Види покарань та їх особливості

У разі несплати штрафу в  розмірі понад три тисячі неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:

1) від одного до  п'яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

2) від п'яти до десяти  років позбавлення волі - у випадку  призначення штрафу за вчинення  тяжкого злочину;

3) від десяти до  дванадцяти років позбавлення  волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк  становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює  покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

Згідно із ст.65 КК України  суд призначає покарання:

1) у межах, установлених  у санкції статті (санкції частини  статті) Особливої частини цього  Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень  Загальної частини цього Кодексу; 

3) враховуючи ступінь  тяжкості вчиненого злочину, особу  винного та обставини, що пом'якшують  та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила  злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення  та попередження нових злочинів. Більш  суворий вид покарання з числа  передбачених за вчинений злочин призначається  лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Підстави для призначення  більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею  Особливої частини цього Кодексу  за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу  за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього  Кодексу.

Відповідно ст.12 ККУ  за вчинення злочину невеликої тяжкості може призначатись таку зване «м’яке»  покарання за винятком основного  покарання у виді штрафу в розмірі  понад три тисячі неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

Злочином середньої  тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є  злочин, за який передбачене основне  покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне  покарання у виді штрафу в розмірі  понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно  основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

 

3.2. Позбавлення  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю

 

Кримінальне покарання  у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно зі ст. 55 КК, може бути призначено судом на строк від двох до п’яти років як основне або на строк від одного до п’яти років як додаткове покарання. Воно призначається також у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів суд визнає неможливим збереження за них права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю[2, ст.55].

Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні засудженого на вказаний у вироку суду строк від посади, яку він займав під час вчинення злочину, і позбавлення його права обіймати аналогічні посади на нівхи підприємствах в установах, організаціях.

Позбавлення права займатися  певною діяльністю – це заборона засудженому  займатися тією діяльністю у зв’язку  з якою ним вчинено злочин.

Як і кожне інше кримінальне покарання, позбавлення  права обіймати певні посади або  займатися певною діяльністю встановлює певні право обмеження для  засуджених. Але характер право обмежень у межах призначення цього  виду покарання може бути різним.

Застосування даного покарання у вигляді заборони на здійснення непрофесійної діяльності передбачає право обмеження покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. У даний час така заборона стосується права керування транспортними засобами та права на полювання.

Адміністрація підприємства, установи, організації за місцем роботи засудженого не пізніше наступного дня після одержання копії  вироку припиняє трудовий договір із засудженим і вносить до трудової книжки запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади його позбавлено права займати або якого роду діяльністю позбавлення права займатися. Про це негайно повідомляється суд, який постановив вирок, і відповідальний орган, що здійснює контроль за виконанням такої мір покарання. Адміністрація вправі за згодою засудженого надати йому на тому ж підприємстві, в установі, організації іншу посаду або можливість займатися іншою трудовою діяльністю, якщо це не суперечить вироку.

Особі, яка відбула  покарання у вигляді позбавлення  права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або яку звільнено від цього покарання у встановленому законом порядку, на її прохання замість трудової книжки видається дублікат без внесення до нього запису про покарання.

Строк виконання позбавлення  права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю призначеного як основне покарання або як додаткове до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при звільнені від покарання з випробуванням особі, засуджений до позбавлення волі, якщо в цьому разі виконання додаткового покарання не відстроченого, обчислюється з моменту набрання вирком законної сили.

Строк додаткового покарання  у вигляді позбавлення права  обіймати певні посади або займатись  певною діяльністю щодо особи, засудженої до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, до якої застосовано умовно-дострокове обчислюється з моменту звільнення з місць позбавлення волі.

Особа, засуджена до позбавлення  права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також службові особи, винні в невиконанні вироку суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, несуть відповідальність, передбачену ст. 382 КК України.

Контроль за виконанням покаранням про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється за місцем проживання засуджених кримінально-виконавчими інспекціями, спільно з органом внутрішніх справ – працівниками підрозділів ДАІ. Підставою для виконання покарання є вирок суду, що надійшов до інспекції [2, ст.69].

Одержавши копію вироку, інспектор КВІ заповнює відповідні реквізити у журналі і направляє  повідомлення до суду, який виніс вирок, про взяття засудженого на облік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, у даній  курсовій роботі було визначено поняття покарання та його мету, а також більш “ширше” зокрема сутність видів покарань, що власне і було моєю метою.

Кримінальне покарання - засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Це покарання застосовується лише за вироком суду. Метою покарання відповідно до ст. 22 КК України є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Система покарань, встановлена  в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або  кваліфікаційного класу; позбавлення  права обіймати певні посади чи займатися  певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна  відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК — арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Усі покарання, що входять  у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.

За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Відповідно  до ст.52 основними покараннями є  громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями  є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення  права обіймати певні посади або  займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так  і як додаткові покарання.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може призначатися на строк від двох до п'яти років як основне і на строк від одного до трьох років — як додаткове покарання.

Це покарання застосовується в  тих випадках, коли за характером вчинення винним службових злочинів або при занятті певною діяльністю суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати ці посади або права займатися відповідною діяльністю.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти

1. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1997. – с. 78.
2. Кримінальний кодекс України. Верховна рада України. Закон України від 05.04.2001 № 2341-III – с. 168.
3. Електронний доступ: [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001-05/page3] - Кримінально-процесуальний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 18.01.2012
4. Електронний доступ: [http://www.uazakon.com/document/tpart20/isx 20274.htm] Постанова Пленуму Верховного Суду України станом на 27 березня 2007р.
5. Електронний доступ: [http: // zakon2. rada. gov. ua/ laws/ show/ 1129-15] Кримінально -виконавчий кодекс. Закон України від 11.07.2003 № 1129-IV

Підручники, статті, інші літературні джерела

6. Гальперин И. М. Наказание: социальная функция, практика применения. – М.: Юридическая литература. – 1983. – с. 206.
7. Зельдов С. И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М.: Юридическая литература – 1983.
8. Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). – Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 2006. — с. 283-285.
9. Кригер Г. А. Советское уголовное право (общая часть). – М., 1988.
10. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. — X.: Право, 2006. — с. 249-258.
11. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В.І.Шакуна. – К.: НАВСУ. – “Правові джерела”, 2000.
12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
13. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 2006.
14. Михлин А. Система уголовных наказаний: реформа или иллюзия?. // Законность. – 2007. – №6. – с. 64
15. Санталов А.І.Теоретичні питання кримінальної відповідальності – Л., 1989.
16. Ткаченко В. М. Равенство уголовной ответсвенности. // Советское государство и право. – 2007. – №12. – с. 181.
17. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. – К., 1995. – с. 455.
18. Шмаров Н. Практика судів України в кримінальних справах. Призначення покарання та звільнення від нього. // Юридичний вісник., 1997 – с.20-26