Автор: Пользователь скрыл имя, 31 Марта 2013 в 23:37, реферат
Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.
За своєю юридичною природою заповіт — одностороння угода.
У цій угоді знаходить своє вираження волевиявлення тільки однієї особи — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.
Позбавлення спадщини. Відповідно до частини другої статті 534 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, оскільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.
Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна вирішувалась би по-різному в першому і другому випадку.
При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина відповідно до статті 554 ЦК України. При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави.
Підпризначення спадкоємця. Закон надає заповідачу право розпорядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її (ст.536 ЦК України).
Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спадкоємця.
Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спадкоємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен посвідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спадкоємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перейшло б до тієї чи іншої особи.
Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спадкоємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбавлення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.
Заповідальний відказ. Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом.
Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.538 ЦК України).
Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобов'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.
Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває права вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «заповідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведеному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від виконання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогтися здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.
У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку (ст.538 ЦК України).
Відказоодержувач внаслідок
Чинним законодавством України спеціально передбачено можливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі заповідальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та зачіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 539 ЦК України зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довічного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будинком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.
Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.
Покладання. Відповідно до статті 540 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповідаючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.
Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, внаслідок чого його виконання мають право вимагати інші спадкоємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.
На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.
Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.544 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.
Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.
Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність.
Виконання заповіту. В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Однак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконавця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчинення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.546 ЦК України).
Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.547 ЦК України).