Правовий статус державного службовця

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України 
 
 
 

Реферат 
на тему: 
«Правовий статус державного службовця» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Вступ ………………………………………………………………….. 3 стор.

1. Правовий та організаційний аспекти статусу державного службовця…………………………………………………………..4-5 стор.
2. Основні обов’язки державних службовців України…………….6-7 стор.
3. Права державних службовців…………………………………….7-8 стор.
4. Обмеження державних службовців………………………………8-9 стор.
5. Деякі особливості перебування на державній службі ………….9-10 стор.
6. Ранги державних службовців……………………………………11-12 стор.

Висновок………………………………………………………………13 стор.

Список використаної літератури ………………………………….... 14 стор. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Статус  державного службовця — особливий  вид спеціально визначених і гарантованих державою норм, що характеризують місце державного службовця в суспільстві. Він складається з правового та організаційного аспектів.             Статус державних службовців знайшов своє вираження в ІІІ розділі Закону України “Про державну службу”.       Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну службу», право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. ¹ 

1. Правовий та організаційний  аспекти статусу  державного службовця.

   Правовий аспект статусу державного службовця обумовлений змістом державно-службових правовідносин. Він визначається Конституцією України, Законом України «Про державну службу», іншими нормативно-правовими актами та характеризується сукупністю прав, обов’язків, повноважень та обмежень. При цьому слід розрізняти загальні права, обов’язки, повноваження та обмеження, встановлені для всіх державних службовців, і посадові права, обов’язки, повноваження та обмеження, визначені для конкретних посад.

   Правовий  аспект статусу державного службовця проявляється як широта прав, коло обмежень та набір функціональних обов’язків, що залежать від посади, яку він обіймає.

   Організаційний аспект статусу державного службовця визначається місцем органу державної влади в структурі державного апарату, посадою, яку він обіймає в цьому органі. Порядок заміщення посади державного службовця, що є невід’ємною складовою цього аспекту статусу, залежить від категорії посади. Організаційний аспект безпосередньо визначає значну кількість факторів правового аспекту статусу. Також він впливає на матеріальне забезпечення службовця, тобто на матеріальний аспект статусу.

   У суспільному визнанні статусу державного службовця чільне місце посідає  громадська думка, що неформально визначає ставлення суспільства до державних  службовців.

   Виходячи  з цього, статус державного службовця — це комплексний показник положення державного службовця в соціальній системі, один з найважливіших параметрів його соціального стану. Основними складовими статусу державного службовця є його позиція в структурі державного апарату та уявлення суспільства про місце, роль і значення даної позиції. Відповідно до цього статус у громадській думці визначається такими категоріями, як престиж, пошана, повага.

   Таким чином, статус державного службовця передбачає:

• безпосередню належність за родом професійної діяльності до підготовки, прийняття та/або запровадження рішень у сфері державного управління, причому ці дії, як правило, мають економічні та соціальні наслідки для всього суспільства або його певної частини;
• наявність у державного службовця повноважень виступати від імені органу державної влади (тим самим від імені держави), обстоюючи державний інтерес;
• законодавче та нормативно-правове визначення компетентності, повноважень, прав, обов’язків, обмежень і відповідальності згідно зі своєю посадою;
• належність до особливої професійно-статусної групи, яка складається з професійно підготовлених до державної служби представників різних професій.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Основні обов’язки державних службовців України.

         Стаття 10. Обов'язки державного службовця.²

 Державний  службовець зобов'язаний:

         1) діяти лише на  підставі, у межах повноважень  та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України;

         2) дотримуватися  принципів державної служби;

         3) сумлінно виконувати  рішення органів державної влади, накази (доручення) керівників, надані у межах їх повноважень;

         4) сумлінно виконувати  свої посадові обов'язки;

         5) шанобливо і  доброзичливо ставитися до  інших  осіб;

         6) дотримуватися  встановлених правил професійної  етики державного службовця;

         7) дотримуватися  законодавства про основні засади  запобігання і протидії корупції  та обмежень, установлених законом  про основні засади запобігання  і протидії корупції;

         8) запобігати виникненню  конфлікту інтересів під час  проходження державної служби;

         9) додержуватися  правил внутрішнього службового  розпорядку органу державної  влади;

         10) постійно підвищувати  рівень своєї професійної компетентності:    Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу. 

3. Права державних службовців.

         Відповідно до статті 11 Заколну України «Про державну службу», державні службовці мають  наступні права:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;
• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;
• на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
• безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;
• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;
• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;
• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;
• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку. ³

 

         4. Обмеження державних службовців.

         До правового статусу  державного службовця входять норми, які встановлюють певні обмеження для службовця у зв'язку з державною службою. Передбачено два види обмежень.           1. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу (стаття 12). ³  Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:              - визнані у встановленому порядку недієздатними;        - мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;       - у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;        - в інших випадках, встановлених законами України.      2. Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби:     – займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через 
представників, окрім випадків, передбачених законодавством; виконувати 
роботу на умовах сумісництва (окрім наукової, викладацької, діяльності та медичної практики); 
       – сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди або пільг;  
     – входити до складу керівних органів суб’єктів, що здійснюють підприємницьку діяльність; 
     – приймати подарунки чи послуги від осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю; 
     – приймати участь у страйках, або вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу тощо.          Більшість таких обмежень, як і ряд етичних вимог мають на меті профілактику корупції в органах державного управління. 

5. Деякі особливості  перебування на  державній службі

         Граничний вік перебування  на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

         Підстави  припинення державної  служби передбачені Законом «Про державну службу» (розділ VI). Крім загальних підстав, встановлених законодавством України про працю, державна служба припиняється в разі порушення умов реалізації права на державну службу, недодержання вимог, пов'язаних з проходженням державної служби, досягнення державним службовцем граничного віку проходжен­ня служби, виявлення чи виникнення обставин, що перешкоджають пе­ребуванню на державній службі, відмови від складання присяги або її порушення, неподання чи подання неправдивих відомостей щодо доходів службовця, відставки для службовців, що займають посади першої або другої категорії.

         Атестація державних службовців. З метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та відповідальності за доручену справу в державних органах один раз на три роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені працівниками при виконанні службових обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державних органів відповідно до Закону України "Про державну службу" та інших нормативно-правових актів.      Атестації підлягають державні службовці усіх рівнів, в тому числі ті, які внаслідок організаційних змін обіймають посади менше ніж один рік, якщо їх посадові обов'язки не змінилися.           Не підлягають атестації державні службовці, що перебувають на займаній посаді менше ніж один рік.            Жінки, які перебувають у відпустці по вагітності, пологах догляду за дитиною, проходять атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу.     Особи, призначені на посаду на визначений термін, та вагітні жінки можуть проходити атестацію за власним бажанням.         У період між атестаціями з метою здійснення регулярного контролю за проходженням державної служби та професійними досягненнями державних службовців щороку проводиться оцінка виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків.          Для організації та проведення атестації наказом керівника державного органу (далі - керівник) утворюється атестаційна комісія (далі - комісія). Комісія утворюється у складі голови, секретаря та членів комісії.        Комісія повинна забезпечувати об'єктивний розгляд і професійну оцінку діяльності державного службовця, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі державного органу.             Атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді, або відповідають займаній посаді за певних умов. ⁴ 

         6. Ранги державних  службовців.

         Відповідно до статті 26 Закону України "Про державну службу" для державних службовців в Україні встановлені ранги з 1 по 15, кожен з яких відповідає певній категорії - з 1 по 7. Порядок присвоєння рангів регулюється Положення про ранги державних службовців, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1996 № 658 "Про затвердження Положення про ранги державних службовців".              Встановлюються такі ранги державних службовців: