Правове регулювання адміністративної відповідальності в Україні

Від кримінальної адміністративна відповідальність відрізняється тим, що перша настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України, тобто встановлюється лише законом. Підставою кримінальної відповідальності є злочин – суспільно небезпечне винне діяння [3; ст. 11], що становить значно більшу небезпеку для суспільства, аніж адміністративний проступок. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд.

Адміністративна відповідальність відрізняється від  дисциплінарної тим, що суб’єкт адміністративного  проступку не перебуває у службовій  залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до відповідальності, – це протиправне діяння працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств, установ, оргацізацій.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов’язані  зі службовими, трудовими обов’язками  винної особи. Проте не завжди ця умова  є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов’язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від  цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов’язків, які випливають з цивільно-правових правочинів, тобто правочинів, що виникають  між рівноправними сторонами, а  адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин. Цивільно-правова відповідальність настає перед потерпілим, а не перед державою; діє презумпція винуватості правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; можлива відповідальність без вини. Також цивільно-правова відповідальність має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Підстави настання адміністративної відповідальності

 

З погляду етимології, термін «підстава» означає причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

Теорія адміністративного  права виділяє такі види підстав:

• фактичні — вчинення особою особливого виду правопорушення — адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);
• юридичні (нормативні) — наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, — суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;
• процесуальні — наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Отже, під підставами адміністративної відповідальності необхідно  розуміти умови, за наявності яких можливе  притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Не завжди зазначені  підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) — фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення — суб'єкт — ст. 12 КУпАП), а в другому — вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.

Обов’язковою  фактичною підставою притягнення  до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:

• умисел – така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
• необережність – форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити

Обов’язковою  юридичною підставою притягнення  особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

До обставин, що звільняють від адміністративної відповідальності, належать (статті 21, 22 КУпАП):

• якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосовувати захід громадського впливу, тоді особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу;
• малозначність вчиненого правопорушення.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать дії в стані (ст. 17, 18, 19, 20 КУпАП):

• крайньої необхідності – для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;
• необхідної оборони – при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;
• неосудності – такий стан, за якого особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Ці обставини  не слід плутати з обставинами, що виключають провадження у справах  про адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

У цій роботі розглянуті основні аспекти інституту  адміністративної відповідальності в  Україні, загальнотеоретичні питання  та специфіка відповідальності деяких окремих категорій осіб. На сьогоднішній день цей правовий інститут є досить розвиненим і нормативно регульованим, про що свідчить високий рівень індивідуалізації відповідальності, передбачення обставин, що виключають адміністративну відповідальність, можливість звільнення від адміністративної відповідальності за певних умов. Проте, як показала практика, колізії та неузгодженості в правовому забезпеченні адміністративної відповідальності ще досі існують. Це, наприклад, неоднозначність ставлення науковців до існування адміністративної відповідальності юридичних осіб, можливість застосування адміністративного видворення до іноземців та осіб без громадянства як засобу примусового впливу в контексті адміністративної відповідальності, удосконалення системи адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що дало б змогу здійснювати позитивний виховний вплив на психіку молодих осіб шляхом застосування відповідальності, підвищувати їх правове виховання й культуру, поважне ставлення до права. Отже, можна стверджувати, що нинішня система адміністративної відповідальності не є остаточно сформованою і потребує відповідних змін та доповнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Нормативно-правові акти:

1. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р.
5. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 25. – Ст. 274.
6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
7. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 // ВВР. – 1994. – № 23. – Ст. 161.
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.
9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

Наукові статті:

10. Белецкая Л.И. Свобода и ответственность: Авторефер. дис. … канд. филос. наук. – Саратов, 1972.
11. Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – с. 24-29.
12. Ковальчук Ю. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх // Право України. – 2003. – № 6. – с. 111-114.
13. Колпаков В.К. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності. // Право України. – 2004. – № 1.
14. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. – 2002. – № 4. – с. 17-21.
15. Левицька О. Визначення адміністративної відповідальності // Вісник податкової служби України. – 2008. – № 7. – С. 71-79.

Підручники:

16. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка: Х., Право, 2000. – 527 с.
17. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
18. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. — К.: Істина, 2007. – 216 с.
19. Бахрах Д.Н. Административная отвественность граждан в СССР. – Свердловск, 1989.
20. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
21. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социологический аспект). – Харьков: Право, 1972.
22. Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2003.
23. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. − Харків: Консум, 2001.