводах 2002 роки), 17% - музиці країн СНД, а 73% - музиці інших країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¹http://music.com.ua/blahblahblah/2003/02/02/7317.html

 

 

 

 

Висновок

 

У цій роботі була зроблена спроба виділити і проаналізувати специфіку шоу-бізнесу і особливості PR, основні принципи створення іміджу, враховуючи в першу чергу особливості психологічного і естетичного сприйняття.

Таким чином, теорія іміджмейкинга  залишається областю суб'єктивних оцінок, де вдалі знахідки, здебільше  носять випадковий характер, а не є  результатом спеціальних знань.

Наука створення образу взагалі і образу «зірки» шоу-бізнесу вимагає комплексного підходу. PR-профі, що працює над проблемою іміджу, повинен володіти змішаними знаннями в області психології, дизайну, журналістики і навіть фізіології людини; або це має бути команда творчо мислячих фахівців.

У даній роботі розглянуті варіанти можливого обгрунтування  об'єктів і методів формування образу, а також наведені приклади з практики деяких PR- кампаній в шоу-бізнесі. Особлива увага приділена психологічним аспектам шоу-бізнесу. Також відмічена важливість PR як засоби ефективної масової комунікації. Значенню PR і зокрема іміджмейкінгу не завжди приділяється належна увага, у зв'язку з чим взаємодіючі суб'єкти терплять моральні і матеріальні збитки.

Особливу увагу було приділено такій специфічній стороні шоу-бізнесу, як скандали і чутки, взаємини шоу-бізнесу і ЗМІ. Слід зазначити, що ця тема тісно переплітається з практикою PR.

Завершаючи усе више сказане, слід підкреслити, що зв'язки з громадськістю вже не сенсація у вітчизняному шоу-бізнесі. Почалася буденна робота по розвитку і впровадженню PR-індустрії, формуванню нової професії в сучасному суспільстві. Громадська думка заявила про себе як самостійна сила, з якою слід вважатися діячам шоу-бізнесу.

 

 

Література

1. Паблисити и паблик рилейшнз: [Пер. с англ.] / Дороти Доти 2-е изд., стер. М. Информ.-изд. дом "Филинъ" 1998
2. Апфельбаум С., Игнатьева Е. Связи с общественностью в сфере исполнительного искусства. – М.: Классика-XXI, 2003.
3. Дали С., Тайная жизнь Сальвадора Дали, написанная им самим. О себе и обо всем прочем. - М.: СВАРОГ и К⁰, 1998.
4. Почепцов Г.Г. Професія: іміджмейкер. — Kиїв, 1998
5. Браун Л. Імідж — дорога до успіху. — СПб., 1996
6. Шепель В.М. Іміджелогія. — М., 1996
7. Sampson E. The image factor. — London, 1994. — Р. 13
8. Цицерон. О старости. О дружбе. Об обязанностях. — М., 1975. — С. 111
9. Г.Г. Почепцов. Коммуникативные технологии двадцатого века. М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер» — 1999.— 352 с.
10. Почепцов Г.Г. Комунікативні технології двадцятого століття. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000.
11. Почепцов Г.Г. Психологічні війни. – М. – К.: Рефл-бук, 2000.
12. Прігожін І.І. Політика - вершина шоу-бізнесу. – М.: Алкигамма, 2001.
13. Рr сьогодні: нові підходи, дослідження, міжнародна практика. – М.: Імідж-контакт, Інфра-м-код, 2002.
14. http://www.gzt.ru
15. http://www.marketing-ua.com/articles.php?articleId=1328
16. www.pressclub.host.ru
17. http://music.com.ua/blahblahblah/2003/02/02/7317.html