Регіональна ідентифікація та соціалізація: сутність та якості

1.3.3. Зміст, основні характеристики процесу управління

Термін “процес  управління” характеризується як перебіг  якогось явища, послідовної зміни станів, етапів, стадій розвитку й сукупності послідовних дій для досягнення результату.

 Під процесом соціального управління можна розуміти загальне виявлення його функціонування як дію системи управління, як хід реалізації управлінських функцій. Інакше кажучи, процес управління – це функціонування системи соціального управління.

 Процес  управління посідає у системі управління особливе місце. Якщо механізм управління характеризує основоположні, фундаментальні категорії системи управління, то процес управління – реальне життя системи.

 У процесі  управління діють і взаємодіють  елементи системи управління, тому  він означає постійне виникнення  якісно нових ознак у системі  управління. Процес управління, порівняно  з іншими категоріями системи  управління, має більш творчий  характер. Тут більше суб’єктивізму, важче знайти суворі правила та принципи, а характер конкретної ситуації набуває дуже великого значення.

 Отже, процес  управління – це діяльність  об’єднаних у певну структуру  суб’єктів та об’єктів управління, спрямована на досягнення поставлених  цілей управління шляхом реалізації  певних функцій та застосування  відповідних методів та принципів управління.

 Процес  управління має три основні  характеристики: змістовну, організаційну  та технологічну.

 Змістовна  характеристика (або зміст процесу управління) визначається характером проблем, що розв’язуються і являє собою сукупність стадій (операцій), які характеризують послідовність якісних змін робіт у процесі управління. У зв’язку з цим розрізняють:

 – методологічний  зміст процесу управління, який передбачає виділення певних закономірно минаючих етапів та стадій, які відображають специфічні риси управлінської діяльності. Виходячи з цього, процес управління можна уявити як послідовність двох основних станів: перший – підготовка та прийняття управлінського рішення; другий – організація виконання управлінського рішення;

 – функціональний  зміст – виявляється у масштабній послідовності та реалізації основних функцій управління: прогнозування, планування, організація, регулювання і контроль;

 – економічний  зміст – втілюється у формі визначення економічних потреб, оцінці, розподілі та використанні ресурсів;

 – соціальний зміст – визначається тим, що суб’єктом та об’єктом соціального управління завжди є людина;

 – організаційно-правовий  зміст процесу управління виявляється у послідовності використання організаційних важелів впливу: регламентування, нормування, інструктування, відповідальність з відповідним правовим закріпленням;

 – інформаційний  зміст – полягає у нерозривному зв’язку процесу управління та процесів добування, передавання та обробки інформації.

 Організаційна  характеристика процесу управління  охоплює ряд моментів:

 – наявність  характеристики учасників процесу  управління та визначення порядку  їх взаємодії;

 – визначення  процедури взаємодії різних органів, підрозділів, конкретних виконавців у процесі управління шляхом передбачення стандартних управлінських дій. Перелік останніх залежить від змісту процесу управління, а також завдань, поставлених перед ним;

 – організація  процесу управління описує його  як етапи та стадії процесу,  що змінюються у часі, а також  включає аналіз процесу управління  як процесу прийняття та реалізації  управлінського рішення.

 Технологічна  характеристика процесу управління  включає компоненти:

 – організацію  системи управлінської інформації, яка має сукупністю зведень  про стан об’єкта і суб’єкта  управління;

 – діловодство  (документування та документообіг). З метою раціоналізації потоків документованої інформації (постанов, наказів, розпоряджень, рішень, вказівок, статутів, положень, інструкцій, актів, приписів, протоколів, звітів, повідомлень, звернень тощо) їх регламентують шляхом визначення отримувача, відправника та номенклатури документів. Схема документування зв’язків повинна відповідати структурі органу управління та його зовнішнім зв’язкам;

 – процедури,  що розробляються для всіх основних видів управлінської діяльності: підготовки плану основних організаційних заходів, проведення службової наради, оперативної наради, засідання колегії, прес-конференції тощо. Чітко організована технологія процесу управління завжди передбачає наявність наборів різних управлінських процедур;

 – техніку  управління – знаряддя та засоби  праці, що призначені для виконання  інформаційних перетворень у  процесі управління. Техніка управління  може умовно поділятися на  три групи: матеріальні носії  інформації, засоби перетворення  інформації, засоби оснащення (обладнання, приміщення, споруди та засоби  для створення нормальних умов  праці).

 До носіїв інформації можна віднести як безпосередньо доступні людині, так і носії, що використовуються технічними засобами (паперові, магнітні носії, що використовуються на базі лазерної та цифрової техніки тощо).

 До засобів  перетворення інформації належать  засоби механічного та логічного  перетворення інформації, а також  універсальні комплекси (АСУ,  технічні комплекси організаційної  техніки, локальні, корпоративні  інформаційні мережі тощо).

Основні стадії процесу управління. Реферат

Сутність  і зміст процесу управління. Характеристика процесуального підходу до процесу управління 
 

Під процесом управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов’язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Процес управління визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між її складовими органами,що входять в управління і працюючими в них людьми.

Процес управління складається з чотирьох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації і контролю.

1.Планування. Функція планування припускає  рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей. По своїй суті, функція планування відповідає на три наступних основних питання:

1.Де ми  знаходимося в даний час? Керівники  повинні оцінювати сильні і  слабкі сторони організації в  таких областях як фінанси,  маркетинг, виробництво, трудові  ресурси, наукові дослідження і розробки.

2.Куди ми  хочемо рухатися? Оцінюючи можливості  і погрози в навколишнім середовищі, такі як конкуренція, клієнти,  закони, політичні фактори, економічні  умови, технологія, постачання, керівництво  визначає, яким повинні бути цілі організації і що може перешкодити організації досягти цих цілей.

3.Як ми  збираємося зробити це? Керівники  повинні вирішити як загалом,  так і конкретно, що повинні  робити члени організації, щоб  досягти виконання цілей організації.

Планування  – це один зі способів, за допомогою  якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів організації  до досягнення її загальних цілей.

Планування  в організації не являє собою  окремої події в силу двох істотних причин. По-перше, хоча деякі організації припиняють існування після досягнення цілі, заради якої вони спочатку створювалися, багато хто прагнуть продовжити існування як можна довше. Тому вони заново визначають чи змінюють свої цілі.

2. Організація.  Організовувати – значить створити  деяку структуру. Існує багато елементів, які необхідно структурувати, щоб організація могла виконувати свої плани і тим самим досягати своєї мети. Одним з цих елементів є робота, конкретні завдання організації.

3. Мотивація. Керівник завжди повинен пам'ятати, що навіть прекрасно складені плани і найсучасніша структура організації не мають ніякого смислу, якщо хтось не виконує фактичну роботу організації. І завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обов'язками і погоджуючись із планом.

4. Контроль.. Контроль – це процес забезпечення  того, що організація дійсно досягає  своїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю. Установлення стандартів – це точне визначення цілей, що повинні бути досягнуті в позначений відрізок часу. Воно ґрунтується на планах, розроблених у процесі планування. Другий аспект – це вимір того, що було в дійсності досягнуто за визначений період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами. Третя фаза, де підприємницькі дії, якщо це необхідно, піддаються корекції серйозних відхилень від первісного плану.

  Основні етапи  процесу маркетингового  управління фірмою

Кожна фірма  зацікавлена в ефективному управлінні своєю маркетинговою діяльністю. Для здійснення цієї мети їй необхідно: по-перше, проведення аналізу ринкових можливостей; по-друге, відбирання цільових ринків; по-третє, розроблення комплексу маркетингу; по-четверте, здійснення маркетингових заходів. Об'єднання перелічених пунктів і характеризує процес управління маркетингом.

Аналіз  ринкових можливостей

передбачає  оцінку будь-якої можливості з точки  зору її відповідності цілям і  наявним ресурсам фірми; ретельну оцінку поточного й майбутнього попиту, що відображає привабливість можливості ринку, що відкривається. Як правило, аналіз ринкових можливостей включає виявлення нових ринків і оцінку маркетингових можливостей. Ф. Котлер стверджує, що одним зі способів виявлення нових ринків є використання мережі розвитку товару і ринку, яка включає 4 складові:

глибше впровадження па ринок, тобто фірма повинна збільшити обсяг продажу вже конкретно існуючого товару, не змінюючи ні сам товар, ні групу споживачів, яким він реалізується. Засобами збільшення обсягу продажу можуть служити збільшення витрат на рекламу, зниження ціни товару, залучення більшої кількості торгових установ для розповсюдження товару;

розширення  меж ринку, що означає пошук нових ринків збуту для вже існуючого товару;

розроблення товару, що означає продаж колишній групі споживачів нових товарів  або різних модифікацій уже існуючого новим набором споживацьких властивостей;

диверсифікація, що означає випуск абсолютно нового товару, котрий задовольняє потреби нової групи споживачів.

Що ж до оцінки маркетингових можливостей, то головним завданням тут є визначення найбільш відповідної для фірми  можливості. Маркетингова можливість фірми є низкою маркетингових  заходів, направлених на досягнення конкретною фірмою конкурентної переваги. При оцінці маркетингових можливостей  потрібно враховувати мету і ресурси фірми.

  Забезпечувальні  підсистеми. Призначення та склад забезпечувальних підсистем

 Компонент  (підсистема) ІС - це її частина, що виділена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак і розглядається як одне ціле. Компоненти комп'ютерної ІС за своїм призначенням передусім поділяються на забезпечуючи і функціональні. Забезпечуючи містять у собі організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне, інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення.

 До організаційного  забезпечення належить сукупність  документів, що описують технологію  функціонування ІС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для і одержання конкретних результатів при функціонуванні ІС.

 Для забезпечення  функціонування комп'ютерної ІС необхідно мати ряд ресурсів і обов'язково предмети праці, засоби праці і працю (труд). Роль перших в ІС належить інформації (інформаційне забезпечення), яка відіграє також роль продукту праці. За особами праці є різні технічні засоби ІС, які виконують функції технічного забезпечення. Таку саму функцію певною мірою виконують засоби математичного і програмного забезпечення. Що ж до самої праці, то, природно, кадри спеціалістів також потрібні будь-якій ІС.

 Інформаційне  забезпечення містить у собі не лише інформаційні ресурси як предмет праці та інформацію як продукт праці, а й засоби і методи ведення усієї інформаційної бази - об'єкта управління.