Управління транспортом та зв’язком

Мінистерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра «Економічної теорії та права» 
 
 

Реферат

з адміністративного  права

на тему: « Управління транспортом та зв’язком » 
 
 
 
 

Виконала 

                                                                                                             Студентка гр. Е-11

                                                                                                             Ващенко І.В.

                                                                                                             Перевірив

                                                                                                              Ст. викладач

                                                                                                              Єрофєєнко Л.В. 
 
 
 
 

Зміст

1. Вступ
2. Органи управління транспортом і шляховим господарством
3. Управління морським і річковим транспортом
4. Управління залізничним транспортом
5. Управління автомобільним транспортом
6. Управління цивільним повітряним транспортом
7. Управління трубопровідним транспортом
8. Органи управління зв'язком
9. Державний контроль на транспорті та в галузі зв'язку
10. Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті та в галузі зв'язку
11. Література

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Управління  транспортом і зв'язком регулюється  законами, кодексами, статутами, положеннями  про окремі види транспорту і зв'язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом  України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт».

Транспорт України покликаний задовольняти потреби  населення і суспільного виробництва  в перевезеннях. Метою державного управління в галузі транспорту є: своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва  в перевезеннях та потреб оборони  держави; захист їх прав під час транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій та ін.

В Україні  діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам  суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні  зв'язки України.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт  загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Правовий  статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p., морського — Кодексом торгового мореплавства України[3], річкового — Водним кодексом України, авіаційного — Повітряним кодексом України, автомобільного — Законом України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» (в редакції від 10 листопада 1994 p.), а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопроводного — Законом України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт».

Органи  управління транспортом  і шляховим господарством 

Державне  управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України (далі — Мінтранс України), спеціально уповноважені на те органи виконавчої влади, а також  місцеві ради. Мінтранс України є центральним органом, що забезпечує управління транспортом на території всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регулюється Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 2000 p. Мінтранс України реалізує державну політику в галузі транспорту і дорожнього господарства; сприяє структурній перебудові економіки України; здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом; несе відповідальність за його розвиток; координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

На Мінтранс України покладені такі завдання: здійснення державного управління транспортним комплексом України; реалізація державної політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях; забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та дорожнього комплексу; здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності; забезпечення входження транспортного комплексу України до європейської та світової транспортних систем.

Відповідно  до цих завдань Мінтранс України: забезпечує виконання єдиної державної  економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики на транспортно-дорожньому комплексі; забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях та укладає міжнародні договори; видає ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом, агентування морського торговельного флоту, виконання авіаційно-хімічних робіт; контролює дотримання ліцензійних умов при здійсненні цих видів діяльності; організує роботу, спрямовану на забезпечення мобілізаційної готовності підприємств; здійснює контроль за додержанням підприємствами законодавства і міжнародно-правових норм та ін.

Управління  морським і річковим транспортом

Морський  і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові та ін.). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 p.

Державне  регулювання управління водним транспортом  на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним транспортом України.

Нині судна  під Державним Прапором України перебувають: у загальнодержавній власності; у комунальній власності; у колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Специфіка регулювання діяльності водного  транспорту полягає в розмежуванні функцій відповідальності держави  перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

Управління  морським і річковим транспортом здійснюється органами державної виконавчої влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об'єктів їх управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Так, перевезенням наливних та сухих вантажів великої номенклатури в Україні займаються сім державних, орендних та акціонерних компаній: Чорноморське та Азовське морські пароплавства; компанії — Дунайська, «Укрферрі», Українське морське пароплавство, «Укртанкер», «Укріфер», Керченська поромна переправа. Всього в Україні мають флот понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.  

Основні завдання Мінтрансу України на морському  і річковому флоті полягають в: організації злагодженої роботи підприємств, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях; вжитті заходів для ефективного використання рухомого складу морського і річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; забезпеченні безпеки функціонування морського і річкового транспорту.

У взаємовідносинах з міжнародними морськими організаціями  Мінтранс України виконує функції  Морської адміністрації України. Для визначення основних напрямів розвитку морського і річкового транспорту, вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада. Склад ради, положення про неї затверджує Міністр транспорту України, а рішення ради проводяться в життя наказами.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.

Правовий  статус морського порту полягає  в тому, що морський порт є державним  транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів та вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.

На території  порту можуть діяти підприємства і організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх господарську діяльність (за деякими винятками). Перелік морських портів України, відкритих для заходу іноземних суден, визначається Кабінетом Міністрів України.

На території  України існують торгові, рибні  та інші спеціалізовані морські порти.

Управління  морським портом здійснює начальник  порту. Він видає обов'язкові правові акти, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден в морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбаченому ст. 80 Кодексу торгового мореплавства України, забезпечення безпеки руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Низовою господарською одиницею з погляду управління є морське судно. Правове становище екіпажу судна, що плаває під Державним Прапором України, а також взаємовідносини між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу та судноволодільцем визначаються різними галузями законодавства.

Управління  судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений певними  адміністративно-правовими повноваженням, його розпорядження мають беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні.

Якщо дії  особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або людям та майну, капітан судна має право  ізолювати цю особу в окремому приміщенні.

Управління  річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку (вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції), навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проектно-конструкторські організації та інші установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Низовими  ланками в системі річкового флоту е. річкові порти та пристані, які здійснюють приймання і навантаження вантажу, перевезення пасажирів, організують технічне обслуговування річкових суден. Річкові порти поділяються на вантажні, пасажирські та об'єднані. Порти і пристані очолюють начальники.